Бернгард Келлерман в українських перекладах і критиці

Бернгард Келлерман в українських перекладах і критиці

В. М. Проскурницький

Твори цього прогресивного письменника перекладались багатьма мовами, в тому числі й українською. Ім’я талановитого художника було досить популярним серед наших читачів. Як показало обстеження бібліотек Києва та Одеси, в 20-х роках Келлерман займав третє місце між найулюбленішими перекладними письменниками. […]

Цікаво простежити шляхи проникнення творів Келлермана в українську літературу. Перші його твори «Йестер і Лі» (1904), «Інгеборг» (1906), «Ідіот» (1909), «Море» (1910) хоч і принесли письменникові славу та зробили його відомим за межами Німеччини, на українську мову не перекладались і відгуків нашої критики не викликали. Лише після появи роману «Тунель» (1913), який приніс письменникові всесвітню славу, заговорила про нього і українська критика. В 1914 р. в «Літературно-науковому віснику» з’явилася стаття М. Євшана «Бернгард Келлерман і його «Тунель», в якій детально проаналізовано всі твори Келлермана аж до «Тунелю» включно. При цьому автор полемізує з тими літературними критиками, які закидали Келлерманові безперспективність і називали роман утопічним.

Коли почалась Перша світова війна, Келлерман став воєнним кореспондентом газети «Berliner Tageblatt». У книзі нарисів «Війна на Заході» Келлерман виступив як рішучий противник мілітаризму. «Якщо колись хтось відкриє книгу, — писав він в одному з нарисів, — то побачить страшну картину: битва під Суассоном, що тривала з 11 по 15 січня 1915 р., полки, батальйони, дивізії, офіцери, генерали... Читач, який житиме в кращі часи і для якого війни будуть так само далекими, як для нас спалювання відьом, вшанує пам’ять тих, що загинули під Суассоном». У цих словах звучить голос письменника-гуманіста, який мріяв про цілковите звільнення людства від страхіть війни. Незабаром після появи їх друком у німецькій пресі деякі з воєнних нарисів Б. Келлермана стали відомі й українському читачеві завдяки перекладам І. Калиновича.

1920 р. вийшов український переклад «Тунелю». Перекладачка Дора Сімовичева досить добре переклала роман, стараючись зберегти всі нюанси лаконічної манери письменника і одночасно передати художню образність та простоту стилю твору. Передмова В. Верниволі (Василя Сімовича) дає уявлення про творчий шлях письменника. Аналізуючи ранні твори, критик вказує, що Келлерман від любовних тем швидко перейшов до соціального роману, після захопленого гімну сучасній і майбутній техніці в «Тунелі» піддав нещадній критиці німецький мілітаризм. Втім, автор передмови даремно вважає перші романи письменника виявом «любові для любові». Соціальна нерівність, хай і замаскована, відчувається тут на кожному кроці. Вона і створює головний конфлікт першого роману «Йєстер і Лі». Те, що висіло, мов темна хмара, над коханням Біанки й Гінстермана і, що не дало їм з’єднатись, було не що інше, як соціальна нерівність між бідним поетом і багатою дочкою фабриканта. Висловлювання Гінстермана про те, що є люди, які мають гроші купувати собі вілли в Ніцці, але є й такі, хто не має за ніщо купити хоч би квитка до Ніцци — є теж не що інше, як пробудження соціальної свідомості, своєрідного протесту проти суспільної несправедливості. В наступному романі Келлермана «Інгеборг» соціальні обставини яскравіші, а головні герої більш реальні й активніші, ніж в «Йєстер і Лі». Інгеборг не просто мріє про емансипацію жінки, як Біанка, а й реалізує своє визволення на практиці.

Високо оцінено в передмові також роман «Юродивий» («Ідіот»), який названо одним з найкращих соціальних творів німецької літератури. З приводу ж роману «9 листопада» В. Верниволя закинув Келлерману, що той «взявся не за своє діло, що він не знає гаразд ні «лівих» ні «правих» і що такої справи, як листопадова революція 1918 р. в Німеччині, тільки силою інтуїції й фантазії змалювати не можна». На нашу думку, В. Верниволя неправильно підійшов до цього питання. Келлерман зовсім не прагнув зобразити революцію в цілому, змалювати «лівих» і «правих» — його метою було показати причини революції, війну та її наслідки, змалювати кривавий привид мілітаризму, який послужив би грізною пересторогою для німецького народу. 1926 р. видавництво і«Око» в Коломиї випустило переклад В. Супранівського «Праведні душі» («Die Heiligen»), де Келлерман висловлює думку про те, що світ треба змінити за принципами справедливості, бо навіть світогляд божевільних набагато гуманніший від буржуазної «мудрості».

В Україні в 20-х — на початку 30-х років вийшло одразу декілька видань творів Б. Келлермана. 1927 р. з’явився «Тунель» в перекладі М. Рильського (перевидано 1931 р.). Трохи згодом уривки з «Тунелю» під назвою «Шахта дядька Тома» вийшли в перекладі С. Карабай. 1932 р. знову виходить у світ «Тунель» в перекладі В. Горовської і М. Туркало з обширною кваліфікованою передмовою Є. Адельгейма. Переклад М. Рильського неповний (скорочений), зате зроблений незвичайно майстерно. Глибина філологічного мислення і поетична інтуїція перекладача, — прекрасного знавця німецької та української мов, — відбилися в цьому перекладі. Для передачі всього мовного і стилістичного багатства оригіналу М. Рильський знаходить в рідній мові відповідні вирази, фразеологічні звороти, приказки, які допомагають українському читачеві збагнути всю красу твору і соціальне обличчя автора. Переклад М. Рильського становить велике досягнення українського перекладацького мистецтва. Менш вартісний переклад «Тунелю» В. Горовської і М. Туркало. Однак цікава передмова Є. Адельгейма зробила його широко відомим. Це обширна стаття, яка спирається на попередні наукові дослідження українських, російських та німецьких авторів.

В 20-х роках з’явилися також цікаві дослідження про Келлермана. Автори їх — О. Білецький, О. Бургардт, Н. Берковський, А. Лейтес, Т. Якимович та ін. — внесли багато нового у вивчення і розуміння творчості німецького письменника. Особливо цікаві думки висловив О. Білецький про роман «Тунель». Дослідник розглядає його як одну з ланок серії романів, яка «починається від самовпевненого Тримальхіона в староримському романі, іде через огидних грошових ловців Золя, американських мільярдерів Келлермана і банкірів Верхарна».

Характеризуючи експресіонізм у німецькій літературі, О. Бургардт зробив спробу порівняти роман Келлермана «9 листопада» з твором експресіоніста А. Альвона «А він». […]

Привертає увагу також стаття Н. Берковського, в якій творчість Келлермана розглядається на широкому соціально-економічному і політичному тлі життя тодішньої Німеччини. В статті приділяється багато місця з’ясуванню впливу Гамсуна, Карла Мая, Достоєвського, Лондона на творчість Келлермана, що не завжди, на нашу думку, є вірним. Н. Берковський оригінально підходить до аналізу роману «9 листопада», в якому він розрізняє дві теми: «занепадну» (генерал Бабенберг) і «висхідну» (студент Аккерман). Не обминає критик і хиб Келлермана. Серед них однією з найбільших він вважає те, що після революційного роману «9 листопада» Келлерман пішов на «примирення» з буржуазією у таких творах, як «Святі» і «Випадок в житті Шведенклея». Нам здається, що роман «Випадок в житті Шведенклея» зовсім не свідчить про наближення письменника до буржуазного суспільства. Ідея твору зводиться до критики тієї частини інтелігенції, яка в умовах повоєнної кризи, замкнувшись у собі і знехтувавши суспільні інтереси, хоче знайти щастя в гонитві за матеріальними благами. В новелі «Святі», на наш погляд, теж немає компромісу з буржуазією, а є тонка сатира на повоєнну Німеччину, де дійсну мудрість можна зустріти тільки в психіатричній лікарні.

У книзі «Силуети Заходу», присвяченій творчості ряду західноєвропейських письменників, А. Лейтес ставить роман Келлермана «9 листопада» в один ряд з великими викривальними воєнними романами «Вогонь» А. Барбюса та «Джіммі Хігінс» Е. Сінклера. В цікавій статті Т. Якимович дається докладний і кваліфікований аналіз літературної діяльності Келлермана до роману «Брати Шелленберг» включно. З приводу ранніх творів Келлермана Т. Якимович висловлює думку, що прагнення до прекрасного, здорового, природного істотно відрізняє Келлермана від декадентів. Справедливо критикуючи автора за нереальний образ революціонера — студента Аккермана, Т. Якимович високо оцінює роман «9 листопада» в цілому, як «...єдиний твір, де письменник вітає повстання пригноблених мас». Аналізові роману «Брати Шелленберг» присвячено також передмову Т. Якимович до українського перекладу цього твору, здійсненого Бургардт. Як бачимо, українська критика 20-х — початку 30-х років приділяла творчості Келлермана чимало уваги.

В роки фашистського панування Келлерман не написав жодного рядка для нацистів. Лише після визволення Берліна почалось для письменника відродження. Він включається в активне будівництво нової демократичної Німеччини, пише багато публіцистичних статей і знаменитий роман «Танець смерті» (1948). Деякі з нових творів Келлермана передруковувалися і в Україні. Так, 1954 р. у Львові вийшла збірка німецьких текстів, де вміщено уривки з нарису Келлермана «Палац піонерів» (1948). З публіцистично-популярними статтями про Келлермана на сторінках української періодики виступили В. Шпень, Е. Сатула, В. Проскурницький та ін. Приурочені до ювілею письменника, ці статті знайомили широкі кола українських читачів з біографією та творчістю невтомного борця за мир. Багато уваги творчості Б. Келлермана приділено у працях H. М. Матузової, в яких було заповнено чимало прогалин у вивченні цього видатного німецького письменника. Зокрема докладно тут проаналізовано не лише «Тунель», «9 листопада», а й новий роман «Танець смерті», який Н. Матузова слушно вважає одним із найвизначніших творів німецької антифашистської літератури. Справді, в німецькій літературі перших повоєнних років не було жодного письменника, який би так детально, в переконливій художній формі показав життя у фашистській Німеччині, як це зробив Келлерман. Шкода лише, що Н. Матузова приділила замало уваги ранньому періодові творчості письменника: з’ясувати з сучасних позицій роль ранніх творів Келлермана в літературному процесі початку XX ст. було б дуже корисно.

1964 р. український читач познайомився з новим романом Келлермана «Блакитна стрічка» в перекладі Н. Фірселя («Всесвіт», 1964, № 1-2), того ж року випущеному окремим виданням.

Короткий огляд українських перекладів з Келлермана і критичних відгуків на його творчість свідчить про великий інтерес до літературної спадщини цього видатного німецького письменника, про любов і повагу до нього.

Л-ра: Радянське літературознавство. – 1969. – № 6. – С. 39-42.

Биография


Произведения

Критика


Читайте также