Біографія Ґотгольда Ефраїма Лессінґа
Ґотгольд Ефраїм Лессінґ – німецький драматург, теоретик мистецтва і літературний критик-просвітитель; основоположник німецької класичної літератури – народився 22 січня 1729 року в Каменці (Саксонія) в сім'ї пастора.
Батько Лессінґа був настоятелем міського собору, робота почесна, але малоприбуткова. Старшому з дванадцяти дітей батьки дали добру освіту. З 1741 до 1746 Лессінґ навчався у Мейсенській князівській школі, яку закінчив із похвальним атестатом.
З 1746 до 1748 Лессінґ – студент богословського факультету Лейпцизького університету, але через багато років він насилу міг пригадати зміст прослуханих ним курсів. Доволі рано виявивши, що читання книг дає небагато для знання життя, сімнадцятирічний Лессінґ з притаманною молодості жадобою насолод поринув у світ цього дивовижного міста, яке було на той час «малим Парижем».
Лессінґ розумів, що його манери й зовнішній вигляд далекі від досконалості, але юнак не розгубився й доволі швидко досяг успіхів у науці фехтування, танців і вольтижування. Лессінґ познайомився з актрисами трупи Кароліни Нейбер, писав комедії для її мандрівного театру. Але трупа невдовзі змушена була покинути Лейпциг, а Лессінґ зазнав першого удару долі: він мусив ховатися від кредиторів, що переслідували його.
У серпні 1748 Лессінґ приїхав у Віттенберг, де вступив на медичний факультет, але його й тут наздогнали кредитори, і Лессінґ подався у Берлін, що був прямою протилежністю до Лейпцига. Він провадив життя вільного письменника і критика, дописуючи до «Берлінської газети», відомої за іменем видавця як «Фоссова газета», аж до 1755.
До цього періоду належить і перша проба письменницького пера Лессінґа. Його спроби в царині поезії були дуже несамостійні, а пристрасть до театру, що виникла ще в Лейпцигу, породила бажання стати «німецьким Мольєром». Лессінґ написав комедії «Молодий учений» (1748), «Євреї» (1749), «Вільнодумець» (1749) та ін.
У 1751 Лессінґ приїхав у Віттенберг, щоби здобути вчений ступінь, але замість «кандидата медицини» став магістром вільних наук. До свого академічного ступеня Лессінґ ставився так само байдуже, як і до придворного чину надвірного радника, який він отримав проти своєї волі. Наприкінці 1752 Лессінґ повернувся у Берлін, щоби продовжити співпрацю з «Фоссовою газетою», у ній він вів відділи наукових новин і фейлетонів, публікуючи різні твори наукового та літературного характеру. Одночасно він виступав як перекладач, а потім спробував організувати власні театральні періодичні видання.
У 1753–1755 вийшло перше шеститомне зібрання творів Лессінґа, яке об'єднало його юнацькі вірші, драми та прозаїчні твори. Лессінґ зажив слави в літературних та читацьких колах як критик і багатообіцяючий письменник.
У своїх критичних виступах 1750-х pp. Лессінґ торкався не лише питань літератури. Він порушив низку найважливіших соціальних, філософсько-історичних та моральних проблем, пропагує вчення англійських і французьких просвітників, поділяючи чимало їхніх поглядів. Так, у «Фоссовій газеті» з'явилися рецензії на праці Вольтера, Ш. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, Д. Дідро.
Лессінґ, як і більшість просвітників, надавав великого значення театрові, розглядаючи його як найдієвіший з усіх видів мистецтв. Він організував один за одним низку театральних журналів, з допомогою яких намагався оновити репертуар театру, реформувати панівні принципи драматургії. Так вийшли друком «Матеріали до історії та критичної оцінки театру» (1750), додатком до них стала «Театральна бібліотека»(1754–1758). Питання драматургії займають помітне місце у третьому з журналів «Листи про нову німецьку літературу» (1759–1760), зміст якого вже мав більш універсальний характер. Вершиною у розвитку естетики драми і театру стала «Гамбурзька драматургія» (1767–1769).
Берлінський період життя Лессінґа був ознаменований і появою першої німецької міщанської трагедії. Це була «Міс Сара Сампсон» (1755), написана на віллі під Потсдамом. Сучасники згадували, що успіх п'єси був величезний: під час першої вистави у Франкфурті-на-Одері, на якій був присутнім і сам автор, глядачі упродовж трьох з половиною годин сиділи тихо, як статуї, і плакали. Подібної п'єси в історії німецької драми ще не було. Вперше перед глядачами в п'єсі, жанр якої означений як трагедія, були представлені не царі та міфологічні герої, а прості, незнатні люди, та й події розгорталися не на полях боїв чи в королівських апартаментах, а в буденній побутовій обстановці.
Після виходу «Міс Сари Сампсон» матеріальне становище Лессінґа не покращилося, і неможливість створити в Німеччині придатні для життя умови змусила критика у 1755 навіть думати про поїздку в москву, де він міг розраховувати на місце професора при щойно відкритому московському університеті. Після невдалої спроби здійснити разом з купцем Вінклером подорож, Лессінґ повернувся в 1758 і з 1759 видавав журнал «Листи про нову літературу» (1759–1766), в якому вів боротьбу за створення нової літератури, заперечуючи класичні канони й наслідування античних зразків.
У 1759 у Берліні вийшли друком байки, які Лессінґ об'єднав у три книги. Збірці байок передував спеціальний роздум, у якому автор виклав свою теорію жанру. Байки Лессінґа становлять інтерес радше як експеримент, аніж високохудожні твори.
11 листопада 1760 Лессінґ був обраний членом-кореспондентом Берлінської Академії наук, але ця звістка не застала його в столиці. Лессінґ поїхав у Бреславль, де понад чотири роки перебував на посаді секретаря при губернаторі Сілезії генералі Тауенцині. Наслідком поглиблених студій в царині теорії та історії мистецтва, яким були присвячені ці роки, став трактат «Лаокоон, або Про межі малярства та поезії» (1766).
Перебування у Бреславлі ознаменувалося появою драми «Мінна фон Барнгельм, або Солдатське щастя» (1763–1767). Це була перша п'єса Лессінґа, написана на німецькому матеріалі. Сюжет п'єси оснований на фактах німецького життя, пов'язаних з подіями Семилітньої війни (1756–1763), яка нещодавно закінчилася.
Наприкінці 1766 Лессінґ отримав запрошення від директора Гамбурзького театру і в квітні 1767-го переїхав у Гамбург, сподіваючись втілити тут свою мрію про національний театр. До того часу в Німеччині були тільки мандрівні театральні трупи, і новий театр задумувався як перший стаціонарний національний театр.
Підсумком цього періоду життя Лессінґа став театральний журнал, відомий під назвою «Гамбурзька драматургія» (1767–1769). Беручись за видання журналу, Лессінґ ставив перед собою завдання ознайомити публіку з п'єсами поточного репертуару, мав на меті їх критичний огляд та аналіз гри акторів. Але після кількох вихваток актриси Ганзель Лессінґ відмовився від останнього. Перший випуск побачив світ 1 травня 1767, а наступні виходили регулярно щовівторка і щоп'ятниці кожного тижня. Але надалі зберегти регулярність випусків виявилося неможливим. У повному вигляді «Гамбурзька драматургія» побачила світ навесні 1769. У ній Лессінґ проаналізував п'єси, які йшли на сцені театру впродовж 52 вечорів: від 22 квітня до 28 липня 1767 р.
Невдачі переслідували Лессінґа у Гамбурзі. Після закриття театру зазнав фіаско й почин Лессінґа заснувати власну друкарню та книжкову ятку. Становище було безпорадне. Усі спроби влаштуватися в Берліні виявилися безуспішними, і, щоб хоч якось забезпечити майбутнє своєї родини, Лессінґ прийняв пропозицію герцога Брауншвейгського й поїхав у Вольфенбюттель, де з травня 1770 і до кінця життя працював бібліотекарем. Слід зауважити, що книгозбірня у Вольфенбюттелі була однією із найкращих у Європі, але й власник її, принц-наступник Карл-Вільгельм Фердинанд, був одним із наймерзенніших деспотів Німеччини XVIII ст. Перебування в Брауншвейзі було, мабуть, найважчим періодом у житті Лессінґа. Лише на короткий час йому вдалося вирватися 1775 до Італії, де Лессінґ відвідав Рим, Флоренцію, Мілан, а на зворотній дорозі заїхав у Відень. Тут у 1776 він взяв шлюб з Євою Кеніг, з якою був заручений ще з 1771. Родинне щастя Лессінґа було нетривалим. Через рік Єва померла, забравши з собою у могилу єдиного сина. Відчаю Лессінґа не було меж. Повільно згасало його життя.
Ґотгольд Ефраїм Лессінґ помер 15 лютого 1781 pоку, вирушивши у Брауншвейг.
Творчість Лессінґа високо оцінював Іван Франко. Низку творів Лессінґа в Україні переклали Є. Попович, Л. Федоришин, М. Годованець, Б. Гавришків.
Твори
Критика
