Біографія Джона Роналда Руела Толкіна

Джон Роналд Руел Толкін – англійський прозаїк, поет, філолог, професор, класик світової літератури XX століття та один із фундаторів жанрового різновиду фантастики – високе фентезі – народився 3 січня 1892 року в місті Блумфонтейн (на той час столиці Оранжевої Вільної Держави, нині адміністративний центр Південноафриканської Республіки) у сім'ї банківського службовця, співробітника «Бенк оф Ефріка» (Bank of Africa) Артура Руела Толкіна та його дружини Мейбл Толкін.

У зв'язку з погіршенням здоров'я, в три роки Толкін разом із меншим братом та матір'ю вирушили до Англії на тривалі гостини до родичів, однак через рік в Африці від ревматизму помер батько, і сім'я залишилася жити у Великій Британії. Спершу Толкіни мешкали у Саффілдів у Бірмінгемі, згодом переїхали до його передмістя (а зараз частини міста) Сéргоул-Міллза.

Початкову освіту Дж. Р. Р. Толкін здобув удома з матір'ю, яка навчила його читати, писати, малювати, а також основ латини. Водночас Мейбл Толкін, шукаючи духовної опори у складному житті, за порадою своєї зовиці Грейс у 1900 навернулася у католицьку віру, що в свою чергу позбавило й без того небагату мати-одиначку фінансової підтримки батьків і родичів-баптистів. За чотири роки у Редналі вона померла від цукрового діабету, попередньо передавши опіку над дітьми отцю Френсісу Хав'єру Моргану із Бірмінгемської Ораторії. Толкін переїхав у притулок місіс Фолкнер для дітей-сиріт до Еджбастона, району Бірмінгема.

Із 1900 Дж. Р. Р. Толкін навчався в школі імені Короля Едуарда (King Edward’s School), при цьому в період 1903–1904 він із братом певний час навчався в школі св. Філіпа Граматика (St. Philip’s Grammar School). Пізніше він навчався в Ексетер-Коледжі у складі Оксфордського університету, спеціалізуючись на вивченні класичних мов, проте у 1915 отримав диплом із відзнакою за спеціальністю «англійська філологія».

Під час навчання у Школі ім. Короля Едуарда Дж. Р. Р. Толкін познайомився з Робертом Гілсоном, Джеффрі Смітом та Крістофером Вайзменом. Учотирьох вони заснували неформальне товариство «ЧКБТ» — «Чайний Клуб і Барровіанське товариство» (Tea Club and Barrovian Society (TCBS)), назване так через те, що хлопці полюбляли збиратися потайки в бібліотеці школи або сусідньому універмазі «Берроуз», латинізована назва якого і дала компанії ім'я. Навіть після закінчення навчання друзі підтримували спілкування аж до самої війни. Саме на зустрічах «ЧКБТ» Толкін прийняв рішення писати поезії.

У 1908 Толкін познайомився із сусідкою по пансіонату місіс Фолкнер, такою ж сиротою, як і він, Едіт Мері Бретт, старшою від нього на три роки. Він у неї швидко закохався і, що не виключено, унаслідок цього провалив іспит на стипендію до Оксфордського університету. Наляканий ранніми стосунками та почуттями Рональда до старшої дівчини, ще й протестантки за віросповіданням, отець Морган заборонив хлопцеві спілкуватися з Едіт до його повноліття. На свій двадцять перший день народження Толкін написав листа до Едіт із проханням одружитися з ним, на який та відповіла, що вже заручилася, тому що вважала, що він її забув. Рональд поїхав до неї і переконав повернути обручку нареченому. За наполяганням хлопця вона також навернулася у католицизм, після чого вони формально оголосили про заручини у січні 1913, а 22 березня 1916 взяли шлюб у Церкві Пресвятої Непорочної Діви Марії (Saint Mary Immaculate Church) у місті Ворик (Англія).

Після закінчення університету Толкін добровільно записався до лав війська. Його зарахували до складу Ланкаширського стрілецького полку у званні молодшого лейтенанта. Протягом 11 місяців він проходив вишкіл у Кеннок-Чейсі, а 4 червня 1916 його перевели до 11-го батальйону зазначеного полку в складі Британського експедиційного корпусу.

Під час Битви на Соммі Толкін служив офіцером зв'язку. 27 жовтня того ж року його госпіталізували із окопною гарячкою, яка протягом наступних двох років давала рецидиви і постійно вимагала лікування. Решту війни Рональд провів у тилу, в Англії, переїжджаючи з гарнізону до гарнізону та займаючись штабною роботою. Саме в цей час він почав працювати над міфологією та історією вимріяного в думках світу, що пізніше перетвориться на всесвіт, у котрому відбуваються події роману «Володар Перснів». 16 листопада 1917 Едіт народила первістка — Джона Френсіса Руела.

Із війська Толкін демобілізувався у званні лейтенанта.

Війна залишила помітний відбиток на свідомості письменника. Під час неї він утратив двох друзів із «ЧКБТ»: Р. Гілсона та Дж. Сміта. І в подальшому під час складного процесу написання «Володаря Перснів» Толкін тяжко, депресивно переживав період Першої світової війни.

Одразу після війни Толкіна було запрошено до участі у створенні новітнього словника англійської мови, який згодом став відомим як «Оксфордський словник англійської мови» (Oxford English Dictionary, 1928). У його обов'язки входило вивчення етимології та історії слів германського походження, що починаються на букву W. Водночас він заробляв приватними уроками англійської мови.

У 1920 Толкіна було запрошено на посаду старшого лектора з англійської мови у Лідському університеті. Саме тут майбутній автор «Володаря Перснів» здобув репутацію провідного англіста свого часу. Уже за два роки він опублікував «Словник середньоанглійської мови», а після приїзду ще одного видатного спеціаліста в галузі, Еріка Гордона, вони вже вдвох оприлюднили нову редакцію відомого тексту із циклу Артурівських легенд — «Сер Гавейн і Зелений Лицар» (Sir Gawain and the Green Knight). У 32 роки він став наймолодшим на той час професором в історії свого університету. Загалом у Лідсі Толкіни прожили чотири роки. За період його роботи тут, у письменника народилося ще двоє дітей: Майкл та Крістофер.

Восени 1925 Толкіна було обрано професором староанглійської мови в рідному Оксфорді, і він залюбки туди повернувся. Працював спершу на посаді професора у Пембрук-Коледжі, а з 1945 — у Мертон-Коледжі на посаді професора англійської мови і літератури. У 1936 він виголосив публічну лекцію «„Беовульф“: чудовиська і критики» (Beowulf: The Monsters and the Critics), яка справила беззаперечний вплив на всю традицію вивчення середньовічної епічної літератури.

В Оксфорді ж поет і письменник увійшов до лав неформального професорського літературного клубу «Інклінґи», де остаточно здружився з іще одним майбутнім відомим письменником, своїм колегою Клайвом Стейплзом Льюїсом, спілкування з яким розпочалося ще з часів іншого неформального об'єднання — клубу декламаторів ісландських саг «Коулбайтер» (Coalbiter, дослівно «Вуглежер»).

У 1959 Толкін вийшов на пенсію. Комерційний успіх його книг забезпечив його родині заможне життя. Свідченням суспільного і загальнонаціонального визнання письменника став Орден Британської імперії, який йому вручила королева Єлизавета ІІ 28 березня 1972 під час прийому в Букінгемському палаці. Однак щораз сильніша увага громадськості до толкінівських сюжетів та творів, а також до його особистого життя змусили подружжя переїхати на південне узбережжя, біля м. Борнмут (Дорсет, Англія). 29 листопада 1971 Едіт Толкін померла у віці 82-ох років, її поховали на оксфордському Вулверкотському цвинтарі, а на надгробку, за особистим розпорядженням чоловіка, вигравіювали ім'я Лутієн (Lúthien) — героїні толкінівського епосу, з якою він її все життя ототожнював.

Джон Рональд Руел Толкін помер 2 вересня 1973 році від масивної кровотечі з виразки шлунка, коли гостював у своїх друзів, подружжя лікарів Толгерстів, у Борнмуті. Похований поруч із дружиною.

Перші літературні (власне, поетичні) спроби Толкіна датуються початком 1910-их рр. під час його «членства» у «Чайному клубі…», учасники якого всіляко заохочували прояви індивідуальної творчості.

Витоки багатьох толкінівських сюжетних ліній та образів ховаються в германо-скандинавській епічній літературі та англо-саксонській книжній, поетичній традиції. Зокрема, осібно слід виділити англо-саксонський епос «Беовульф», скандинавські Старшу (віршовану) та Молодшу (прозову) Едди, «Пісню про Нібелунґів», а також низку давньоісландських саг.

Толкін особисто визнавав вплив античної літератури (Гомера, Софокла тощо), карело-фінського епосу «Калевала», кельтської (валлійської та шотландської) народної демонології та легенд.

До середини 30-их рр. XX ст. Толкін лишався маловідомим літератором, чиї поезії з'являлися або в профільних філологічних журналах, або у випадкових публікаціях. Однак уже у воєнні роки (після Битви на Соммі) він займався конструюванням вторинного чарівного світу і писав історії про нього.

Уся сукупність легенд та міфів про вигаданий світ Середзем'я за життя Толкіна так ніколи оприлюднена і не була. Видавці ні до, ні після успіху «Гобіта» не наважувалися їх видавати, побоюючись незвичності жанру, обраного автором. Останній планував зробити із них додаток до «Володаря Перстенів», котрий мав би бути надрукований разом із романом, проте і на цей крок (з ринкових та загальноекономічних міркувань) видавництва не пішли. В останні роки життя Толкін захопився суттєвим перекроюванням легенд, складених раніше, тому до послідовного, цілісного вигляду їх так і не довів. Уперше світ їх побачив за редакцією Толкіна під назвою «Сильмариліон» у 1977, а згодом — у вигляді різноманітних чернеткових записів із розлогими коментарями того самого Толкіна — у перших 5-ти (ранні версії) і 10-му та 11-му томах (пізні версії) «Історії Середзем'я».

Крім творів, пов'язаних із вторинним світом майбутніх «Гобіта» та «Володаря Перстенів», Толкін писав різноманітні історії для своїх дітей, зокрема «Листи від Різдвяного Діда», «Містер Блісс», «Роверандом», «Коваль із Великого Вуттона», «Листок, намальований Ніґґлем» та «Фермера Джайлса з Хему», переважна більшість яких була вперше оприлюднена лише після феноменального успіху «Володаря Перстенів», коли саме ім'я автора було запорукою фінансової вигоди від видання.

Досить несподіваний зсув у творчості від епічних історій про світ Середзем'я до того, що згодом стало дитячою чарівною казкою «Гобіт», за свідченнями самого Толкіна, відбувся спонтанно і несподівано. Під час перевірки студентських контрольних робіт йому трапився не зрозуміло чому залишений чистим аркуш, на котрому письменник вивів слова: «У норі під землею жив собі гобіт». Потім письменник пояснював, що «не знав і не знаю, чому [я це зробив]».

Книга була написана між 1930-им і 1935-им рр. і спочатку читалася дітям. У 1936 про її існування дізнався агент лондонського видавництва «Джордж Аллен енд Анвін» Сьюзен Деґналл. Книгу схвально зустріли читачі, й видавець замовив Толкіну продовження історії про пана Більбо Беггінса.

І без того популярний роман злетів до статусу культового під час молодіжного руху хіпі середини 60-их рр. XX ст. Цьому, безперечно, посприяло піратське (а тому дешеве) видання роману американським видавництвом «Ейс букс» 1965-го р.

За життя письменник більше не надрукував жодного твору, пов'язаного із вигаданим світом Середзем'я, якщо не враховувати книжечки дитячих віршів «Пригоди Тома Бомбадила» (1962), чиї персонажі існували ще до появи «Володаря Перстенів» і були включені в нього з цілком інших на те причин. Тому поява у 1977. «Сильмариліону», збірки квазілегенд із ранньої історії всесвіту «Гобіта» та названого вище роману, скомпільованої сином Дж. Р. Р. Толкіна Крістофером та майбутнім популярним фентезійним письменником Ґаєм Кевріелом Кеєм, укотре посилила інтерес до творчості Толкіна.

Толкін став творцем кількох вигаданих мов: квенья, синдарин. Він знав кілька десятків мов, тому вигадані складав багато в чому керуючись красою звучання.

Біографія

Твори

• Гобіт, або Туди і звідти
• Володар Перснів: Хранителі Персня
• Володар Перснів: Дві Вежі

Критика

• Виміри шляхетного у творчості Джона Толкіна: епістолярний аспект
• Дж. Р. Р. Толкієн як інтерпретатор «Поеми про Беовульфа»
• Дж. P. Р. Толкін: інтерпретація крізь призму античності
• Загадкові історії «Володаря кілець» Толкієна
• За міфологічними законами (Спроба аналізу художніх особливостей творів Дж. P. P. Толкієна «Хоббіт, або Туди й назад» та «Володар кілець»)
• Засоби відтворення власних назв з англійської українською та російською (на прикладі роману Дж. Толкіна «Володар перснів: братство персня»)
• Інтерактивність як стилістична категорія в романі Дж.P.P. Толкіна «The Hobbit»
• Метрико-строфічні моделі у «Пригодах Тома Бомбадила…» Дж. P. Р. Толкіна: традиція і містифікація
• Оказіоналізми в творах Дж. P. P. Толкіна як перекладацька проблема
• Толкієн: задумливий мрійник, учений дивак або лицар на білому коні...
• Трилогія «Володар перснів»: історичне підґрунтя легенди
• Функціонування міфологічних образів у епопеї Джона P.P. Толкіна «Володар Перстенів»