На вазончику стільки сердець...
На вазончику стільки сердець,
що аж заздро мені — з одненьким.
Ранок. Вариться холодець.
А за шибкою горобець
наполохано цвенька.
Ох, піти би кудись, а лінь.
Тепле крісло, газети, книги.
І така на душі світлінь,
і така в сивині сріблінь
од різдвяного снігу.
Залягла зима, облягла.
Ну, то й що? Зазимую вдома.
Я для цього приберегла
давній келих з червоного скла,
і червоне вино у ньому.
Ні для кого я не взірець.
Та бувають, мабуть, і гірші.
Перед сном розіллю холодець.
От і буде корисний кінець
і для дня, і для вірша...
