29-03-2019 Келлерман Бернгард (Bernhard Kellermann) 163

Стилістична роль деяких відокремлень у романі Б. Келлермана «9 листопада»

Л. І. Суховецька

Відокремлення різних типів у сучасній німецькій прозі досліджувалися рядом авторів. Так, K. С. Бриковський проблему відокремлення зводить до ряду тенденцій у структурному оформленні речення, як наприклад, до розстановки членів речення, дотримання рівноваги у реченні за законом «зростаючих членів». Ю. А. Азовцева розглядав ускладненість відокремленого члена речення словами, що відносяться до нього, як фактор, що сприяє відокремленню. Безумовно, відокремлення може бути викликане міркуваннями структурної відповідності для зрівноваження синтаксичних одиниць, для розвантаження інтонаційного рисунка речення, однак такий підхід залишає поза увагою експресивно-емоційний аспект авторського викладу. Ту чи іншу граматичну конструкцію в стилі письменника слід розглядати як одну із ланок певної системи, всі елементи якої взаємозумовлені. Потрібно враховувати також, що «всі деталі стилю, всі вияви художньої виразності стоять на службі у головної мети, у художнього задуму твору, ним породжуються і ним спрямовуються».

У даній статті розглядаються деякі види відокремлень, використані Б. Келлерманом у романі «9 листопада». Можна сміливо твердити, що Б. Келлерман приділяє особливу увагу відокремленням як засобові емоційно-експресивного забарвлення: на 445 сторінках роману зустрічаються в авторській мові понад 600 відокремлень, різних за обсягом, за структурно-граматичним оформленням, за місцем у реченні. Це інфінітивні і дієприкметникові звороти, звороти з прикметниками, конструкції знахідного абсолютного та називного «представлення», прийменникові конструкції, прикладки. Усі ці синтаксичні форми дають можливість компактно виразити позитивне в рамках речення, уникнувши самостійних дієслівних одиниць.

Велике значення має позиція відокремлення в реченні. У романі зустрічаються відокремлення у різних позиціях.

У препозиції — на місці, яке передує підмету у реченні: Die Völker selbst, sie waren ncr Verführte, verführt durch kunstvolle teuflische Systeme.

На першому місці в реченні: Blaß und mager, sah er aus wie ein achtzehnjähriger Gymnasiast, der über-Nacht ergraut war.

У середині речення: Der Umschlag des Briefes, dünn, ein ungewöhnliches, giftiges Hellgrün, mißfiel, ebenso die Schrift.

На останньому місці в реченні: Der Soldat mit dem weiten Mantel stand neben ihm, voller Zorn.

У постпозиції — за рамкою дієслівного присудка: Vorgestern hatte er zufällig einen Blick in Ottos Zimmer geworfen, im Vorbeigehen.

В абсолютній позиції, у якій відокремлений член виступає за рамки даного речення і утворює нове речення: Er saß am Tisch. Allein.

Для відокремлень у названих позиціях характерне структурне виділення у реченні, що призводить до більшої самостійності, певної незалежності відокремлених членів речення. З погляду позиційної класифікації переважна більшість відокремлень у романі (65%) входить до складу 2-ї та 3-ї груп. Особливий інтерес з точки зору стилістичної значимості становлять відокремлення, які стоять: 1) у препозиції, 2) між підметом і присудком, 3) на останньому місці, 4) в абсолютній позиції. Вони, хоча й не такі численні (16% і), як відокремлення 2-ї, 3-ї та 5-ї груп, мають, на наш погляд, велику виразність уже через своє незвичайне виділення у складі речення.

Препозитивне відокремлення зустрічається у найбільш напружених, по-особливому емоціонально забарвлених місцях роману: у главах, присвячених Аккерманну, у роздумах про війну. Б. Келлерман своєрідно передає власні думки й сподівання, пов’язані з революцією, Аккерманн є рупором його пристрасної антимілітаристської проповіді: Die Gewaltigen, die Angebeteten und Vergötterten, sie würden gewiß alles bis ins Kleinste berechnet und beachtet haben, bevor sie sich entschlossen, alles hinzuwerfen — auch das Gehirn unter der Schädeldecke — und die letzte halbe Million zur Schlachtbank führten.

Словами, сповненими гіркої іронії, Б. Келлерман називає винуватців війни, сильних світу цього, що посилають на смерть останніх півмільйона людей заради однієї переможної битви в уже програній війні. А ось ідуть жертви,війни: Die Hohläugigen, die Vergessenen, die Ausgespienen, die lebendig Begrabenen, die Verfemten, die Gemarterten, die Gekreuzigten — ja von ihren Kreuzen waren sie gekommen. У цих реченнях препозитивні відокремлення, виражені субстантивованими прикметниками та дієприкметниками, відносяться до особового займенника sie, який сам по собі не має конкретного значення, а отже, не містить ніякої ознаки. Смисловою функцією відокремленого означення є в даному випадку вказівка на ознаку, яка завдяки інверсії надає висловлюванню особливої виразності. У другому реченні препозитивне відокремлення відділене від наступного складу речення тире, що посилює відокремлення, і словом ja, яке підтверджує сказане. Лексичне наповнення речення, уривчасте перелічення препозитивних відокремлених означень надають реченню неспокійного ритму, передають внутрішню схвильованість автора. Інший приклад. Описуючи дешеву їдальню, куди щоденно приходили десятки людей, Б. Келлерман перелічує відвідувачів — молодих продавців і конторських службовців, маленьких стенографісток і похмурих чиновників, студентів і військових, об’єднаних спільною ознакою — зовнішністю: Bleich, gelb, mit wächsernen Ohren, die Schultern nach vorn gehoben, hustend, trüb die Augen, fiebernd — sie allewaren schon gezeichnet. Die Grippe wird sie holen, heute, morgen... У наведеному реченні в препозиції стоїть ряд неоднорідних відокремлень, які вказують на стан і зовнішній вигляд людей. Відокремлення зосереджує увагу, насторожує читача, і, справді, далі зроблено висновок про неминучу загибель цих людей. Автор, зображуючи явища чи осіб, дає спочатку всебічну характеристику, а потім називає їх. Такий порядок зображення дає можливість читачеві побачити явище, а потім уже усвідомити його.

Звертають на себе увагу використані у романі синтаксичні форми, які не є загальновизнаною мовною нормою, а розглядаються як явища, що «розпушують» структуру речення. Звичайно, ці форми не становлять невід’ємної частини синтаксису Б. Келлермана, як це сталося, наприклад, у Л. Фейхтвангера, але вони якоюсь мірою показують вплив розмовної мови на стиль письменника. Йдеться про те, що між підметом і присудком при прямому порядку слів не можуть стояти інші члени речення, за винятком слів, що входять до групи підмета. У Б. Келлермана зустрічаємо слова чи групу слів, які вклинюються між підметом і присудком: Der General, auf der Treppe seines Schlosses, salutierte.

Und er, nebenan, ahnte nichts! Відокремлення стоїть після особового займенника, хоча в даній позиції після займенника може стояти лише прикладка. В основі використання відокремлень, що замінюють підрядні речення, лежить відтінок стислості. Незвичайність позиції робить відокремлення більш чітким і вагомим.

Характерного звучання набувають у Б. Келлермана відокремлення, головним чином, обставини способу дії та іменна частина присудка, що стоять на своєму звичайному місці (при прямому порядку слів) — в кінці речення. Ніякі мовні вимоги не викликають цього відокремлення, воно дуже просте за структурою і входить до складу речення, що складається з підмета і присудка. Таке речення вже не сприймається нейтрально, наявність відокремлення створює специфічний тон емоціональної розповіді: Sie stand, regungslos...; Er räusperte sich, laut und ungeniert; Ein Schritt näherte sich, lautlos; Die Tür öffnete sich — behutsam — leise. Перед відокремленням голос понижується, пауза, яка виникає при цьому, викликає почуття чекання, напружує увагу й надає наступному відокремленню особливої значимості. Наскільки значна роль відокремлень у наведених вище реченнях, можна переконатися, порівнюючи їх з реченнями, де зняте відокремлення: Sie stand regungslos; Die Tür öffnete sich behutsam. Ein Schritt näherte sich lautlos. Як бачимо, тут інша тональність, спадає напруження, речення втрачає гостроту й виразність.

З допомогою тільки одного відокремленого слова Б. Келлерман дає характеристику персонажа, яка запам’ятовується. Лейтмотивом у характеристиці одного з головних персонажів роману — генерала фон Гехт-Бабенберга, який уособлює воєнну машину німецького мілітаризму, є слово kalt, повторюване кожного разу, коли йдеться про манеру поведінки й зовнішність генерала. І щоразу це слово стоїть в кінці речення у відокремленій формі: Das Gesicht des Generals wurde fahl und erdig... und die Augen forschten — kalt...; Selbst seine Augen verloren ihre Strenge, aber sie blieben trotzdem — kalt; Diese Hand des Generals, sie war stählern und — eisig kalt.

Дотримуючись положення про те, що ступінь відокремлення може бути різним (слабке, звичайне, сильне відокремлення), відокремлення, які виділені тире і стоять у кінці речення, можна вважати сильними відокремленнями. У двох останніх реченнях форма сильних відокремлень незвичайна навіть для Б. Келлермана. Справа в тому, що хоча відокремлюватися можуть усі члени речення, у тому числі один із однорідних підметів чи присудків, у даному випадку відокремлена іменна частина присудка, яка є не однорідною, а, навпаки, єдиною іменною частиною: Sie blieben trotzdem — kalt. У третьому реченні, цікавому ще й тим, що тут відокремлено й підмет, який має корелятив у середині речення, іменна частина присудка відокремлюється зразу ж після єднального сполучника und: Sie war stählern und — kalt. Ці відокремлення, пов’язані з ідейним змістом образу, підкреслюють характерну рису генерала — холодність і бездушність.

Виняткового емоціонального ефекту досягнуто при абсолютному відокремленні елементів, коли один відокремлений член уподібнюється неповному реченню і несе на собі навантаження цілого речення. Це свідчить про вплив розмовної мови на письмову, що відбивається на тенденції членування висловлювання і приводить до більшої самостійності залежних синтаксичних одиниць. Абсолютне відокремлення — це засіб членування комунікативно важливих елементів речення і перерозподілу комунікативного навантаження, внаслідок чого створюються два центри інформації, причому, друга, додаткова інформація, виражена абсолютним відокремленням, часто є основною. Так, описуючи Берлін у період першої світової війни, письменник в експресіоністичній манері розповідає про те, як вночі по місту, що спить, від вокзалу до лазаретів тихо їдуть автомобілі, а коли наступає світанок, то: Im Grauen des Tages aber fahren die stillen Wagen von den Lazaretten durch die Vorstädte, immer weiter, bis zu den Friedhöfen. Mit Kisten beladen. Абсолютне відокремлення коротко й вичерпно виразно передає основну думку всього висловлювання. Абсолютне відокремлення виконує в романі різні стилістичні функції, наприклад, функцію деталізації: Er hatte das Gut Rothwasser verkauft. An einen Dänen, namens Olsen, aus Kopenhagen. Збільшуючи смислову ємність речення, абсолютне відокремлення надає йому різних модальних та емоціональних відтінків: Zerstreut nahm der General ein aufgeschlagenes Buch vom Schreibtisch. Marx. Karl Marx. Ein Sozialist. Ця складна форма абсолютного відокремлення відзначається переривчастістю будови; кожна наступна частина виділяє й посилює попередню. Абсолютне відокремлення може також загострити, посилити висловлювання: Er beschloß, sie zu beleidigen! Vor allen Gästen!; Da donnern schon die Geschütze. Wütend, mit kurzen, harten Schlägen або ж уточнити, деталізувати: ...Und das Blut wich aus ihren Wangen. Ganz langsam; Der General fühlte den sanften Druck ihrer Hand im Herzen. Jeden Abend. Таке членування речення відбиває своєрідне народження в ході роздуму додаткових характеристик і наближається до розмовної мови з її великим структурним розчленуванням, знаменуючи проникнення розмовних синтаксичних форм у письмову літературну мову, збагачуючи її найтоншими відтінками й роблячи її більш виразною, живою і легшою.

Отже, відокремлення на рівні ситуативного використання послужили автору, по-перше, для того, щоб сконцентрувати увагу читача на словах, особливо важливих для розкриття думки, по-друге, для емфатичного підкреслювання характеру дії. Відокремлення в препозиції, між підметом і присудком, в абсолютній позиції містять елемент незвичайності, несподіваності і є, таким чином, одним із засобів емоційно-експресивного забарвлення висловлювання.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1977. – Вип. 48. – С. 46-50.

Біографія

Твори

Критика