Ключові слова у творчості Антуана де Сент-Екзюпері
Л. Б. Волошина
Творчість одного з найбільш життєстверджуючих письменників нашого століття Антуана де Сент-Екзюпері має глибоко філософський характер. Ми цінимо його книги за хвилюючий пафос любові до людини, за віру в найкращі якості людей, за шукання високих і благородних основ життя, справжньої суті людського існування. В усі епохи розвитку мистецтва людина була постійним предметом роздумів великих художників. Маючи енциклопедичні знання, Сент-Екзюпері наслідував та захищав своєю творчістю кращі традиції передової гуманістичної думки минулого й сучасного. Його книги хвилюють, переконують, захоплюють, примушують замислитися. Секрет привабливої сили творчості французького письменника — в своєрідності художнього стилю, в умінні втілити ідейний зміст великої гуманістичної наснаги в поетичну форму, головне очарування якої — в русі узагальнюючої думки. У передачі авторського сприймання світу зливаються воєдино серце поета й розум мислителя.
Поетичність прози Сент-Екзюпері є не тільки оболонкою, зовнішньою формою, а найбільш істотним проявом світогляду письменника, його ідейно-художньої концепції. У листах до рідних та друзів, «Записних книжках», публіцистиці знаходимо міркування письменника-гуманіста, які свідчать про його глибоко громадянське розуміння завдань літературної творчості. Сент-Екзюпері ненавидить людей, «які пишуть для забави, шукають ефектів» На його думку, спрйвжнє мистецтво народжується в результаті осмислення життя у всій його широті та різноманітності. «Вчитись треба не писати, а бачити. Писати — це наслідок», — говорив Сент-Екзюпері.
Взагалі може здатися, що Сент-Екзюпері, який до кінця свого життя не зрадив професії пілота, ставився до літературної творчості по-аматорськи. Така думка є помилковою. Невтомні пошуки точного, «єдиного» слова були йому властиві в тій же мірі, що і Флоберу чи Толстому.
Ще на початку творчого шляху, коли тільки зароджувалися задуми перших творів, Сент-Екзюпері усвідомлював, що «справжня книга подібна до сітки, петлі якої сплетені зі слів», а мова — один з головних елементів форми — є інструментом літературної творчості. У «Записних книжках» читаємо признання молодого письменника що усвідомлював, як важливо перенести у словесну тканину своє розуміння світу й людських цінностей: «Я боюся акту творчост тому, що не знаю, що говоритиму, точніше не знаю, як прокласти міст між відчуттям та свідомістю. Я повинен створити мову (це дія внутрішня, усвідомлення)».
Сент-Екзюпері наполегливо працює над стилем, щоб його слово з найбільшою точністю виражало те, що він хоче сказати людям. За свідченням біографів, письменник працював у якомусь фізичному горінні, інколи вибір одного слова повністю захоплював його, він «не прагнув стати чарівником стилю, а працював як робітник, щоб домогтися точності й повної передачі думки». Більш ніж 30 разів переробляв Сент-Екзюпері перший рядок розділу «Літак і планета» з книги «Земля людей», виправляв десятки разів коректурні сторінки тієї чи іншої статті, книги.
Внутрішня дія творів письменника — це усвідомлювання суті життя, людських цінностей. Для того, щоб передати усвідомлене, необхідно виробити стиль, мову, яка випливає сама собою («un langage cohérant») — так розуміє своє завдання Сент-Екзюпері. Слово в його творчості не можна розглядати ізольовано, відірвано від всієї художньої структури, оскільки воно підпорядковане стилю, створеній письменником мовній єдності. «Проаналізуйте поетичний образ, — пише Сент-Екзюпері в передмові до книги Енн Морроу-Ліндберг «Піднімається вітер», — суть його інша, ніж суть слів, що його виражають. Вона не виступає в жодному з елементів, які в ній зв’язані або зіставлені: суть поетичного образу треба визначати типом зв’язку, який він створює, тим внутрішнім настроєм, що викликає в нас дана структура. Образ — це акт, який невидимо оволодіває читачем».
Сент-Екзюпері використовує незвичайну гнучкість та стилістичну пристосованість слова. Вживаючи звичайні слова розмовної мови, він відкриває нові зв’язки між ними. Письменник виявляє в цих словах глибоку різноманітність значень, приховані можливості створювати образи. Наприклад, таке конкретне, буденне слово, як «лампа», набуває у нього значення «сімейне щастя», «пильність», «внутрішнє світло», незвичайним змістом наповнюються слова «дерево», «вода», «хліб», «зерно».
Мисленню поета властива здатність до синтезу, узагальнюючого охоплення конкретних проявів дійсності. Ця якість знайшла свій вираз у стилі його художньої творчості, де думка та форма нерозривно зв’язані і кожний словесний образ перебуває у прямій залежності від того, як автор сприймає оточуючий світ.
Узагальнення — одна з найбільш характерних рис творчого методу Сент-Екзюпері. Цей «приголомшуючий нахил до абстрактного», який його спочатку лякає, проявляється у письменника ще в період роботи над першим твором «Південний поштовий». Філософське узагальнення дійсності панує і в його «Цитаделі», і в «Маленькому принці».
Французький критик Л. Ане бачить у прагненні Сент-Екзюпері до узагальнених ідей «визначне явище французької літератури, вихід на свіже повітря, до завоювань нових просторів, після досягнень натуралістичного та психологічного романів». Але, передаючи явища в їх єдності, схоплюючи загальне, намагаючись вникнути у найбільш істотне, Сент-Екзюпері сам визнає, що досягає лище символічної істини.
Письменник виражає свої філософські ідеї не стільки в прямій, відкритій формі, підпорядкованій суворим законам логіки, скільки у самій манері сприймати й бачити, яка викристалізовується у цілому ряді слів: apprivoiser, alimenter, allaiter, bâtir, charrier, créer, découvrir, se découvrir, échanger, engranger, enraciner, lier, nouer, naître, fonder, forger, péser, prendre conscience, pourrir; acte, arbre, arrachement, aventure, clef de voûte, coeur, communauté, cérémonial, densité, dpn de soi, esprit, Etre, éttedue. grain, fain, fontaine, liens, lignes de force, noeud, présence, pente, soif, substence, trésor та багато інших.
Це — ключові слова всієї творчості Сент-Екзюпері. Значення їх полягає не в тому, які предмети та дії вони звичайно означають: письменник наділяє їх символічним змістом, і вони стають категоріями його мислення. В цих словах головна частка ідейної наснаги. Сент- Екзюпері, порушуючи принцип неповторюваності, безустанно вживає їх, не може без них обійтись, тому що такі слова визначають одну з найістотніших рис його творчого методу. Ключові слова переходять з одного твору в інший, часто розширюючи своє значення. Як категорія мислення письменника вони стають ударним центром фрази — одним таким конденсованим словом-образом підбивається підсумок довгочасних роздумів. Ключові слова містять у собі цілий «прихований світ» («Univers latent»), без проникнення в який не можна зрозуміти творчість Сент-Екзюпері.
Слово «trésor» («скарб») появляється вже на сторінках «Південного поштового». «Pourquoi, pour la première fois je ne découvre pas de source et me sens si loin du trésor», — пише до свого друга головний герой, твору Берні. У пошуках «скарбу» він тікає із замкнутого, спокійного міщанського середовища в тривожний світ мужнього ремесла пілотів. «Trésor» — це внутрішній потаємний зміст речей та явищ, життя. Берні вважає, що він знайшов його в чистому джерелі кохання до Женев’єви. Але між ним і Женев’євою постає аристократичне середовище, в якому вона виросла. «Любити — це значить дивитися в одному напрямку», а Женев’єві не по дорозі з неспокійною душею вічного мандрівника, пілота. Берні знаходить зміст життя у повсякденній людській праці, у своєму ремеслі, що служить людям. Він гине, виконуючи свій обов’язок, але ж те, що надає зміст життю, надає зміст і смерті. Далі в «Південному поштовому» слово «trésor» розширює своє значення: «Les tendresses au départ, on les abandonne derrière soi avec une morsure au coeur mais aussi avec un étrange sentiment de trésor enfoui sous terre». Людині, що розлучилася з дорогими їй серцю людьми, здається, начебто вона залишила захований далеко «скарб», який відкриє знову після повернення у рідні краї. Тут «trésor» — це вся сукупність людських почуттів, любові, ніжності, прихильності, дружби. Саме ці потаємні людські якості шукає, збагачує, захищає Сент-Екзюпері у своїх наступних творах.
Для друзів-пілотів, які зустрілися після довгої розлуки, «rien ne vaut le trésor de tant de souvenirs communs.., de mouvement de coeurs» («Terre des hommes»). «Trésor» — це зв’язки дружби і товариства, сердечне тепло, «спільні спогади», це справжнє, але невидиме багатство, що є найбільш глибокою суттю людської природи:
«Je te parlerai donc sur le sens du trésor. Lequel est d’abord invisible, n’étant jamais de l’ëssence de matériaux. Cëltii-là simplement qui s’assit dans l’auberge, pose son bâton et sourit. On l’entoure. «D’où viens-tu? Tu connais le pouvoir du sourire» («Citadelle»).
Усмішка як вияв захованого внутрішнього душевнбґо скарбу, що створює людяні відносини, відіграє істотну роль у світосприйманні письменника-гуманіста. Сент-Екзюпері — невтомний шукач скарбів — знаходить справжні цінності в тайниках людського серця, відкритого назустріч людям. Тому слово «coeur» — одне з найбільш важливих та особливо часто вживаних письменником ключових слів. У «Південному поштовому» воно ще не відіграє особливої ролі. Між тим цікаво, що, сприймаючи світ крізь призму професійного досвіду, автор говорить про «серце» як про «ce moteur en marche ou cette cognée du démolisseur».
Розвиваючи порівняння серця з «мотором», Сент-Екзюпері створює в «Землі людей» устами Гійоме справжню маленьку поему про людське серце — джерело всіх життєвих сил:
«Voilà que mon coeur tombe en panne... jamais en avion, je ne me suis senti accroché d’aussi prés à mon moteur que je ne suis senti pendant ces quelques minutes-là, suspendu à mon coeur. Je lui disais: Allons, un ëffort! Il hésitait puis repartit toujours. Si tu savais combien j’étais fier de ce coeur».
Серце стає не тільки мотором, який може поламатися, але й живою істотою, з котрою можна розмовляти, якою можна пишатися, тому що вона не зраджує пілота у важку хвилину. Проминуть роки, і у «Військовому пілоті» Сент-Екзюпері з жалем скаже: «C’est fragile, un coeur. Ça doit servir longtemps».
У серці заховані величезні душевні багатства, але не в усіх однакова «якість сердець» («qualité des coeurs», «Citadelle»), a можна взагалі «бути відсутнім серцем» («absent de coeur»), Сент-Екзюпері ненавидить егоїзм індивідуалістів, «зашкарублих серцем» («racornis de coeur»), «постарілих серцем» («délabré de coeur»), «нерухомо осілих серцем» («sédantaire de coeur»), всіх тих, у кого «сухість серця» («sécheresse de coeur», «Terre des hommes»). З гіркотою каже він про таких людей: «Ils ne sont point comme une citadelle fermés sur leurs trésors. Ils poussent comme des champignons sur le monde» («Citadelle»).
На думку Сент-Екзюпері, всі ті, хто не поділяє людських турбот, живуть лише для себе, «ростуть на тілі планети, як гриби». Хто не бере участі в загальній справі, не віддає свої сили оновленню світу, не «тренує своє серце в любові до людей» (exercer son coeur à l’amour», «Citadelle»), той починає руйнуватися («se ruiner dans le coeur»), «гнити в серці» («pourrir dans le coeur»).
В «Цитаделі» Сент-Екзюпері пише про те, що вождь племені гостинно дав притулок утікачам, забезпечив їх їжею, одягом, житлом. Минає деякий час, і приречені на бездіяльне життя втікачі втрачають людську подобу:
«Ils deviennent bétail et commencent doucement à pourrir... non dans leur chair mais dans leurs coeurs».
Для того, щоб бути справжньою людиною, треба мати в серці «простір» («espace dans. son coeur», «Citadelle»). Там повинні знаходитись усі людські турботи, тягар відповідальності за те, що діється в світі. Треба, щоб у кожному серці жило «почуття протяжності» («le sentiment de l’étendue», «Pilote de guerre»), «спільна міра всіх людських поривань» («une commune mesure de toutes les aspirations de tous les hommes»), незмірна жадоба духовного життя. Це почуття народжується в серці любов’ю до людей.
У «серці», центрі усіх життєвих сил, кристалізується все найбільш людяне. Слово «coeur» поширює свій внутрішній зміст і набуває просторового значення. Це центр, у якому зосереджена вся суть:
«Bernis était assis au coeur même de la douleur dans une intimité dérobée» («Courrier Sud»). Берні в домі вмираючої Женев’єви знаходився у «самому серці страждання», тому що він не був чужим, любив її і тяжко переносив гіркоту втрати. В «серці ночі» («au coeur de la nuit») здійснює свій політ Фаб’єн. У «серці пустелі» («au coeur du désert») зазнає аварії літак Сент-Екзюпері у книзі «Земля людей».
Вислів «au coeur de», такий характерний для стилю Сент-Екзюпері, на жаль, не завжди вдається перекласти повністю на українську мову. Уникаючи незвичних словосполучень, перекладачі обходять це слово, і дещо Дуже істотне втрачається в тексті. Наприклад, «au coeur du danger» («Terre des hommes») перекладається «y хвилину небезпеки»; «au coeur d’une fête bien préparée», — «як на бенкеті»; «un silence de piège, au coeur duquel je m’endormis», — «безмовність капкана, і в цій тиші я заснув».
Зрештою, крім незвичайних висловів, Сент-Екзюпері вживає і звичайні, які містять у собі його улюблене слово. Звертаючись до Р. Роллана, Л. Толстой сказав про його лист: «Elle m’a touché le coeur». Цей же вислів знаходимо у Сент-Екзюпері: «Je suis dans un pays qui me touche au coeur» («Pilote de guerre»). Переслідуваний фашистськими винищувачами, y хвилину смертельної небезпеки, письменник не хоче думати про близьку загибель. Внизу, у синяві хмар, він відчуває свою країну, і «дерева, усипані сливами», «пахнуча травами земля», «де так хороше походити по росі» — все це «зворушує його серце».
Серце — найбільш чутливе у людській природі. Саме серцем сприймає Людина Сент-Екзюпері навколишній світ. У «Цитаделі» вислів «cloué au coeur» передає всю гостроту дуже сильного враження, що захопило серце; відчуваючи страх, людина може «тремтіти серцем» («grelottant de coeur»).
Серце, таке чутливе, стає у письменника наче живою істотою. Мудрий Лис учить Маленького принца розуміти величезну цінність дружніх зв’язків, коли, очікуючи друга о четвертій, вже з третьої години починаєш відчувати радість:
«Mais si tu viens n’importe quand je ne saurai jamais à quelle heure m’habiller le coeur», («Petit prince»). Зустріч двох друзів — це зустріч двох люблячих сердець, і треба «одягнути своє серце», приготувати його відчути радість спілкування.
Сент-Екзюпері наділяє серце здатністю проникати у суть речей, приховану за зовнішньою оболонкою:
«On ne voit bien qu’avec le coeur. L’essentiel est invisible pour les yeux» («Petit prince»). Потаємний зміст речей, «невидимий для зору», треба шукати лише серцем.
Треба сказати, що таке трактування проблеми осягнення суті явищ може привести до теології, до філософії інтуїтивізму. Ще Блез Паскаль — французький філософ та фізик XVII ст. вважав, що тільки серцю, яке не підлягає законам логіки, відкривається істина, і таким чином доводив існування бога, якого пізнають лише серця віруючих. Сент-Екзюпері добре знав і цінив Паскаля, часто згадував про нього на сторінках своїх книг, але не вносив у своє розуміння «серця» нічого непізнаванного, підсвідомого, містичного. У нього серце — звичайне, людське, сповнене любові до людей своєї країни, до всього людства.
«Земля людей» закінчується словами, які Л. Зоніна правильно вважає «наріжним каменем світогляду» Сент-Екзюпері — «Один лищ Дух («Esprit»), торкнувшись глини, творить із неї Людину». Суть цієї дещо загадкової, біблійного характеру фрази прояснюєтеся при порівнянні її зі всією системою ключових слів письменника. Поняття «дух» — аж ніяк не потойбічне, надприродне, це душевна енергія людини, її духовне життя, центр якого знаходиться у серці. І щоб повернути людям життя «духа», відродити гуманістичні ідеали, втрачені в буржуазному суспільстві, треба «розбудити» людські серця («éveiller le coeur», «Citadelle»). Сент-Екзюпері постійно зайнятий думкою про те, «що треба сказати людям», «як освітити й виліпити їхні серця» («éclairer le coeur»; «pétrir le coeur»). Всією своєю творчістю письменник намагається довести, що «духовну поживу» («nourriture du coeur») дає серцю участь у потрібній людям справі, що необхідно «запалити» своє серце («brûlure au coeur») горем та радощами інших. Слово «esprit» часто пов’язується зі словом «coeur»: «...rayonner plus fort под pour les yeux, mais pour l’esprit». «Духові», як і «серцю», властиві проникнення у прихований світ предметів та явищ. Адже й протиставлення духа («esprit») і розуму («intelligence») у творчості письменника відбувається тому, що у своє розуміння «духа» він вносить велику частку сердечності. Як вже відзначала радянська критика, у цій концепції немає нічого ірраціонального. Сент-Екзюпері аж ніяк не заперечує завоювань розуму та досягнень науки і техніки, що характерне для представників інтуїтивізму та інших ідеалістичних течій буржуазної філософії XX століття. Навпаки, він один із перших поетично відобразив на сторінках своїх книг літак, цей чудовий винахід нашого віку, що дав людині крила та спрямував її на підкорення космічного простору. Сент-Екзюпері — противник сухого розумування, позбавленого людської теплоти, розумування, яке тяжить над громадською думкою в світі, підпорядкованому законам бізнесу. Основною якістю «духа» у письменника є здатність любити все людське. Таким чином, поняття «дух» виступає синонімам «серця».
Письменник-гуманіст гостро відчуває трагедію нелюдяності буржуазної культури: «Nous avons failli crever en France de l’intelligence sàns substance» («Pilote-de guerre»).
«Substance» — ще одне ключове слово, що означає духовний світ людини в розумінні письменника, у цьому слові синтезується внутрішній зміст обох понять «coeur» та «esprit», що протиставляється холодному розумуванню:
«J’admire les intelligences limpides. Mais qu’est ce qu’un homme s’il manque de substance» («Pilote de guerre») — «...чого варта людина, позбавлена суті».
У творах Сент-Екзюпері немає прямої критики устоїв буржуазного суспільства, він не показує і процесу розкладу людини в світі, де панує зло й насильство. У палітрі художника немає чорних фарб. Він говорить людям не про їх слабості та вади, а про притаманну їм приховану душевну силу. Але в тій схвильованій наполегливості, з якою письменник знову і знову повертається до ідей людинолюбства, співдружності, відповідальності за долю світу з його експлуатацією, нерівністю, колоніалізмом, кривавими війнами, відчувається глибока тривога. У своїх книгах Сент-Екзюпері створює той життєстверджуючий духовний клімат, відсутність якого відчувають всі мислячі, прогресивні люди Заходу.
Як знайти людині вихід із морального тупика, в який завів її вік користолюбства? На думку Сент-Екзюпері, єдина надія та опора письменника — серце людське. В цьому ідейному висновку зливаються сила та слабість філософської концепції Сент-Екзюпері. Сила у тому великому душевному теплі та людяності, яка осяює всю творчість письменника-гуманіста й робить його близьким та зрозумілим читачам.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1967. – Вип. 12. – С. 139-145.
Твори
Критика
