Засоби вираження гумору та сатири в комедії Мольєра «Тартюф» та їх передача українською мовою
Т. Д. Івасютин
П’єси Мольєра завдяки своїй актуальності не сходять з афіш найбільших театрів усього світу. Мольєр користується популярністю і в нашій країні. В Україні перший переклад комедії, виконаний поетом і перекладачем Володимиром Самійленком, з’явився в 1901 р. і був перевиданий в 1917 р. Він зроблений, як зауважив М.Т. Рильський, так, що міг би становити гордість будь-якої культури.
Але з 1917 р. українська літературна мова надзвичайно розвинулась. Були стабілізовані певні загальні лексичні, граматичні та фонетично-орфографічні норми, тому в інове видання перекладу (1946) редактор М. Рильський вніс певні зміни, які наближають переклад до сучасного читача, не порушуючи ні в чому перекладацької манери Б. Самійленка.
«Тартюф» Мольєра належить до його комедій характерів і становить визначне явище в творчості драматурга. В ній він одним з перших відважився приступити до таких «недозволених» тем, як релігія та мораль, незалежна від релігії. «Тартюф», за висловом В.Г. Бєлінського, «викрив на очах лицемірної публіки гідру святенництва».
П’єса відзначається незрівнянними художніми якостями у створенні характерів. Комізм персонажів майстерно розкривається через їх зовнішній вигляд, манери, слова, жести, ситуації, невідповідності між їх словами і вчинками. Так, «Тартюф», з блискучими, напівзакритими очима в постійному обдумуванні «святих справ», трохи нахилений вперед, справляє враження людини, ротової в кожну хвилину пожертвувати собою для інших, а Оргон, неповороткий, наївний, водночас жорстокий, викликає своєю поведінкою сміх або обурення, але не жаль.
Мольєр глибоко реалістично показав правдиві, наділені індивідуальними рисами типи, що пережили свою епоху. Мольєрівські комічні характери в «Тартюфі» здебільшого негативні. Основним джерелом комічною тут є мерзенний егоїзм, лицемірство, що прикриваються релігією. Втіленням лицемірства є образ Тартюфа. Але Мольєр змальовує його не односторонньо, він виходить за рамки умовностей класичної комедії, показує багатство, складність душі своїх героїв, багатогранність їх характерів. Для Тартюфа «характерно, що він не тільки хитрий злодій, кар’єрист, користолюбець, який привласнює добро Оргона. Це також і розпусник... і лицемір...».
Мольєр не тільки висміює, а й засуджує своїх негативних персонажів, підкреслюючи їх небезпечність для оточення. У «Тартюфі» сплітаються елементи різних комедійних жанрів: фарсу, «комедії інтриги», комедії звичаїв і «високої комедії». Так, ляпаси (пані Пернель дає ляпаса своїй служанці Фліпоті — 1-ша дія, 1-ша сцена; Оргон намагається вдарити Дорину — 2-га дія, 2-га сцена) — жести, характерні для фарсу; одночасне залицяння Тартюфа до Мар’яни й Ельміри, підслуховування Дориною розмови Оргона зі своєю дочкою, скринька з компрометуючими Оргона документами — це прийоми «комедії інтриги»; вигнання Оргона з власної хати, ув’язнення Тартюфа — трагізм, властивий «високій комедії».
Деякі з цих прийомів автор застосовує тільки для вираження комізму, інші й для характеристики персонажів. Наприклад, сцена 5-та дії 4-ї (Оргон сидить під столом у ногах Тартюфа і підслуховує розмову з його жінкою Ельмірою) має на меті не лише викликати веселий сміх глядача, але й підкреслити крайню глупоту Оргона.
Мольєр незрівняний у діалогах та репліках, повних жвавості, запалу, гнучкості. Мова перснажів «Тартюфа» невимушена, легка, образна, сповнена динамізму та грації, багата на експресивні слова, що відтворюють їх складні внутрішні переживання. Не тільки характер кожного персонажа обумовлює його лексику, синтаксис і стиль, але й кожний момент драматичної дії надає різний темп монологам та діалогам.
Мовностилістичними засобами виражаються елементи гумору та сатири, спрямованої на викриття суспільних пороків. Так, слова Дорини та Клеанта виражають їдку критику головних персонажів. Комічним є момент, коли нерозумний Оргон вихваляє Тартюфа, за те, що той залицяється до його жінки, бо в своїй глупоті цього не розуміє:
Je vois qu’il reprend tout, et qu’à ma femme même
Il prend pour mon honneur un intérêt extrême.
Він догляда всього, за жінкою моєю,
Шануючи мене, зорить, як за своєю.
В цьому перекладі В. Самійленко, вводячи порівняння «як за своєю», збільшує комічний ефект, пікреслюючи тим самим наївність Оргона. Тиради Тартюфа, передані Оргоном, наскрізь пройняті вихвалянням і неймовірними вигадками та ще й сприйняті серйозно, також викликають сміх.
C’est trop, me disaitil, c’est trop de la moitié Je ne mérite pas de faire pitié.
Частину я візьму, казав, а сю верну,
Бо я не заробив такого талану.
Дорина, покоївка Мар’яни, позитивний персонаж, наділена здоровим розумом: вона зауважила цілковиту метаморфозу Оргона під, впливом підступних лестощів Тартюфа, відгадала гру останнього, розраховану на те, щоб осліпити Оргона і зробити з нього свою жертву. Ось її тирада:
Mais il est devenu comme un homme hébété Depuis que de Tartuffe on le voit entêté.
Ллє тепер увесь свій розум загубив,
Відколи дуже так Тартюфа полюбив.
В. Самійленко вдало передає слова Дорини, акцентуючи ефект комізму метафоричним зворотом «розум загубив».
Гумор та сатира передаються в «Тартюфі» різноманітними лексико-стилістичними та граматико-стилістичними засобами. З-поміж лексико-стилістичних засобів виділяються тропи, оціночні вигуки й експресивні слова. Мольєр використовує передусім два тропи: іронію і метафору, але знаходимо також метонімію і літоту. Проте іронія — основний засіб Мольєра в цій комедії, де він приділяє більше уваги викриттю пороків Тартюфа і пані Пернель, ніж розважанню глядача. Іронія виявляється в мові персонажів від початку до кінця п’єси: нею проникнуті репліки всіх персонажів, а передусім тих, що викривають Тартюфа: Дорини, Ельміри та її брага Клеанта. Особливістю мольєрівської іронії є те, що вона виражається цілою палітрою відтінків, які зміннюються в залежності від характеру персонажа. За допомогою іронії дійові особи виражають гостру критику, заперечення і навіть умовляння.
В. Самійленко досконало передає всю гаму відтінків мольєрівської іронії. В репліках Дорини й Оргона іронія має різкий, їдкий відтінок. Нею насичені речення, тиради. Оргон за допомогою іронічної гострої репліки хоче дати відсіч Клеанту, який попередив його відносно Тартюфа:
Mon frère, vos conseils sont les meilleurs du monde,
Ils sont bien raisonnés et j’en fais un grand cas
Mais vous trouverez hon que je n’en use pas.
Поради ваші всі — прекраснії на диво,
Вони розсудливі, я дуже їх люблю.
Але приймати їх, пробачте, не волю.
Ця різка репліка, що звучить у перекладі так, як і в оригіналі, свідчить про засліплення Оргона Тартюфом у такій мірі, що всякі поради і роз’яснювання не мають на нього найменшого впливу.
Іронія Дорини звучить терпко і задирливо. В. Самійленко буквально передає іронічні висловлювання цього персонажа або видозмінює їх, як у вірші, де йдеться про Тартюфа: «Oui, c’est un beau museau» — «Еге, і пика, мов личак!». Комізм, досягнений Мольєром за допомогою іронічного епітета «beau» — «гарний», передається В. Самійленком порівнянням «мов личак», що виражає контрастне поняття по відношенню до слова «пика».
Іронія Ельміри та Клеанта, що завжди вірні етикету, має відтінок витонченості. Так, іронічна відповідь Ельміри на зухвале освідчення Тартюфа і в перекладі звучить, як чемний докір: La déclaration est tout à fait galante» — «Освідчилися ви по правді досконало».
Іноді В. Самійленко намагається чіткіше виразити іронію персонажа, ніж це має місце у Мольєра, як приміром у тираді, де він пропускає слово Клеанта «припустім», внаслідок чого іронія проявляється більш рішуче:
Supposons que Damis n’en ait pas usé,
Et que ce soit à tort qu’on vous ait accusé.
Невинні ви ділком, a винний сам Даміс,
І .скаргу ту на вас неправедно заніс.
Подекуди іронія переходить у сарказм, до якого вдається бойова Дорина:
Tous deux se portent bien enfin
Et je vais à madame annoncer par avance
La part que vous prenez à sa convalescence.
Ta тепер усі здорові знов,
Піду ж до пані я, скажу, що ви чимало
Зраділи, що її хвороби вже не стало.
В даному випадку перекладач зберігає комізм ситуації і навіть підсилює його, замінюючи вдавану зацікавленість Оргона до видужання його жінки.
Метафори використовуються Мольєром при передачі зневажливих оцінок персонажів і, звичайно, В. Самійленко зберігає їх: Оргон до Дорини; «Те tairas-tu, serpent?» — «Замовкни, гадино!». Однак метафора належить до троп, які безболісно можна змінити чи пропустити. Тому зрозуміло, що перекладач у деяких випадках замінює слово, вжите в переносному значенні, іншим, що краще виражає ознаку, яку треба підкреслити. Це бачимо і тоді, коли використання буквального еквівалента порушує ритм чи риму. Так, у вірші «Qu’en toute sa personne un haut mérite brille» перекладач не міг дати дослівного перекладу метафори «висока заслуга блищить», бо ці слова не відповідали розміру вірша. Він замінив образний вислів абстрактним: «Що гідності в йому є стільки, як ні в кого». І, навпаки, поширена метафора з’являється в перекладі такого уривка:
Efforçons:nous de vivre avec, toute innocence.
Et laissons aux causeurs une pleine licence.
Живім по іюдському, нехай собі сороки Скрегочуть як хотять і лають на всі боки.
В. Самійленко добре відтворює метафоричні порівняння, що спираються на зіставлення несумісних понять. Це ми бачимо на прикладі перекладу тиради Оргона, в якій він передає абсурдну нігілістичну точку зору на світ:
Qui suit bien ses leçons, goûte une paix profonde Et comme du fumier regarde tout le monde.
Хто слухає його, живе в' такім спокою,
І дивиться на світ, як на копицю гною.
Емоціонально-оціночні слова-репліки, вжиті в переносному чи в прямому значенні у формі окличних номінальних речень або звертань, служать засобом вираження або доповнення комізму у Мольєра. Одна з найбільш комічних реплік — це відомий вислів «Pauvre homme!» в 1-й дії 4-ї сцени. Оргон повторює її чотири рази, виражаючи тим самим своє цілковите засліплення Тартюфом, і викликае сміх у залі. Переклад оціночних слів-реплік не становить проблеми для українського поета. Ця репліка добре перекладена одним словом «Бідаха!», насиченим емоціональним відтінком співчуття, що акцентує глупоту Оргона і комізм ситуації.
В. Самійленко зумів також знайти відповідні еквіваленти для інших експресивних слів Мольєра. Наведемо кілька вдалих перекладів експресивих слів: «parures du diable» — «чортячі причандали», «une Fleur des Saints» — «святі квітки», «perfide vaurien — «нікчема-брехун», «francs charlatans» — «пройдисвіти». Але добір еквівалента і тут не завжди можливий. Так, словосполучення «un morceau de ce jus de réglisse перекладається як «пастильна» і пропускається слово «réglisse» (лакриця, солодкий корінь, у нас невідомий), яким Мольєр натякає на улесливість Тартюфа, що мав завжди при собі цей лік.
Показово, що В. Самійленко зберігає мольєрівську диференціацію мови персонажів, наділяючи тільки Дорину «барвистою» мовою, в якій де-не-де появляються слова народного походження або фамільярні вислови. Можна вважати, що вона закономірно вживає слово «кумедія» замість «комедія», що відповідає в оригіналі слову «Fagotin», або зворот «хильнути чарку» замість «випити кілька ковтків вина»:
But, à son déjeuner, guatre grands coups de vin.
Хильнув чарок із п’ять, як снідати посіли.
Гумор і сатира досягаються також за допомогою таких граматико-стилістичних засобів, як повторення й антитеза.
Повторення — один з улюблених прийомів Мольєра. який В. Самійленко легко відтворює. За допомогою дієслова «бачити» Мольєр виразно підкреслює і висміює засліплені очі пані Пернель Тартюфом. Вона не могла ніяк повірити в його лицемірство, змушувала свого сина по кілька разів повторювати, як Тартюф залицявся до його жінки. До речі, ця фраза, адекватно передана в українському перекладі, стала крилатою, до деякої міри прислів’ям:
Je Гаі vu . dis-je, vu, de mes propres yeux vu;
Ce qu’on appelle vu: faut-il vous le rebattre?
Aux oreilles cent fois et crier comme quatre?
Я бачив, бачив сам, очима бачив те,
Що зветься: бачив сам. Як треба ще казати?
Товкти по сто разів? За чотирьох кричати?
Антитеза — сполучення слів і виразів, де стикаються антонімічні значення, ще ширше застосовується в комедіях Мольєра, ніж повторення. Мольєр використовує цю фігуру, щоб змусити людей відрізняти правдиве від фальшивого, лицемірне від чесного; навіть Тартюф вживає антитезу, щоб у припливі щирості підкреслити свій хиткий характер:
Tout le monde me prend pour un homme de bien
Mais la vérité pure est que je, ne vaux rien.
Мов добрий чоловік, сподобавсь я усім.
Але по щирості нікчемний я зовсім.
В іншому місці Мольєр вкладає в уста Клеанта цілу тираду антитез, повчаючи Оргона, як відрізняти лицемірство від правди. Це місце добре відтворене в перекладі, і хоч слово «машкара» зі своїм експресивно-емоційним відтінком народної мови не відповідає французькому слову «le masque», проте воно підкреслює ненависть Клеанта до Тартюфа:
Hé quoi! Vous ne ferez nulle distinction Entre l’hypocrisie et la dévotion?
Vous les voulez traiter d’un semblable langage,
Et rendre même honneur au masque qu’au visage.
Гей, гей! Невже-ж то вам мій братіку дарма,
Що зовсім правди в тій побожності нема,
Чи з правдою брехню поставили б ви в парі?
Дали б ту саму честь обличчю, що й машкарії.
У В. Самійленка антитеза замінює, в разі потреби, інші засоби вираження гумору та сатири:
On ne peut trop chérir votre chère santé.
За вас найбільшая турбота все ж мала.
В. Самійленко творчо підійшов до перекладу знаменитої комедії Мольєра, яку О.С. Пушкін вважав чи не найкращою у всій світовій драматургії. Він зумів майстерно передати не тільки зміст п’єси, але й ритм і риму, за яку Мольєра так хвалив Буало, блискуче відтворив українською мовою засоби вираження гумору та сатири «Тартюфа».
Л-ра: Українське літературознавство. – Львів, 1974. – Вип. 22. – С. 61-66.
Твори
Критика
