Вже не варю я зелених борщів...
Вже не варю я зелених борщів.
Але й червоні не гірші.
Пишуться тихі, як шелест дощів,
дуже осінні вірші.
Промінь ранковий на слові погас.
Але й вечірній не гірший.
Пишуться вірші не на показ,
дуже інтимні вірші.
Сонце заходить.
Відходимо ми.
Та — як найвищі віконця —
вірші мої, недосяжні для тьми,
будуть відлунювать сонце.