13.02.2018

Джон Роналд Руел Толкін (John Ronald Reuel Tolkien)

Інтерактивність як стилістична категорія в романі Дж.P.P. Толкіна «The Hobbit»

Котеленець Н.П.

Сучасний стан розвитку філологічної науки передбачає її звернення до нових категорій і понять, появу яких в обігу спричинив сталий розвиток суспільства і його увага до власної творчої природи. Нове бачення уже звичних речей, феноменів, явищ, предметів дає змогу глибше проникнути в їх сутність і краще зрозуміти їх зв'язок із людиною та її життям. Яскравим прикладом такого є дитяча література, яка, незважаючи на тривалий час свого існування, все ще відкриває нові свої сторони дослідникам, котрі розглядають її як із внутрішніх філологічних позицій, так і з інтердисциплінарного погляду. Однією з таких ланок зв’язку між, здавалося б, різними сферами пізнавальної діяльності є ще маловивчене з філологічного погляду поняття інтерактивності літературного тексту, яке єднає традиції науки про слово з теорією гри як типового вияву людської діяльності.

Актуальність нашого дослідження пов’язана із відносною недостатністю академічної уваги до явища дитячої літератури як окремо взятого і досить характерного феномену сучасного літературного процесу, зокрема, з погляду філологічної науки, а не у власне літературознавчому аспекті. Окремо хотілося б наголосити на актуальності вивчення ігрового феномену дитячої літератури, наприклад, через вивчення такого параметру тексту, як інтерактивність та її зв’язки з іншими синтаксичними категоріями. Зокрема, мова йде про численні синтаксичні стилістичні засоби (повторення, градація, анафора, епіфора тощо), які мають особливу роль у текстотворенні дитячої літературної казки і відзначаються певним рядом характеристик. Раніше дослідження творчості Дж.Р.Р. Толкіна саме в цьому ключі були обмеженими і неповними та зосереджувалися зазвичай на інших лексико-стилістичних їх особливостях.

Це питання вивчалося такими вченими, як І.М. Арзамасцева, І.В. Арнольд, ОБ. Брандаусова, І.Р. Гальперін, В.А. Кухаренко, М. Нечаєва, С.О. Ніколаєва.

Мета статті - дати характеристику роману Дж.Р.Р. Толкіна «The Hobbit, or There and Back Again» (1937 р.) саме з погляду його належності до дитячої літератури (дитячої літературної казки) і відповідних її стилістичних особливостей, дослідити особливості функціонування останніх і навести яскраві приклади вживання.

Для досягнення такої мети нами було поставлено такі завдання, від успішності реалізації яких залежала коректність висновків: дати загальну характеристику літературній казці та дослідити теоретичні аспекти категорії літературної інтерактивності і довести її важливість для виконання задуму автора.

Об’єктом дослідження виступили лексично-синтаксичні прояви категорії інтерактивності у романі Дж.Р.Р. Толкіна «The Hobbit, or There and Back Again».

Предметом дослідження є особливості функціонування лексично-синтаксичних проявів категорії інтерактивності у названому романі.

Огляд стану проблеми базується на теоретичних та емпірико-теоретичних методах (узагальнення, індукція, дедукція, аналіз, синтез, порівняння). У практичній частині застосовувалися специфічні методи: лексичний аналіз, синтаксичний аналіз, стилістичний аналіз, метод кількісних підрахунків, а також контекстуальний аналіз як спроба зрозуміти логіку прийняття автором тих чи інших мовленнєвих рішень.

Науковою новизною роботи стала, по-перше, розробка перспективної категорії інтерактивності літературного тексту (особливо дитячого) як його ігрової складової. По-друге, обраний матеріал дослідження досі є недостатньо вивченим у вітчизняній науці внаслідок недостатньої уваги, яку йому приділяють в академічній філології.

На практиці результати цієї роботи можуть бути застосовані для подальшого теоретичного обґрунтування і дослідження поняття інтерактивності літературного тексту, розробки теорії ігрового начала у дитячій літературі у його взаємозв’язках із відомими лексико-синтаксичними поняттями та категоріями. Крім того, матеріали дослідження можна використовувати на уроках англійської літератури в школах з поглибленим вивченням англійської мови, а також у вищих навчальних закладах на заняттях з лексикології, стилістики, теорії та практики перекладу.

Перш ніж розглянути проблему стилістичних особливостей дитячої літератури, треба дати визначення самому терміну дитячої літератури. Література для дітей виокремилася у жанр, лише коли систему дорослої літератури уже було сформовано. Сучасне поняття дитячої літератури має два значення. Перше - побутове, коли дитячою літературою називають усі твори, які читають діти, проте спеціалісти віддають перевагу другому значенню - науковому.

Науковою класифікацією розрізняється три види творів. Перш за все, дитяча література - це термін, що окреслює твори, спеціально призначені для дитячого читання, тобто цільовою аудиторією автор визначає саме дітей. По-друге, це твори, які первісно призначалися автором для дорослої аудиторії, але згодом зі зміною смаків та інтересів суспільства стали придатними для дитячого. Також термін «дитяча література» використовується на позначення літератури, створеної безпосередньо дітьми. Але при написанні статті ми останнім визначенням керуватися не будемо. Мова йтиме саме про літературу, створену для дитячої аудиторії.

Особливим жанром дитячої літератури є літературна казка.

Літературна казка включає в себе авторську словесно-художню творчість, яка формою викладу орієнтована переважно на дитячого читача, характеризується цільовою настановою на вигадку, образною і сюжетною системою, а також особливим використанням художніх засобів.

Літературна казка відрізняється від інших жанрів і жанрових різновидів казки за рядом параметрів. Вона належить перу конкретного автора, відображає його бачення світу та існує лише в одному чітко зафіксованому письмовому варіанті. Час та місце створення твору, як правило, відомі.

Літературна казка є індивідуальним твором, і її особливості відображаються як у незначному відхиленні від фольклорної традиції написання казок (суворе дотримання форми, композиційних особливостей, мінімізація опису картин природи, побуту тощо), так і в її порушенні. Літературна казка виникла на основі народної, проте не вкладається в суворій рамки епічного фольклорного жанру з його стійкою структурою (усталений зачин, персонажі, характер та форма викладу, типове закінчення) і певними типами художнього змісту (чарівні, побутові, авантюрно-новелістичні, казки про тварин). Літературна казка не обов'язково має ту чітку структуру, яка притаманна фольклорній казці. Порушення традиційної структури жанру є можливістю для реалізації авторського задуму, а також творчого потенціалу цього жанру, однак лише за умови, що автор відходить від канонічної традиції і створює дещо нове, абсолютно неочікуване, змінюючи постійні, усталені елементи казки.

Літературна казка часто спрямовується на сучасників автора і відрізняється багатоплановістю. У такій казці існує кілька шарів інформації, що може зацікавити читачів різного віку. Ці твори мають двопланове значення: «дитячий» та «дорослий» плани утворюють діалогічну єдність всередині тексту. До арсеналу сучасної літературної казки входять як традиційні казкові мотиви та образи, нерідко переосмислені, так і реалії сучасності.

Однозначних критеріїв виділення дитячої літератури із загальної канви літератури досі не існує. Проте найбільш об’єктивним з них можна вважати категорію читача-дитини.

Дитяча психіка погано пристосовується до думки про дисгармонійність світу, твір повинен повертати маленького читача у гармонію. Дитина навряд чи задовольниться сумною розв’язкою. Вона потребує щасливого кінця, поновлення справедливості, її надзвичайно турбує морально-етична позиція автора. Саме тому характерною ознакою дитячої літератури і, зокрема, літературної казки є світлий, добродушний, іноді сатиричний гумор, що відображає дитяче бачення і сприйняття дорослого світу.

Відбір персонажів відіграє величезну роль у дитячій літературі. Героями таких творів будуть діти та особи, які їх цікавлять. Автор навряд чи вводитиме у текст малоймовірних персонажів, наприклад, політиків.

Герої можуть поділятися на «хороших» та «поганих». Головна особа твору може робити помилки, але чітке розмежування на «добро» та «зло» у дитячій літературі залишається незмінним. Узагалі, досить часто концепцією дитячого твору виступає протистояння добрих та злих сил, і добро та зло тут виступають абсолютними.

У такій літературі образ читача-дитини зашифрований у тексті, і навіть в одному абзаці чи реченні можна простежити дитячу адресацію твору.

Інша особливість творів дитячої літератури - своєрідний діалог автора із уявним читачем, звертання та риторичні запитання до нього протягом усього тексту. Окрім того, автор свідомо накладає на себе певні зобов’язання та заборони, що сприяє більшій консервативності дитячої літератури порівняно з дорослою. Дисципліна творчого процесу зумовлює канонічний спосіб художнього мислення. У свою чергу, канонічність мислення приводить до відтворення найбільш популярних у дитячого читача художніх форм. Автор підлаштовує свій твір під поняття, яке у суспільстві характеризує дитячу літературу, і відмежовує його від характеристики дорослої літератури.

Уявний читач-дитина входить у структуру тексту і позатекстові елементи - визначення жанру (дитячий роман, повчальна казка, лічилка та ін.), ілюстрації та інше оформлення, авторський коментар до тексту. Подібні елементи відіграють роль орієнтира для реального читача.

Читач-дитина може бути присутнім у тексті явно, тобто у вигляді персонажа, що стоїть поруч із автором-персонажем, наприклад, донька Б’янки із «Казки по телефону» Дж. Родарі або Крістофер Робін із «Вінні-Пуха» А.А. Мілна. Можливий також і інший варіант: читач-дитина присутній лише у мові автора - у формі звертань.

Слід відзначити, що літературна казка, відзначається цільовою настановою на вигадку, образною і сюжетною системою, а також особливим використанням художніх засобів. Вона не обов’язково має чітку структуру, чим дуже відрізняється від народної казки. Характерними особливостями дитячої літератури є світлий гумор, позитивний кінець та відновлення справедливості, балансу, перемога добра над злом.

Описані вище жанрово-стилістичні особливості дитячої літературної казки зумовлюють використання специфічних прийомів, які сприяють досягненню поставлених автором цілей та засобів привернення уваги дитячого читача.

Так, взаємодію автора і читача ми пропонуємо назвати інтерактивністю літературної казки. На сьогодні чіткого визначення цього терміна ще не існує. Під інтерактивністю як стилістичною характеристикою літературної казки ми розуміємо поняття, яке розкриває характер і рівень взаємодії між об’єктами: фактичним автором та читачем як представником цільової аудиторії. За одним із експериментальних тлумачень, це спеціально організована пізнавальна діяльність, що має яскраво виражену спрямованість. Прикметник «інтерактивний» означає «такий, що засновується на взаємодії». Слід одразу зауважити, що інтерактивність стосується лише авторської нарації і жодним чином не стосується діалогічного мовлення, оскільки воно продукується персонажами і не залучає до своєї смислової і синтаксичної структури ані відправника, ані реципієнта.

Інтерактивність розглядає взаємодію автора і читача з двох сторін: підкреслення особи автора та увиразнення категорії читача.

Підкреслення особи автора відбувається шляхом введення в текст яскраво вираженої особи оповідача, що на лексичному рівні виражається широким використанням особових та присвійних займенників першої особи однини із незмінним денотатом - особою автора як оповідача (Займенники як самостійна частина мови зазвичай не передбачають конкретного денотата, не називають особу, хоча вказують на неї). Наприклад: «suppose hobbits need some description nowadays, since they have become rare and shy of the Big People, as they call us.».

Протилежним типом інтерактивності є підкреслення особи читача у тексті, яке відбувається як на лексичному рівні (присвійні та особові займенники другої особи), так і на синтаксичному (пряме звернення до реципієнта). Наприклад: «Не may have lost the neighbours’ respect, but he gained - well, you will see whether he gained anything in the end.»

Перехідними засобами інтеракції, у яких одночасно присутні особа відправника та реципієнта, є використання речень із особовими і присвійними займенниками першої особи множини (Наприклад: «Не comes into many tales, but his part in the story of Bilbo’s great adventure is only a small one, though important, as you will see, if we ever get to the end of it.»), a також питань до читача, зокрема риторичних (Наприклад: «And what would you do, if an uninvited dwarf came and hung his things up in your hall without a word of explanation?»).

Інтерактивність є складним лексико-синтаксичним засобом посилення експресивності тексту. Вона розкриває рівень та характер взаємодії між автором та читачем. Інтерактивність досягається двома протилежними способами - виділенням особи автора та підкресленням категорії читача. Також існує перехідний тип, який об’єднує засоби інтеракції, що стосуються як автора, так і читача.

Роман Дж.Р.Р. Толкіна «The Hobbit, or There and Back Again» (1937 p.) є яскравим прикладом британської літературної казки. Місце, яке цей твір посідає у британській національній і світовій дитячій літературі, зумовлює непересічний інтерес як читачів, так і дослідників, спрямований на особливості рецепції цього роману. Історія його написання (твір виник із хатніх розповідей Дж.Р.Р. Толкіна його чотирьом дітям), лінгво-стилістичні особливості, безпосередній зв’язок із його прямим продовженням - романом «The Lord of the Rings», який здобув у світі культовий статус, дають нам змогу говорити про особливий характер його рис саме як представника дитячої літератури.

Як було зазначено вище, про те, що цей твір належить до жанру дитячої літератури, свідчить велика кількість специфічного набору стилістичних, а саме синтаксичних, засобів. І однією із найпоширеніших та найяскравіших особливостей, що характеризують літературну казку, можна назвати категорію інтерактивності. Під інтерактивністю ми розуміємо взаємодію автора з читачем, яка відбувається шляхом певних наративних особливостей. Слід зазначити, що під поняття інтерактивності підпадає лише авторська мова, але жодним чином не мова персонажів. Поглянемо на однотипне використання займенника на прикладі двох речень:

«I suppose hobbits need some description nowadays, since they have become rare and shy of the Big People, as they call us».

«I had not gone very far, however, when I met a couple of friends of mine from Rivendell».

У першому випадку мова йде від оповідача і підкреслює його особу в тексті. Друге ж речення взяте із мовлення персонажа твору, і жодним чином не може впливати на взаємодію автора та читача і не стосується категорії інтерактивності.

Інтерактивність розглядає зв’язок автора та читача з двох протилежних сторін - зі сторони автора та зі сторони читача. За цим критерієм ми виділяємо три типи інтеракції - підкреслення особи автора, увиразнення категорії читача та перехідний тип, який поєднує в собі риси двох попередніх типів.

Розглянемо детально перший тип. Виділення особи автора відбувається за рахунок використання особових та присвійних займенників першої особи однини. Наприклад, використання займенника в таких прикладах:

«What his father Bungo would have thought of him, I daren’t think.»;

«As for Bilbo walking primly towards the red light, I don’t suppose even a weasel would have stirred a whisker at it.»;

«Yes, I am afraid trolls do behave like that, even those with only one head each.».

У зв’язку із цим типом інтеракції ми не можемо не відзначити цікавий факт. Дж.Р.Р. Толкін у подальших своїх творах, зокрема, у пролозі до роману «The Lord of the Rings», позиціонував «The Hobbit» як щоденник свого головного персонажа: «Further information will also be found in the selection from the Red Book of West-march that has already been published, under the title of The Hobbit. That story was derived from the earlier chapters of the Red Book, composed by Bilbo himself, the first Hobbit to become famous in the world at large, and called by him There and Back Again, since they told of his journey into the East and his return: an adventure which later involved all the Hobbits in the great events of that Age that are here related.». На це також вказують і інші непрямі ознаки, наприклад, те, що кількість розділів у щоденнику головного персонажа (80) відповідає сумі кількості розділів у романах «The Hobbit» та «The Lord of the Rings», який, згідно з фабулою, є продовженням щоденника. Відповідно, з певною часткою умовності миожемо говорити про самоототожнення Дж.Р.Р. Толкіна із головним персонажем творів Bilbo Beggins. А це є важливим фактом для розуміння творчості Дж.Р.Р. Толкіна в цілому та інтерпретації його творів.

Другий тип інтерактивності - увиразнення категорії читача - є протилежним попередньому та відбувається на лексичному і синтаксичному рівнях. На лексичному рівні інтерактивність забезпечують особові та присвійні займенники другої особи. Наприклад:

«I imagine you know the answer, of course, or can guess it as easy as winking, since you are sitting comfortabiy at home and have not the clanger of being eaten to disturb your thinking.»;

«He lit up his wand - as he did that day in Bilbo’s dining-room that seemed so long ago, if you remember - and by its light they explored the cave from end to end.»;

«Yo'u would, have laughed (from a safe distance), if you had seen the dwarves sitting up in the trees with their beards dangling down, like old gentlemen gone cracked and playing at being boys.».

А на синтаксичному рівні інтераісгивність відбувається шляхом прямого звернення до читача. Наприклад:

«Just think of that for a hobbit!»;

«I will tell you what Gandalf heard, though Bilbo did not understand it.»;

«You know bow terrific a really big thunderstorm can be down in the land and in a river-valley; especially at times when two great thunderstorms meet and clash.».

З огляду на синтаксичні особливості англійської мови, інколи досить важко відмежувати безособові речення від інтерактивних засобів описаного вище типу, тому єдиним критерієм їх розмежування залишається смисловий. Наприклад:

«Не wanted it because it was a ring of power, and if you slipped that ring on your finger, you were invisible; only in the full sunlight could you be seen, and then only by your shadow, and that would be shaky and faint.»;

«If you stepped behind, you found a low arch in the side of the mountain.»;

«Trees are not very comfortable to sit in for long at any time; but in the cold and the wind, with wolves all round below waiting for you,'they can be perfectly miserable places».

У цих реченнях досить важко сказати, наскільки «інтерактивними» є наведені приклади, адже з погляду синтаксису англійської мови такі речення можуть розглядатися і як безособові, і як особові. І тільки загальний контекст роману, його, цільова аудиторія дає нам змогу співвідносити ці речення із категорією інтерактивності.

Перехідний тип інтерактивності передбачає залучення елементів обох попередніх типів - виділення особи автора та увиразнення категорії читача. Цей тип інтерактивності включає в себе риторичні питання та використання особових і присвійних займенників першої особи множини.

Ми віднесли риторичні питання саме до перехідного типу через те, що сама природа питання передбачає як адресанта, так і адресата, а отже, не можна говорити про належність риторичних запитань до будь-якого одного з попередніх типів. Наприклад:

«And what would you do, if an uninvited dwarf came and hung his things up in your hall without a word of explanation?»;

«What useful thing could he keep out on the dark lake?»;

«Could there be a draught from that little hole?»;

«You remember Bilbo falling like a log into sleep, as he stepped into a circle of light?».

Наведемо окремо приклади для речень із використанням особових та присвійних займенників першої особи множини:

«Не comes into many tales, but his part in the story of Bilbo’s great adventure is only a small one, though important, as you will see, if we ever get to the end of it.»;

«Hobbits are not quite like ordinary people; and after all if their holes are nice cheery places and properly aired, quite different from the tunnels of the goblins, still they are more used to tunnelling than we are, and they do not easily lose their sense of direction underground - not when their heads have recovered from being bumped.»;

«I suppose hobbits need some description nowadays, since they have become rare and shy of the Big People, as they call us.»;

«He at any rate did not believe in dwarves fighting and killing dragons like Smaug, and he strongly suspected attempted burglary or something like it-which shows he was a wise elf and wiser than the men of the town, though not quite right, as we shall see in the end.».

Використання займенників першої особи множини дає змогу ніби об’єднати постаті автора і його потенційного читача, чим досягається чи не найвищий рівень інтерактивності з усіх можливих, і реципієнт виявляється нібито втягненим у фабулу авторської оповіді. Це надзвичайно важливо з огляду на те, що цільовою аудиторією цього твору є діти, для яких персональна «участь у подіях», ототожнення із персонажами книги мають неперехідну цінність.

Усі чотири типи інтерактивності, які ми описали вище, рідко зустрічаються окремо. Набагато частіше вони поєднуються один з одним у тексті. Ми можемо навести кілька яскравих прикладів такого явища:

«The mother of our particular hobbit - what is a hobbit?».

У цьому реченні ми можемо спостерігати поєднання риторичного питання і використання займенника першої особи множини.

«...suppose hobbits need some description nowadays, since they have become rare and shy of the Big People, as they call us.».

Тут відбувається сполучення займенника першої особи множини і увиразнення особи автора.

«Не comes into many tales, but his part in the story of Bilbo’s great adventure is only a small one, though important, as you will see, if we ever get to the end of it.».

Цей приклад ілюструє поєднання займенника першої особи множини та підкреслення категорії читача.

And what would you do, if an uninvited dwarf came and hung his things up in your hall without a word of explanation?

Особливого ступеня інтерактивність досягає у поєднанні риторичних питань із прямим зверненням до читача.

«If you had heard only a quarter of what I have heard about him, and I have only heard very little of all there is to hear, you would be prepared for any sort of remarkable tale.».

У цьому реченні ми простежуємо поєднання двох типів інтерактивності - увиразнення особи автора та підкреслення категорії читача.

Розглянувши ілюстративний матеріал нашого дослідження, ми можемо сказати, що з кількісного погляду переважає тип увиразнення особи читача (80 випадків із 151). Це пояснюється тим, що найбільша увага приділяється саме дитині як реципієнту, метою є залучення читача до подій твору. Автор певною мірою хоче перенести читача у час та місце подій повісті, залучити дитину до цих подій, таким чином, розглядаючи її як своєрідного персонажа твору. На другому місці за кількістю - тип виділення особи автора (47 випадків). Риторичні запитання та займенники першої особи множини вживаються 14 та 10 разів, відповідно.

Навіть не враховуючи те, що перехідний тип обов'язково включає в себе елемент увиразнення особи читача, можна зробити висновок, що для інтерактивності адресат повідомлення є важливішим від адресанта.

Розглянувши ілюстративний матеріал нашого дослідження, ми можемо сказати, що з кількісного погляду переважає тип увиразнення особи читача. Це можна пояснити тим, що найбільша увага у творі приділяється саме читачу, і це допомагає залучити дитину до подій роману.

Інтерактивність може розглядати зв’язок адресанта та адресата із двох протилежних сторін. За цим критерієм ми виділяємо три типи інтеракції - підкреслення особи автора, виділення особи реципієнта та третій, перехідний тип, що поєднує в собі риси двох попередніх. Цей тип включає риторичні речення та використання особових і присвійних займенників першої особи множини. Усі описані типи інтерактивності дуже часто поєднуються між собою в реченнях. Однак, згідно з результатами нашого дослідження, найчастіше зустрічається саме тип увиразнення особи читача (67 випадків зі 131). Це пояснюється необхідністю автора приділяти велику кількість уваги читачу-дитині, щоб привабити його, залучити у канву тексту. Таким чином, автор розглядає дитину як своєрідного персонажа твору. На другому місці за чисельністю - тип підкреслення особи автора (43 випадки). Риторичні запитання та займенники першої особи множини, що становлять третій тип, використовуються у тексті 12 та 9 разів, відповідно.

Л-ра: Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. – 2010. – № 1-2. – С.42-48.

Біографія

Твори

Критика