Толкієн: задумливий мрійник, учений дивак або лицар на білому коні...
Читаючи твори Толкієна, ми обовязково мимоволі замислюємося над питаннями: ким був автор цієї книжки, що стала однією з найпопулярніших у світі і за кількістю видань та накладів поступається хіба що Святому Писанню, як він жив і чи був схожий на героїв своїх творів, яких він описує так живо, що ми можемо ніби торкнутися... Багато з нас, в тому числі і я, в минулому, уявляли собі Толкієна таким собі лицарем на білому коні у фраці і з трояндою на манер пана Бонда, а бо ж таким собі мудрим дідусем «у самому розквіті сил», як казав один відомий представник сімейства повітроплавців, що на кшталт Гендальфа допомагає всім розумними порадами, носить великого капелюха і підбурює простих громадян, таких собі «більбо», як ми з вами, йти світ за очі у пошуках пригод і випробувань... А ще в нього повинна бути люлька!... Ніде правди ховати, як справжній англієць Толкієн справді обожнював свою люльку, а от усе інше... Спробуємо розібратися!
Де повинні народжуватися таланти? Один із відомих сучасних російських фантастів сказав: «Великих людей породжують великі міста!». Можливо, це і слушна думка з огляду на сьогоднішній стан речей, але, як це не дивно, майбутній оксфордський професор, спеціаліст із класичної філології, знавець багатьох давніх мов, один із авторів Оксфордського словника англійської мови, укладач Словника середньовічної англійської мови, володар почесного титулу Командора Британської Імперії, одержаного від королеви, автор найпопулярнішої у світі книжки в жанрі фентезі, англієць від голови до п'ят народився 3 січня 1892 року у місті Блумфойтен, що знаходиться у найвіддаленішому куточку загадкового континенту під назвою Африка. Його батько, Артур Толкієн, після банкрутства сімейної фабрики із виробництва фортепіано і безуспішних спроб знайти роботу у рідному Бірмінгемі, отримав місце у африканському банку. Мати, Мейбл, охарактеризувала це місце у листі до рідні як повнісіньку дикість та глухість. Ті роки для Африки ще були майже середньовіччям із невеликими аванпостами цивілізації у портах та на залізничних станціях. Тож перші дитячі враження Толкієна степ — це буйні оазиси, побут африканців. Одного разу хлопчика навіть на кілька днів «вкрав» слуга-негр, щоб показати у рідному селищі золотоволосого білого малюка. Але, не дивлячись на жахливі природні умови та постійну заклопотаність голови сім'ї, всі жили у щасті та добробуті, і в лютому 1894 року у Рональда з'явився брат Ґіларі. Саме тоді Рональд уперше виявив свій лінгвістичний талант, вивчивши першу відмінну від рідної мову — афрікаанс.
2 квітня 1895 року Рональд із матір'ю та молодшим братом від’їжджав до Англії. Батька Рональд більше не бачив, той помер в Африці, збираючись додому. Але гіркоту втрати в хлопця переборола цікавість у відкритті нового, цивілізованого світу. Вже потім, відомий письменник Толкієн розповість в одному зі своїх інтерв'ю, що герої із світу хоббітів взяті саме з того, хоч і надіндустріалізованого і надцивілізованого, але такого близького серцю митця району Англії. Згодом він згадував: «Після засушливих, безплідних земель я почав відкривати для себе смак ніжних англійських квітів і трав. Мене охопило дивне відчуття, коли я приїхав,— ніби я повернувся додому».
Толкієн став одним із тих англійських письменників, який, народившись на чужині, сильніше за інших втілювали «англійськість» у своїх творах. Вже потім він відкриє світу, що саме своїй рідній Англії він присвятив усі свої книжки та праці.
У віці чотирьох років Джон Рональд під керівництвом матері приступає до вивчення мов: латина, французька, німецька: «Я був народжений з талантом до мов так само, як деякі народжуються із музичним слухом. Коли я був дитиною, я завжди винаходив мови...» Ось де починається чарівна країна! Разом із кузинами і кузенами хлопчик вигадує нові мови, спочатку прості, а потім, експериментуючи із різними існуючими зразками, і складніші — змішував латину, французьку і англійську мови. Для цих дітлахів винаходження мов стало методом пізнання навколишнього світу, історії і, в якійсь мірі, самих себе...
Тоді ж Рональд уперше написав оповідку, що розповідала, до речі, про дракона. Але хлопця вже чекає нове випробування: його мати приймає католицьку віру і це навіки відділяє її від дітей, які ніколи їй цього не вибачать.
Після тяжкої хвороби на діабет мати Рональда помирає, залишивши хлопцям опікуна, священика Ксавье Моргана, і для Толкієна життя починає розділятися на нудні богословські години в церкві і цікаве навчання (він традиційно і постійно — перший учень в класі), що відкриває йому двері до його улюбленого світу мов.
Від латини, грецької, французької та німецької він доходить до витоків англосаксонської мови. Сам не помітив, як вивчив готську, якої не було в жодній програмі. Мови, в свою чергу, відкрили йому твори сивої давнини та фольклору: «Беовульф», «Сер Гавейн», «Історія про Сигурда і дракона Фавніра» й інші відомі оповідки. Його приголомшували вигляд та вимова слів. Ця любов підштовхнула його до створення власної розгалуженої мови — «наффарін».
У 1908 році Рональд зустрічає свою першу і останню любов, що з нею він проведе все життя — Едіт Бретт, дівчину-сироту. яка була старша його на три роки. Коли вони одружилися, Едіт час від часу співала Рональду на їх прогулянках лісом і, сама того не розуміючи, стала прототипом народу ельфів та їхньої найбільшої героїні Лучієнь Тінувіель. Потім, згадуючи ці прогулянки, Толкієн написав одну із найголовніших балад ельфійського епосу Середзем’я «Про Берена та дружину його Лучієнь»! До речі, знаменитий «Хоббіт» виник насамперед для сімейного читання дітям подружжя перед сном (у Толкієна було три сина Джон, Майкл та Крістофер і донька Присцилла).
А поки... поки любов забирала час, відведений на підготовку до вступу в Оксфорд, а це дуже не подобалося опікуну хлопця і той забороняє Толкієну зустрічатися із Едіт, поки той не досягне повноліття. Однак відразу до Оксфорду Толкієн не вступає, але натомість створює літературно-інтелектуальний гурток для старшокласників свого коледжу. Вже тоді у нього проявилась здатність об'єднувати навколо себе людей...
З другої спроби, у 1910 році, молодий Толкієн отримує класичну стипендію в Ексетер-коледжі (до речі, саме там навчалася і відома зараз усім Джоанна Ролінг, літературна мама Гаррі Поттера). Для поглибленого вивчення він обрав порівняльне мовознавство, вивчав валійську мову, «але найголовніше — я відкрив в бібліотеці Ексетеру граматику фінської мови і відчував себе людиною, що відшукала комору, що до верху забита пляшками з вином, що його ніхто ніколи не смакував!». Фінською мовою він володів не перфектно, але під її впливом створив ще одну мову, відому як «квенья», або «висока ельфійська мова». Молодий лінгвіст починає розуміти, що «кожний, хто винаходив мови, знає, що вони потребують свого населення та історії, в якій можуть розвиватися». Згодом Рональд переходить на англійський факультет і починає спеціалізуватися в лінгвістиці...
За всіма своїми справами він не забував, що став повнолітнім і може одружитися на Едіт, і хоча на той час, вона вже була заручена з іншим, після однієї зустрічі все міняється, і дівчина дає згоду вийти за Рональда.
У 1916 році, закінчивши Оксфорд із першою премією, він одружується зі своєю коханою... Але через два місяці його очікує відправка на фронт в Європу... Толкієн від усього серця ненавидів війну. Але саме там він зустрівся зі справжніми людьми, такими близькими йому англійцями: простими і веселими, роботящими та не згорбленими важкими часами! Саме ці прості ззовні, але такі гарні внутрішньо люди стали прототипом народу хоббітів у романі... У Франції він бере участь у кількох битвах, рахуючи битву на р. Соммі, але тиф звільняє майбутнього письменника від окопів. Перебуваючи у військовому шпиталі, Толкієн робить перші начерки «Сільмарілліону», але це все ще тільки початкові зародки тих ідей, що будуть втілені у цьому творі. Багато хто вважає, що саме перебування на війні та її жахи вималювали перед Рональдом образи грізних військ Саурона та країну Мордор, пронизану злом та смертю вздовж і поперек.
У 1925 році він повертається до улюбленого Оксфорду, але вже як професор англосаксонської мови. Його ніколи не вважали найкращім лектором, гарним — так, але не більше. Частково це було викликано тим, що у нього було погана дикція. Але в нього був талант захоплювати студентів. Мова була для нього такою ж рідною стихією, як ліс для ельфа. Здавалося, що для нього не існує нічого більш природнього, ніж розмовляти всіма мовами одночасно. «Для мене мови та імена невідривні від моїх творів. Вони були і є намаганнями створити світ, де мої лінгвістичні смаки отримали б право на існування. Спочатку були мови, легенди з'явилися потім».
У Толкієна нарешті з'явився вільний час, щоб вигадувати свій світ. Не проходило дня, щоб він не збагачував світ Середзем'я чимось новим, не вигадував нового слова для якоїсь із ним же вигаданих мов. Він створює літературний гурток під назвою Інклінги, в якому студенти і викладачі мали змогу у колі друзів та колег уперше читати свої літературні твори: вірші, статті, романи, оповідки і отримувати корисні поради щодо свого твору, де і читає розділи зі свого майбутнього шедевру — «Хоббіта». У цей час йому всебічно допомагав інший оксфордський професор, добрий друг Толкієна і теж відомий вигадник Клайв Стейплз Льюіс, автор іншої казкової міфологічної країни — Нарнії, господар якої могутній і сумний лев Аслан теж багато чому навчив мене у дитинстві. (До речі, герб Великої Британії я до цього часу сприймаю, як герб шляхетної Нарнії).
Отже, 21 вересня 1937 року світ уперше познайомився із хоббітом Більбо Беггінсом у казці Толкієна «Хоббіт» (до речі, незважаючи на численні сутички із цього приводу, слово «хоббіт» є поєднанням англійських слів людина і кролик — «hommo» and «rabbit», — що якнайкраще змальовує сутність натури цих створінь), або Туди й назад» І Толкієн одразу ж визнає, що «насправді я — хоббіт, тільки ось зріст завеликий. Я обожнюю дерева, садки та сільські простори. Я смалю люльку і обожнюю сільську їжу. Обожнюю різнокольорові жилети і навіть ношу їх у похмуру погоду...»
Цей характер видався дуже англійським, дуже зрозумілим і вже наступного року читачі почали вимагати продовження...
У перервах поміж лекціями, при підтримці Льюіса, народжувалися сторінки «Володаря». «Володар кілець» створювався повільно, для власного задоволення, не пропускаючи жодної деталі і наприкінці перетворився на «Картину-без-Рами». Він вихопив зі світобудови малесенькій шматочок, історію котрого і спробував відбити.
Більше десяти років Толкієн пише свою сагу. Публікація «Володаря кілець» почалася в Англії у 1954 році окремими томами, оскільки видавці вирішили, що такий довгий твір публіка не сприйме. Книжка продавалася, але досить повільно, бо читачі були ще не готові до таких масштабних хронік. Книжка і читачі ніби приглядалися одне до одного. У 1956 році з'явився перший переклад — голландською мовою. За наступні десять років вийшло ще з десяток перекладів на європейські мови.
Усе змінилося, коли 1965 року книжку видають в Америці дешевим — «покетбуківським виданням» і напередодні нового навчального року поширюють у студентських книгарнях. Студенти масово скуповують твір. Вони і стали його головними читачами.
У студентських колах твір стає культовим і Толкієна, хоча вона і не принесла йому багатства, починає пригнічувати його популярність. Він разом із дружиною від'їжджає до моря, у Борнемут. Саме звідти він відкриває світу свої казки: «Фермер Джайлз із Хема», «Картина роботи Мелкіна», «Пригоди Тома Бомбарділа», «Дерево і листок» та есе «Про чарівні казки»... Саме там він публікує інструкцію на допомогу перекладачам, що було особливо потрібно для підшукування адекватних власних назв та імен.
Едіт Толкієн померла 29 листопада 1971 року. Її чоловік пережив її менш ніж на два роки. Обидва вони поховані в Оксфорді...
Чому ж саме Толкієн, врешті-решт для багатьох читачів автор однієї книжки, зрозумів у XX сторіччі щось таке, що стане зрозуміле та підсвідомо необхідне мільйонам людей? З одного боку, це продуманість Середзем'я, а з іншого — деяка «незакінченість», що дозволяє кожному читачеві відчувати себе співавтором, співтворцем світу. Толкієн одним із перших відчув і зрозумів, що не лише «світ є текстом», а й «світ — є гра» і той, хто придумує назву мрії, має владу Творця.
Додамо, що у нашому світі літературна спадщина Толкієна має унікальне значення. Вона є віддзеркаленням його сміливого і романтичного задуму, що міг народитися тільки в душі справдешнього філолога і щирого патріота. Професор Толкієн пристрасно бажав подарувати культурі своєї країни те, чого вона через певні історичні обставини була позбавлена, — власну цілісну міфологію. Свого часу у листі до колеги він висловлювався з приводу відсутності цілісної британської міфології, тоді як така існувала, зокрема, в німецькій, фінській і кельтській традиціях. Він сумував за «втраченим фольклором», перервністю суто англійського мовного і літературного процесу, що була спричинена норманським завоюванням Британських островів, а почасти навіть укріпленням християнства. Відтак він намагався заповнити цей проміжок на власний розсуд. Наслідком цих зусиль стала вся його творчість.
Л-ра: Іноземні мови в навчальних закладах. – 2004. – № 1. – С. 168-172.
Твори
Критика
- Виміри шляхетного у творчості Джона Толкіна: епістолярний аспект
- Дж. Р. Р. Толкієн як інтерпретатор «Поеми про Беовульфа»
- Дж. P. Р. Толкін: інтерпретація крізь призму античності
- Загадкові історії «Володаря кілець» Толкієна
- За міфологічними законами (Спроба аналізу художніх особливостей творів Дж. P. P. Толкієна «Хоббіт, або Туди й назад» та «Володар кілець»)
- Засоби відтворення власних назв з англійської українською та російською (на прикладі роману Дж. Толкіна «Володар перснів: братство персня»)
- Інтерактивність як стилістична категорія в романі Дж.P.P. Толкіна «The Hobbit»
- Метрико-строфічні моделі у «Пригодах Тома Бомбадила…» Дж. P. Р. Толкіна: традиція і містифікація
- Оказіоналізми в творах Дж. P. P. Толкіна як перекладацька проблема
- Толкієн: задумливий мрійник, учений дивак або лицар на білому коні...
- Трилогія «Володар перснів»: історичне підґрунтя легенди
- Функціонування міфологічних образів у епопеї Джона P.P. Толкіна «Володар Перстенів»
Поділитися