Основні положення концепцій байки 18-го сторіччя. Байкова творчість Г.Е. Лессінга та стиль його байок
Л. С. Піхтовнікова
Г. Е. Лессінг, як і його попередники, взяв спочатку за зразок французькі байки і писав байки у віршованій формі. Але потім він створив власну систему байки і виклав свої погляди на цей жанр в науковій праці «Abhandlungen über die Fabel» /Lessmg 1964, 1983/. До Лессінга багато поетів, наприклад, Тріллєр, Штоппе, Готшед, Бодмер, Геллєрт писали про сутність і форму байки /Leibfried 1978, Mitschel 1982/. Лессінг відкинув всі попередні погляди і створив принципово нову систему байки. Будь-яка поетична прикраса, будь-який художній засіб Лессінг відхиляє як непридатний і зайвий для байки. Епіграматичну лаконічність він називає душею байки, прозову форму байки вважає єдино вірною. Таким чином, він знову повертається до старої езопової байки.
Робота Лессінга «Роздуми про байку» об’єктивно мала велике значення для розвитку теорії байки і для подальшої еволюції поетичної байки. Фактично саме Лессінг вперше поставив запитання про дві протиставлені один одному структурні різновиди байки: байки віршованої, поетичної, яку Лессінг розглядає як суто розважальний жанр, і байки серйозної, повчальної, яка продовжує традиції філософської прозової байки античності, про що так влучно зауважив Ю. В. Стенник: «Обьективно нападки Лессинга на басню Лафонтена знаменовали собой торжество предложенной последним художественной системы басни» /Стенник 1980:108/.
У теорії байки Лессінга були і супротивники, і прибічники. На фоні його теорії основні положення теорій байки 18-19 ст. коротко можна викласти таким чином.
Багато в чому протилежні погляди на байку висловлюють у своїх теоріях Й. К. Готшед, з одного боку, і Й. Я. Бодмер та Й. Й. Брейтингер, з другого. Готшед використовує термін «байка» у широкому розумінні. Категорію «Моральне» він відносить не лише до байки як такої, але й до поезії взагалі. Готшед різко виступає проти того, щоб розглядати байку як засіб розважання. Брейтингер, напроти, велику увагу приділяє байці у вузькому значенні слова. Він бачить у байкареві вчителя-мораліста, головна мета якого - удосконалення людини. Байка - ніщо інше як «lehrhaftes Wunderbares», тобто «Повчальне в Чудовому». Вона призначена для того, щоб у більш приємній формі підносити неприємну правду, і проникаючи таким чином у душі людей, чинити цілюще діяння /Breitinger 1978:42,43/. Брейтингер і Бодмер вчать, що байка повинна приносити радість, розважати, служити засобом цікавого проведення дозвілля. Своєю теорією вони засновують напрямок, який значно відмежовується від лінії Езоп-Федр-Лютер-Готшед-Лессінг, і в дусі якого створюють свої віршовані байки німецькі поети-байкарі епохи Просвіти.
Кр. Геллєрт, один із найбільш визначних байкарів цієї епохи, в своїй теорії байки не відриває Корисне від Розважального: «Еіпе gute Fabel nutzt, indem sie vergnügt» /Geliert 1978:50/. Його теорія повністю узгоджується з практикою і перебуває під впливом естетико-поетичної концепції байки Ж Лафонтена.
Й. Г. Гердер визнає теорію байки Лессінга найповнішою і найудосконалішою. В своїй теорії байки Гердер виклав цінні зауваження і доповнення до «Роздумів про байку» Лессінга /Herder 1978/. Не приймаючи форму байки, створену Геллєртом, Глеймом і Пфеффелем, він поставив мету вивести байку із стану багатословної розважальності і повернути їй колишню простоту і природність. Він критикує недостатній зв’язок із дійсністю дидактичної поезії просвітчан. Його кращі твори - це гостра критика абсолютизму і болюча ностальгія за долею німецької нації. В теорії Лессінга він не знаходить положення про те, що байка підвладна світу природи. Він вважає, що тварини використовуються в байці не в наслідок принципу Чудового (за Брейтінгером) і не тому, що вони виражають типові риси характеру людини (за Лессінгом), а тому, що, як частина світу природи, тварини особливо придатні для байки.
Але у тварин людина не може вчитись моралі, вважає Гердер. Мова може йти лише про повчальне викладення досвіду в певних ситуаціях життя. Замість незавуальованої та нудної моралі повинні бути ситуації, застосовність до певних випадків життя. Тому Гердер вітає так звану складну байку як справжню байку, а так звану просту як завужений, обіднений варіант.
Я. Грім відійшов від теорії Лессінга ще далі, ніж Гердер. У протилежність теорії Лессінга Я. Грім вважає, що короткість - це смерть байки. Він заперечує повчальну і суспільно-критичну функцію байки і звужує поняття байки до розповіді про тварин. Я. Грім не приєднується ні до напрямку Лессінга, ні до напрямку Лафонтена.
Ф. Гегель / також шукає зв’язок байки з природою, але пов’язує це не з тваринами, а з подіями в природі, котрі за його думкою, могли б стати основою зображення життя людей. Основа байки за Гегелем - це спостереження за життям природи, а не мораль і вигадка.
Прозові байки Лессінга відповідно до його концепції характеризуються стислістю, відсутністю розгорнутих описів, характеристик персонажів, що зближує його байки з епіграмою. В принципі, більша ступінь опису не суперечить прозовому тексту взагалі, але відносно прозової байки склалась традиція, яка йде від Езопових байок і яка не допускає багатомовності. Цій традиції, як відомо, і слідував Лессінг. Довжина-його байок коливається від 2-х до 15-20 рядків. У них немає ні одного зайвого слова; в основному, вони мають просту композиційну будову: невелика експозиція (1-2 речення), коротко викладений розвиток дій (або діалог), майже завади в кінці - короткий висновок автора, мораль байки.
Аналізуючи віршовані байки за рисою стислості, можна зробити висновок, що коротких байок, приблизно відповідаючих за обсягом байкам Лессінга, в цілому менша кількість, і у різних авторів ця характеристика інша. Так, у Хагедорна короткі байки становлять приблизно 40%, у Геллєрта короткі байки - рідкісне явище (тільки З коротких байки); у Ліхтвера короткі байки складають приблизно половину байок. Багато коротких байок також у Пфеффеля (біля 50%). Кількість рядків у коротких віршованих байках коливається від 4-6 до 16-20. Таким чином, у прозаїчних байках Лессінга короткість є єдиною ознакою, а у віршованих байках цього періоду короткість не є єдиною рисою, а контрастує з полярною рисою - розгорнутістю. За винятком байок Геллєрта байки авторів цієї епохи відрізняє неоднорідність і протилежні тенденції відносно стислості / розгорнутості. Байки Геллєрта характеризує, в основному, розгорнутість. Отже, байки Лессінга та Геллєрта можна протиставити за ознакою стислості, що відповідає і їх концепціям байки (Геллєрт, як відомо, із всіх байкарів епохи Просвіти найбільш послідовно приєднується до школи Лафонтена).
З короткістю байок Лессінга прямо пов’язана лаконічність мови, економія у виборі слів. Для конкретизації характеристик персонажів використовуються епітети ділового характеру, метафоричні епітети зустрічаються рідко. Лессінг помітно уникає докладної характеристики персонажів. В основному, характеристика персонажів розкривається в їх діях і в діалогах.
В протилежність Лессінгу автори віршованих байок не приховують свого відношення до персонажів, прагнуть дати свою характеристику, що виражається в більшій концентрації епітетів в авторській мові і в мові персонажів, у докладному описі дій та відповідних дій персонажів, у присутності великої кількості виразів, які характеризують дії і висловлюють ставлення авторів до них.
Багато віршованих байок відрізняється поетичністю; вони могли б слугувати доказом того, що віршована байка відноситься до поезії, як це прагнув показати Л. С. Виготський на прикладі байок Лафонтена і Крилова. Так, виявлено багато прикладів опису станів природи, переживань та емоцій, внутрішнього стану персонажів; приклади авторських відступів, вигуків, емоційних звернень автора до персонажів і читачів, явища паралелизма. (Див., наприклад, байки: «Der Hirsch und der Weinstock», «Der Berg und der Poet» (Hagedorn); «Chloris» (Geliert); «Die beraubte Fabel», «Der Fuchs», «Dämon und Pythias» (Lichtwer); «Der Greis und der Tod», «Die Milchfrau» (Gleim); «Die Aufklärung», «Der Tempel zu Memphis» (Pfeffel).
Багато текстів як справжні поетичні твори спроможні хвилювати, викликати різноманітні почуття, емоціональне відношення до того, що відбувається. Поетичність і емоційність віршованої байки 18-го ст. підтверджує справедливість слів «В языке поэтических произведений преобладает змоциональная стихия над интеллектуальной» /Галкина-Федорук 1958:108/. При порівнянні байок Лессінга і байок інших авторів ця протилежність прослідковується дуже чітко. В байках Лессінга переважає логічна експресивність. В основному, вони переказані в стриманому тоні. Відсутність емоційності компенсується точністю спостережень, влучністю виразів, натхненністю і інтелектуальністю, що й робить їх такими привабливими.
З більшою епічністю віршованих байок пов’язана більша різноманітність архітектоніко-мовленнєвих і композиційно-мовленнєвих форм. Діалог у прозових байках Лессінга відрізняється стислістю та динамічністю, швидкою зміною акцій/реакцій. Тут не має місця монолог, розмірковування персонажів. У віршованих байках типовими є монологи, які містять роздуми персонажів і автора, розгорнуті пояснення автора. Типовим явищем в віршованій байці є «розповідь», «динамічний опис»; ці композиційно-мобленнєві форми характеризують найбільш емоційні байки. В байках Лесінга переважає «повідомлення про подію», яке, як відомо, не позбавлено деякої міри динамічності; «динамічний опис» тут зустрічається лише у вигляді окремих елементів.
Віршовані байки Лессінга, які він написав до того, як переглянув свої погляди на суть і призначення байки, повністю відповідають загальним стильовим рисам епічно-ліричної поетичної байки 18-го ст., створену творчістю Хагедорна, Геллєрта, Ліхтвера, Глейма. Вони знаходяться серед його морально-дидактичних розповідей та, як і в інших байкарів епохи Просвіти, мають одночасно ознаки і власне-байки, і моральної розповіді. Ми виділили 11 текстів, які або повністю відповідають структурі власне-байки, або за більшістю параметрів: «Der Adler und die Eule», «Die eheliche Liebe», «Der Tanzbär», «Der Hirsch und der Fuchs», «Das Kruzifix», «Morydan», «Der Sperling und die Feldmaus», «Die Nuss und die Katze», «Die Sonne», «Die Bäre», «Der Löwe und die Mücke» /Lessings Werke 1964; 79-105, Lessing 1954: 231/.
Як зразок, проаналізуємо байку «Der Tanzbär»:
Ein Tanzbär war der Kett entrissen,/ kam wieder in den Wald zurück/ und tanzte seiner Schar ein Meisterstück/ auf den gewohnten Hinterfüssen./ «Seht», schrie er, «das ist Kunst; das lernt man in der Welt./ Tut mir es nach, wenn 's euch gefallt/ und wenn ihr könnt!» - «Geh», brummt ein alter Bär,/ «dergleichen Kunst, sie sei so schwer,/ sie sei so rar sie sei,/ zeigt deinen niedern Geist und deine Sklaverei.» // Ein grösser Hofmann sein,/ein Mann, dem Schmeichelei und List/ statt Witz und Tugend ist;/ der durch Kabalen steigt, des Fürsten Gunst erstiehlt,/ mit Wort und Schwur als Komplimenten spielt,/ ein solcher Mann, ein grösser Hofmann sein,/schlieest das Lob oder Tadel ein?
Байка написа на відомий мотив. Байку під цією ж назвою і зі схожим сюжетом знаходимо також у Геллєрта.
Текст власне-байки - це короткий діалог між Дресованим Ведмедем і Старим Ведмедем, представником Зграї. Це - динамічна байка, перш за все завдяки динамічному діалогу з швидкою зміною акцій/реакцій. Авторська мова напочатку байки (експозиція) переходить безпосередньо в діалог (така композиційно-мовленнєва структура характерна і для прозових байок Лессінга).
У порівнянні з байкою Геллєрта байці Лессінга притаманна більша ступінь абстрактності й узагальненості. Це пояснюється стилем діалога, в якому непредставлено більш конкретного й докладного розвитку протилежних дій, як це зроблено у Геллєрта, а лише результат зіткнення, конфлікту. В байці Лессінга персонажі з самого початку вже діють із своїх позицій, які просто констатувались автором, і відразу переходять до конфлікту. Це сприяє стислості й абстрактності. Текст власне-байки - це найкоротша з усіх віршованих байок Лессінга, і вона, безумовно, вже містить в собі риси більшої узагальненості і абстрактності, які зближують її з прозовими байками Лессінга. Але віршованою поетичною формою, емоційним діалогом і супровідним текстом в формі емоційного звернення до читачів байка повністю відповідає загальному стилю епічно-поетичної розважальної байки 18-го ст.
Таким чином, приклад байкової віршовано-прозової творчості Лессінга цінний для нас тим, що ми можемо в творчості одного й того ж поета констатувати найважливіші тенденції еволюції стилю, які цілком збігаються з синергетичною концепцією. Це одночасний рух, розвиток системи байки в протилежні напрямки: по-перше, повернення системи в ретроспекцію - до більш архаїчних форм, до архетипу байки, створеного Езопом і послідовниками. Це Лессінг провів дуже послідовно як в теорії байки, так і в практиці, створивши прозові байки за зразком античної байки Езопа. По-друге, Лессінг створив зразки байок, в яких затвердився принцип посилення абстрактності, узагальненості та інтелектуальності, без яких не можна уявити сучасну байку.
Л-ра: Піхтовнікова Л. С. Синергія стилю байки. Німецька віршована байка ХIIІ-ХХ ст.: монографія. – Харків, 1999. – С. 107-112.
Твори
Критика
