Дж. P. Р. Толкін: інтерпретація крізь призму античності

Богдан Стасюк

Стаття присвячена огляду новітніх аспектів зарубіжної критики творчості Дж. P. Р. Толкіна у світлі інтертекстуальних зв'язків сюжетно-образної системи його роману «Володар Перстенів» з античною літературою.

Ключові слова: Дж. P. Р. Толкін, античний вплив, фактичні грецькі впливи, гіпотетичні грецькі впливи.

Англійський письменник, філолог-медієвіст, лексикограф і перекладач Дж. P. Р. Толкін (1892-1973) - ключова постать європейської та світової літератури XX ст., один із фундаторів і чи не найвідоміший представник жанрово-стильового напряму фентезі, зокрема його епічного, героїчного різновиду, чия творчість традиційно вивчається у руслі ранньосередньовічної поетики. Однак поки що не численні і, варто відзначити, маловідомі в українському літературознавстві дослідження відзначають неминучість античних, і зокрема (давньо-)грецьких впливів на автора резонансного тексту і метатексту «Володар Перстенів» (The Lord of the Rings, 1954-1955).

Актуальність теми визначена наперед недостатністю академічної (зокрема фахової, літературознавчої) уваги до творчості Дж. P. Р. Толкіна в українському науковому просторі. З-поміж відомих вітчизняних знавців творчості англійського письменника (В. В. Бойніцький, Д. М. Павкин, Т. М. Рязанцева, О. В. Тихомирова) питаннями античних алюзій та ремінісценцій не займався ніхто, тим часом як у західній толкіністиці античний аспект останнім часом став предметом досліджень цілої низки авторів (М. Мартінес, М. Лібран-Морено, Дж. Обертіно, Д. Надь). Наша стаття покликана бодай у найзагальніших оглядових рисах заповнити цю прогалину. За об’єкт дослідження ми обрали текст роману «Володар Перстенів» у цілому і прояви давньогрецьких міфологічних і літературних алюзій у ньому, відтак її предметом є особливості функціонування останніх у контексті самого твору, а також труднощі сприйняття авторського задуму, викликані їх часовою та культурною рознесеністю з загальним тлом роману.

Перед тим як звернутися власне до творчості Дж. P. Р. Толкіна, ми не можемо не згадати про факт знайомства письменника з грецькою мовою та культурою, який підкріплює вірогідність деяких, можливо, не надто переконливих слідів впливу античної міфології та літератури. Обидві класичні мови (грецьку та латину) майбутній письменник вивчав у Школі ім. Короля Едуарда (Бірмінгем) у 1903-1909 роках. І хоча вищу освіту він здобув за фахом «англійська філологія», а в університетах викладав англійську та англосаксонську мови і літератури, двом основним поняттям власної естетики письменник дає саме грецькі назви: евкатастрофа (від гр. éûç, «добрий» і катастрофі), «завершення, кінець» [анг: catastrophe - також «кульмінація» (особливо, про розв’язку у класичній драмі)]) - «розрада від чарівних казок, радість щасливого кінця, або точніше, доброї кульмінації, несподіваний утішний «поворот» [сюжетної лінії];

міфопоейя (від гр.) - «міфотворення» як діяльність митця.

Крім того, за свідченнями самого Дж. P. Р. Толкіна, саме грецька мова разом із фінською стала фоноестетичною та граматичною основою для однієї з вигаданих ним мов - квенья (Quenya).

Усю суму грецьких впливів у межах «Володаря Перстенів» можна поділити на дві групи: реальні, фактичні (підтверджені самим Дж. P. Р. Толкіном у статтях та кореспонденції) і гіпотетичні, висунуті низкою дослідників творчості письменника після його смерті, і значить, такі, що складно або неможливо перевірити напевне.

Однозначним прикладом першої є історія загибелі острова Нуменор (Nunienor), «далеке західної землі, яка загинула; величезна темна хвиля затопила зелені поля та гори, і настала непереборна темрява. Мені [Фарамиру, персонажу роману] це часто сниться». Зникнення цієї країни є наслідком морального занепаду та зчерствіння її мешканців, наділених талантами та могутністю людей, які, запишавшись, вирішили зазіхну ти на владу богів свого світу. Письменник однозначно заявляв: «Нуменор - це моя особиста переробка міфу про Атлантиду та / або традиції і спроба узгодити його з моєю загальною міфологією. З усіх міфічних чи «архетипових» образів цей найбільш укорінений у моїй уяві; протягом багатьох років мені знов і знов щоразу снився сон про Атлантиду: велетенська, нездоланна хвиля насувається з моря чи накочується на землю, інколи вкриту пітьмою, інколи зелену та сонячну». Так Дж. P. Р. Толкін хоч і не прямо, але називає першоджерело впливу – діалоги Платона «Тімей» і «Крітій», у яких кореняться перші згадки про Атлантиду, острів, що зник під водою після землетрусу.

Коли ми порівняємо наведений фрагмент із роману та його оригінал, то побачимо, якими труднощами супроводжуються пошуки інтертекстуальних ремінісценцій та алюзій у «Володарі Перстенів»: «... of the land of Westemesse that foundered, and of the great dark wave climbing over the green lands and above the hills, and coming on, darkness unescapable». За задумом автора, Westernesse має виступати синонімом, квазіперекладом із квенья слова Nûmenor на мову роману, тобто англійську. При цьому топонім Westernesse (хоч і не є реальним) зустрічається в давньоанглійській поемі «Король Горн» (King Нот, бл. 1225 р. де слугує поетичним означенням якогось королівства, до якого можна дістатися кораблем. В одному імені сплітаються докупи ідіосинкретичні, давньогрецькі за походженням асоціації письменника і кельтський аспект міфу про Авалон, чарівну країну за морем. Тому перекладачеві доводиться відмовитися від передачі лінгвокраїнознавчого фону майже неперекладного толкінівського псевдонеологізма, оскільки у протилежному разі необхідна була б примітка чи розлога експлікація, що за умов лаконічності діалогічного мовлення фрагменту залишалось небажаним.

Менш відверто вираженим, однак не менш фундаментальним у своєму зв’язку, в першу чергу, з давньогрецькою усно-письмовою міфологічною традицією є поняття, категорія квесту - «певної сюжетної єдності, що містить у собі мотиви пошуку, подорожі та подвигу, і в процесі розв’язання суб’єктно-об’єктних відносин якої відбувається актуалізація хронотопу міфологічного світу». Ця думка може суперечити більшості сучасних досліджень, які вбачають витоки квесту винятково у рицарському романі, однак саме співвіднесеність квесту з поняттям мономіфу, розвинутим Дж. Кемпбеллом і методологією морфології чарівної казки, розробленою В. Я. Проппом, остаточно стверджує її право на існування. Більше того, російський літературознавець С. Л. Кошелєв переконливо довів паралелізм проппівських функцій казки і сюжетних елементів «Володаря Перстенів», і екстраполяція цих результатів на весь світовий досвід вивчення природи міфотворчості, беззаперечно, доведе ґрунтовність зв'язків давньогрецької міфології та творів Дж. P. Р. Толкіна. Адже відомо, що на своїх розвинутій та пізній стадіях перша була міфологією героїчною, а в діяльності античних героїв (у вузькому сенсі слова), особливо старшого покоління, простежується основна сема квесту: небезпечна подорож із подоланням численних перешкод із метою досягнення певної цілі. Цікаво, що гесіодівське визначення героїв як «напівбогів» перегукується з персонажами «Володаря Перстенів», котрі називаються словом Halfelven, «нагіівельфи», нащадками від союзів ельфів та людей, так само, як герої є нащадками від союзів богів та людей.

Розмаїття гіпотетичних античних, передусім, давньогрецьких, впливів не можливо представити в межах однієї статті. Адже тут згадки про композиційно-оповідний прийом т. зв. «гомерівського» каталогу із переліком певних осіб та місць, із котрих вони походять, паралелізм образів братів Боромира (Воrоmir) та Фарамира (Faramir) (Дж. P. Р. Толкін) і братів Теламонідів (Гомер), вплив Верґілія та Тацита, схожість деяких рис членів королівської родини Рогану (Дж. P. Р. Толкін) із героями облоги Трої тощо. Ми докладніше зупинимося на вірогідності впливу любовних образів, використовуваних античними греко-римськими поетами, на формування характерологічної картини Йовіни (Éowyn), однієї з центральних жіночих постатей «Володаря Перстенів». Викладені нижче ідеї належать М. Лібран-Морено, фаховому толкіністу, доценту Естремадурського університету (Іспанія), доктору філологічних наук за спеціальністю «Давньогрецька мова і література» і редактору іспанського фахового часопису «Екземплярія классіка» (Exemplaria Classical Journal of Classical Philology).

Складний, композитний характер Еовіни, дівчини королівського роду, яка кохає недосяжного для себе воїна і короля, а тому по-чоловічому, шукає смерті в бою, має за джерело декілька різночасових культурних традицій. Одна з них толкінознавцям добре відома - це лицарські романи, зокрема постать герцогівни Елейни з Астолата, яка фігурує в оповідях Артурівського кола, наприклад у т. зв. «Циклі Вульґати» (1215-1236), або у А. Геннісона в «Королівських ідиліях» (1859). На думку М. Лібран-Морено, іншим витоком образності можуть бути античні любовні мотиви, аналоги котрих були використані для опису та характеризації Еовіни.

Розглянемо в хронологічному порядку фрагменти «Володаря Перстенів», у яких з’являються елементи зовнішнього і психологічного портретів Еовіни: «Її сумні задумані очі дивилися на короля з холодним жалем. Дуже гарна була вона з лиця, золотою рікою лилося її довге волосся. Струнка та висока, у білій сукні, підперезаній сріблом, вона здавалася сильною та мінною, мов криця. Вона донька королів [...] [Арагорн], подумав, що вона прекрасна, прекрасна і холодна, як ранок блідої, ще не зрілої весни». Як бачимо, маємо використання метафорики згаданого вище sermo amatonus: суворості краси (який перегукується з мотивом dura puella) і водночас ver erat, ще не народженої, але потенційно близької весни кохання. Згодом у тексті характеристика Еовіни стає конкретнішою:

«Коли я [Араґорн] вперше її побачив і відчув її печаль, вона мені здалася білою квіткою, стрункою та гордою, витонченою, мов лілія, - та все ж я знав, що вона міцна, мов викуване, зі сталі ельфійськими ковалями. А можливо, це мороз заморозив її. І так вона стояла, гірко-солодка, прекрасна на вигляд, але приречена зів’янути». Тут до мотиву суворості додаються всі інші: порівняння з квіткою і буквальні відсилання до образу «гірко-солодкого кохання» та hiemps amoris, «зими кохання». М. Лібран-Морено зауважує, що хоча порівняння коханої з квіткою притаманне чи не всім епохам та літературам, саме крихкість цієї невинної, незайманої в усіх сенсах краси (до речі, як чоловічої, так і жіночої) відзначає античну літературу. Особливий паралелізм, на думку іспанської дослідниці, простежується із загибеллю Палланта: «І тут же, на зіллям укритій постелі, померле юнацьке // Тіло кладуть обережно, як квітку, що зірвуть дівочі // Пальці — чи ніжну фіалку, чи цвіт гіацинту, шо клонить // Голову й ще ані блиску не втратив, ні свіжості навіть, // Мати ж земля вже ні сили йому не дає, ні поживи». Адже Палланта, подібно до Еовіни відносно Арагорна, відзначало особливе захоплення перед Енеєм як провідцею, як лідером. «Прирівнюючи Еовін до квітки і звертаючись до вергілієвського пасажу, Толкін приваблює увагу читача до невинно ушкодженої вроди Еовіни, ще більш очевидну, жадану та гідну жалю через загрозу зникнення довіку». Далі хід аналогії стає ще більш символічним: в античній шлюбній поезії грубе зривання квітки є інакомовленим символом утрати дівочої цноти на шлюбному ложі, відтак для Дж. P. Р. Толкіна практично смертельне поранення в бою (і логічний наслідок душевної недуги), одержане Еовіною, є «еротичною консумацією, вступом у шлюбний зв'язок зі Смертю, «стерильним партнером» [за словами німецького вергілієзнавця К. Грандсена, про котрого вона марила та мріяла, ув’язнена власним відчаєм».

Це не єдині інтертекстуальні ремінісценції (алюзії) у згаданій вище толкінівськін цитаті. Фраза «лілія [...] мов викувана зі сталі» перегукується з епітетом іншої діви-воїтельки - Афіни.

Збагачення образу Еовіни, зокрема використанням античних любовних мотивів у поезії, стало важливим інструментом ускладнення образної системи роману «Володар Перстенів», адже у ранніх його версіях однією з сюжетних розв’язок мав стати шлюб Еовіни з Арагорном, проте Дж. P. Р. Толкін відмовився від такого розвитку подій і віддав перевагу образу амазонки з досвідом нещасливого кохання на ґрунті психологічних проблем самовизначення та становлення.

Ми не можемо стверджувати напевне, що всі наведені вище античні літературні впливи справді мали місце в історії написання роману «Володар Перстенів», проте абсолютно їх заперечувати ми так само не маємо права. Дослідження зарубіжних толкінознавців відкривають новий, поки що мало відомий аспект порівняльного літературознавства, і задача нашої вітчизняної науки не випускати їх із виду.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 2010. – Вип. 122. – С. 229-234.

Біографія

Твори

Критика