Померли всі слова. І навіть найсумніші...
Померли всі слова. І навіть найсумніші.
Лишились душі слів, мовчазніші за тишу.
Нічого я вже ними не скажу.
Мовчазною — переступлю межу.
Відквітнув квіт життя. Осіннє запустіння...
Лишилася сама душа цвітіння.
Усе земне, що має квіт і плід,
чия душа іще лишає слід —
нехай мій дім навшпиньках промине.
Життя вже не стосується мене.
Не рипнуть двері. Не спурхне пташа.
Мене нема. Лишилася душа,
яка уже ладнається в дорогу,
яка вже відплива за течією...
Кому вона потрібна, окрім Бога?
А отже — Бог із нею,
Бог із нею...