Про мову і стиль сатир Персія
Ю. М. Сак
З-поміж римських сатириків, творчість яких увійшла в скарбницю світової літератури, на долю видатного сатирика доби Нерона — Авла Персія Флакка випала найменша популярність. Сатири Персія важко читати, ще важче їх правильно зрозуміти. Це часто відвертало від Персія читачів і давало їм привід до різних міркувань у різних епохах як про самого автора, так і про його мову.
Історичний фон доби, коли Персій жив і писав, дуже строкатий. Він народився в 34 р. н. е. і помер у молодому віці (62 р. н. е.). Цей період римської історії характерний зміцненням монархічного режиму в Римі, який склався внаслідок економічних та соціально-політичних суперечностей, внаслідок жорстокої класової боротьби римського рабовласницького суспільства. Двоїста і лицемірна політика імператорів з династії Юліїв-Клавдіїв мала свої корені в економічних відносинах, що позначились і в соціально-політичному та культурному житті періоду встановлення і зміцнення римської імперії. Небувалого загострення набула боротьба між імператорами та консервативною сенатською аристократією, що, втративши політичну владу, намагалася чинити опір імператорам у їх прагненні зміцнити новий режим. Зате опозиція завжди консолідувалася з імператорами в придушенні повстань рабів. В ідеологічному та культурному житті цього періоду помітний занепад ідейного рівня в науці, мистецтві та літературі. Відображенняреальної дійсності знаходимо в творчості тих письменників, які ставились опозиційно до нового режиму. До їх числа належить і сатирик Персій.
В біографії Персія говориться про те, що він писав трагедії і вірші. З ранньої творчості поета до нас нічого не дійшло, відомі тільки сатири, зібрані після його смерті і підготовлені до видання другом і вчителем поета — філософом Корнутом. Збірник містить у собі пролог і шість сатир.
Великий вплив на формування світогляду молодого сатирика зробили філософ-стоїк Корнут і видатний політик Тразея Пет. Персій, заохочений Корнутом, який не був задоволений ні імператором, ні новим режимом, пристрасно захопився стоїчним ученням. Стоїцизм у цей період був ідеологією римської знаті, в ньому, відштовхнута від активного політичного життя, римська аристократія шукала для себе втіхи у безнадійному положенні та виправдання своєї пасивної опозиції. Відомий сенатор Тразея Пет, про якого з пошаною відгукнувся Таціт за його опозиційні виступи, змушений був покінчити самогубством. Сатирика зв’язувала з цим політиком, який був, між іншим, його родичем, тісна і вірна дружба.
Авл Персій Флакк, виходець із римської аристократичної верхівки, дивлячись на оточуючу його дійсність, не хотів мовчати. Поет ненавидить тих, що пишуть вірші тоді, «коли блисне надія на підступний гріш» (si dolosi spes refulserit nummi). Сатирик заздрить своєму попередникові Луцілію, що він міг вільно виступати проти порушників моралі і порядку. Жалкуючи, що йому так не можна, Персій все ж готовий на зразок Луцілія і Арістофана «їдкою правдою гризти ніжні вушка» (teneras mordaci radere vero auriculas). Вістря сатири поет обертає не тільки проти пишномовних письменників (пролог і перша сатира), а й проти самого Нерона та його підлабузників, проти центуріонів та вільновідпущених, які були опорою нового режиму. Поет не міг явно називати ні Нерона, ні інших ненависних йому сучасників, він це робив у. прихованій формі, як робили його однодумці із аристократичної опозиції, що не насмілювались відверто протестувати.
У першій сатирі перед тим, як порівняти Нерона з міфічним царем Мідасом підкреслити бездарність Нерона як поета і висміяти його, Персій питає:
Me muttire nefas? Nec clam, пес cum scrobe, nusquam? (Пікнути слово не смію? Ні вголос, ні в ямку, ніколи?). Для мови Персія і для самої доби характерні такі вислови: secreti loqui (V, 22) — таємно говорити, seductis committere (II, 4) — довіряти відвівши вбік, seductum monere (II, 143) — нагадувати відвівши вбік, secretairi in aurem garrire (V, 96) — таємно шептати на вухо, a turba seductior audire (VI, 42) — слухати на певній віддалі від натовпу і т. д. Мова опозиції була короткою, уривчастою, загадковою. Такою була і мова Персія. Коли читаємо його сатири, то бачимо, що поет, зацікавивши читача, раптом ховається. Читач повертається до перечитаного, посилює свою увагу, щоб спіймати приховану думку, але, правду кажучи, це часом трудно вдається. Однак сучасникам і однодумцям поета було все зрозуміле. В той час, за висловленням Сенеки, думки опозиційної аристократії були «надірвані» і «підозрілі», опозиціонери писали не для того, щоб їх лише слухати, а й для того, щоб їх розуміли. Прихильники з захопленням зустріли його книгу і зразу ж її розкупили. Творчість Персія позитивно оцінили римські поети Лукан і Маціал. Високу оцінку дав його сатирам такий авторитетний письменник, як Квінтіліан, відмітивши, що Персій одною книгою заслужив собі велику і справжню славу.
Очевидно, Персій не розраховував на те, щоб його розуміли в прийдешніх часах так, як сучасники. Хоч він, як проповідник стоїчної моралі, протягом усього Середньовіччя не втрачав популярності, все ж уже перші його критики почали відзиватись про його мову неприхильно, перетворили його в «темного» поета (obscurus), а стиль назвали «похмурим» (morosus). Одні вважали, що поет, який не піддається розумінню, не заслуговує того, щоб його читали, інші навпаки, цитували його і, вивчаючи його мову та стиль, приходили до зовсім протилежної думки: хвалили його і ставили навіть вище за Горація (наприклад, Казобон). Питання ці залишились спірними, остаточно нерозв’язаними і по сьогодні.
Сатири Персія викликали жвавий інтерес в критиці в другій половині XIX століття. В цюпору з’явилося багато досліджень про мову Персія. Критики (В. С. Тейфель, А. Гудеман, Η. М. Благовещенский та ін.) розглядають в основному відношення Персія до Горація, щоб довести цілковиту залежність Персія від свого попередника. Аналізуючи мову у відриві від змісту та ідейного задуму поета, вони залишаються незадоволеними формою сатир і оцінюють Персія як бездарного та безідейного сатирика. Відомий німецький літературознавець М. Шанц, давши Персієві негативну оцінку, закінчує розділ про сатири поета словами: «Mit Freuden legen wir den Dichter aus den Handen».
Ha захист Персія виступив С. Бех, який глибоко вивчав не тільки мову сатир, але й їх тексти та ідейну спрямованість. Його етюди по мові Персія є, власне, відповіддю та спростуванням тверджень Благовєщенського. Бех, зробивши глибокий і всебічний аналіз мови з боку морфологічного і синтаксичного у зв’язку з мовою сучасників та попередників Персія, справедливо довів, що джерелом мови Персія є мова попередніх письменників римської літератури, розмовна латинська та грецька мови. Щодо другого джерела — простонародної латинської мови, то С. Бех цілком вірно відзначив, що запозичення, взяті з неї, аж ніяк не можна вважати порушенням законів мови, В кінці роботи С. Бех приходить до загального висновку, що Персій ніколи не грішив проти правил латинської мови і не порушував її законів, а «темнота» пояснюється тим, що новий читач не знає добре латинської: мови і тому не розуміє сатир, бо ті, що добре володіли латинською мовою, не робили докорів поетові. В. Й. Модестов, який, між іншим, дуже прихильно відзивався про праці С. Беха, зауважив, однак, що останнє твердження критика несправедливе, бо навіть ті, хто добре володіє латинською мовою, не завжди розуміють Персія. Та й сам С. Бех про це говорить на стор. 47 своєї праці, де він пише, що Персія важко читати без спеціальної підготовки і, всякий, хто читає вперше, готовий погодитись з авторитетами, які говорять про «темноту» Персія.
Для того, щоб зрозуміти Персія, необхідно з одного боку, ознайомитись як із стилями сучасних йому письменників, так і з елементами розмовної мови в римській сатирі, а, з другого боку не можна випускати з поля зору ідейний задум сатирика та спосіб протесту римської аристократичної опозиції. Правильне читання самого тексту сатир Персія в значній мірі допомагає розумінню їх змісту. Тому велике значення має добре укомплектоване видання. Одним із кращих видань, яким користувався і автор цієї статті, є видання Картольта 1929 року.
Для поетів-сучасників Персія характерний декламаційний стиль, початок якого уже знаходимо в поетів доби Августа, наприклад в Овідія. Поезія стала улюбленим заняттям римської аристократії. Рецитаційні зали тріщали від декламацій на відірвані від життя теми. Плавні і спокійні періоди класицизму, що панував у період республіки, замінилися в добу Нерона нервовим і ефектованим стилем. Бурхливе і повне несподіваних подій щоденне життя під час правління останніх двох імператорів з династії Юліїв-Клавдіїв сприяло розквіту «нового» стилю, основоположником і кращим майстром якого був Луцій Анней Сенека. Характерною рисою його була стислість думок, короткі і відточені фрази. В прозу проникали поетичні засоби, а поезія рясніла засобами риторики, між поезією і прозою стиралися межі. Сенека здобув собі у сучасників велику популярність, зокрема своїми дотепними сентенціями, мав послідовників, що цінили його поетичний талант.
Персій виступав проти пишномовної поезії та розрахованого на ефект стилю своїх сучасників. Його симпатії були звернені до класиків латинської поезії Вергілія та Горація. Такі були погляди і в Петронія. Відомо, що Персій не захоплювався поглядами Сенеки. Однак не можна сказати, що стиль сучасників аж ніяк не позначився на творчості Персія. Це проявляється, наприклад, у коротких і відточених реченнях, які дорівнюють дотепним афоризмам Сенеки і Лукана:
О curas hominum, о quantum est in rebus inane (I, 1). Quando haec rara avis est (I, 46). Per me quidem sint omnia protìnus alba (I, 110). Auriculas asini Mida rex habet (І, 12.H. Vaporata lector mihi ferveat aure (I, 126). О curvae in terri animae et caelestium inanes (II, 61). Venienti occurrite morbo (ІГІ, 64). Vivitur hoc pacto (IV, 43). Liberiate opus est (V, 73) etc. (О людські турботи, о скільки в прагненнях ваших пустого (І, 1). Хоч це рідкий бува птах (І, 46). Про мене все хай негайно станеться білим (І, 110). Вушка осла у Мідаса царя (І, 121). Читач з прочищеним вухом хай захоплюється мною (І, 126). О душі, зайняті земними ділами, як ви далеко від небесних думок (II, 61). Ідіть назустріч хворобі (III, 64). Так живеться (IV, 43) . Треба свободи (V, 73) і т. д.
В сатирах Персія зустрічаємо часто описи, однак ці описи рідко даються в плані патетики. Поет пригадує своє дитинство і описує дитячі іграшки (III, 44-51). Цікаву картину римського побуту він змальовує в сатирі II, 31-38. Не бракує у сатирика і картин, в яких дається опис природи, наприклад на початку III сатири. Патологічні сцени Сенеки та Лукана нагадує картина, в якій зображується хворий, що не виконує порад лікаря і помирає.
Turgidus hic epulis atque albo ventre lavatur,
Gutture sulfureas lente exhalante mefites;
Sed tremor inter vina subit calidumque trientem
Excutit e manibus, dentes crepuere retecti
Uncta cadunt laxis fune pulmentaria labris (III, 98-102).
(Цей роздутий від бенкетів, незважаючи на те, що шлунок повний, іде купатися, важко виригує сірчані міазми: але між тим, як попиває, починає тремтіти, з його рук випадає бокал з теплим вином, стукотять вискалені зуби, з відкритого рота випадають жирні закуски).
«Cистема вибору словесно-художніх засобів, їх групування і скерованість відбивають у собі певну ідеологію, світогляд письменника». На початку п’ятої сатири Корнут в розмові з Персієм хвалить свого вихованця за те, що він пише так, як говорить простий римський люд. Після пародії Персія на сучасних поетів, які при писанні своїх творів просять для себе від богів сто уст і сто язиків, Корнут робить сатирикові зауваження, що йому не слід до цього вдаватися, бо мова його ясна і зрозуміла. Найголовніше це те, що він «наслідує мову (слова) тоги», (verba togae sequeris V, 14), тобто мову форума, мову плебеїв. Щодо слова, «togae», то вже схоліаст зробив замітку, що це мирна щоденна мова, якою римляни розмовляли на форумі. У наступних словах Корнута є натяк на ідейний задум сатирика:
...pallentes radere mores
Doctus et ingenuo culpam defigere ludo (V, 15-16).
(...ти вмієш нападати на порочні нрави та проколоти провину вільною насмішкою).
Римській сатирі, як і комедії, близькою була мова римського простонароддя. Горацій говорив, що сатири він писав у стилі Біона, підкреслюючи цим, що його сатири-бесіди подібні до тих розмов, які так часто можна було почути на вулицях Рима. Кініки називали свої проповіді на моральні теми, з якими вони зверталися до мас на вулицях чи площах, діатрибами (розмовами). Кінік Біон був майстром цього жанру. Мова діатриб була живою розмовною мовою, доступною слухачам. Автори діатриб вступали в суперечки з фіктивним співбесідником, до якого зверталися з різними запитаннями, нападали на нього, користуючись при цьому засобами розмовної мови: порівняннями, прислів’ями, анекдотами, оповіданнями тощо. Крім того, в діатрибах мала місце поряд з серйозною моральною настановою гостра й їдка насмішка, що називалась είδος σπουδογέλοιον (серйозно смішним). Горацій, наслідуючи в сатирах прийоми діатриби, показав Персієві зразок, як треба писати в стилі Біона. Характерні риси діатриби: фіктивний співбесідник, раптові запитання і відповіді, незакінчені думки та натяки, наявні, як ми побачимо, і в сатирах Персія. Критики Персія до початку XX ст. не звертали на це уваги. Елементи діатриби в творчості Персія займають важливе місце, і пізнання їх при вивченні сатир, зокрема при дослідженні словесно-художніх засобів сатирика, має першорядне значення.
Веселому характерові римлянина властива їдка насмішка, уміння знайти відповідне колюче слівце чи дотепну фразу. Розмовна мова була багата на словесно-художні засоби, якими користувались римські коміки, передусім Плавт. Із сучасників Персія широко користувався розмовною мовою як засобоми характеристики персонажів Петроній. Для Персія простонародна мова була невичерпним джерелом поповнення лексики та фразеології для яскравого відображення навколишньої дійсності. В щоденній мові римлян дуже розповсюджені були іменники та прикметники із зменшувальними суфіксами для підкреслення гумору, дотепу і насмішки. Персій часто вживаєзменшені форми слів у іронічному значенні. У його сатирах зустрічаємо іменники переважно з такими зменшувальними суфіксами: -culus, -cula, -culum, -ellus, -illus, -ullus, -olus. Кілька разів повторює Персій слово вушко, зменшене від auris (вухо), яке вживає для виражання дурності. В першій сатирі поет говорить про звичай показувати руками вуха осла тим, що виявили себе дурнями. Бог Янус щасливий, бо бачить і те, що робиться ззаду, однак римські патриції не бачать, що робиться за їхніми плечима, бо «живуть із сліпою потилицею». А тимчасом ззаду їм показують руками ослячі «вушка»: manus auriculas imitari mobilis alias 1,59 (проворна рука показує високі вушка). Перейнявши від простолюду і звичаї і саме слово, він його застосовує в іронічному значенні ще в таких випадках. І, 22: Тип, vetule, auriculis alienis colligis escas?; I, 108: Teneras mordaci radere vero auriculas. Тут воно посилюється ще прикметником teneras (ніжні вушка).І, 121: Auriculas asini Mida rex habet; II, 30: Qua tu mercede deorum emeris auriculas. Коли ж вживає його не іронічно, тоді ставить однину або множину у звичайній формі, наприклад, І, 126: Vaporata lector mihi ferveat aure; V, 63: Iuvenum purgatas inseris auras fruge Cleanthea; V„ 86: Stoicus hic aurem mordaci lotus aceto; V, 93: Ratio secretairi garrit in aurem.
Із зменшувальними суфіксами -culus та -cula в сатирах зустрічаємо ще такі слова. І, 57: aqualiculus (черевце); V, 59: articulus (суглобчик); canicula має у Персія подвійне значення. В III, 5: insana canicula (спека), а в III, 49: damnosa canicula (невдале кидання при грі в кості); IV, 18: cuticula (шкірочка, ніжна шкіра); V, 116: pellicula (шкірочка); IV, 6: plebecula (чернь, простий народ). Інші слова із зменшувальними суфіксами, крім іронії, мають відтінок зневаги і презирства. На -illus, наприклад, (IV, 3) pupillus — хлопчик; на -ellus, -ellum — popellus (89) (IV, 15) — простонароддя; ocellus (І, 18), — очко labellum (III, 82) — губочка; на -ulus, -ula, vetulus (I, 22) — старичок; tesserula (VI, 74) — марочка, ордер на право дістати зерно; на -ola — seriola (IVI, 29) — бочка. В такому ж значенні вживав Персій і зменшені прикметники rancidulus І, 33 (затхлий); beatulus III, 103 (щасливий) і т. д.
Для вияву зневаги до тих чи інших осіб він вживає ще слова з іншими суфіксами. Це, наприклад, іменники з суфіксом на -о; agaso (V, 76) — конюх (так Персій висловлюється проненависного йому вільновідпущеника Даму); baro (VI, 138) — дурень (іронічно називає поет того, хто боїться обманювати, криво присягати, бо почує Юпітер). Жадну до грошей людину порівнює з ненажерою: glutto (V, 112), бо як у ненажери тече слина при погляді на іншу їжу, так і у жадібного на багатство — при погляді на гроші. Словом, palpo VI, 176, (підлесник) визначає сатирик людину, яка не вміє управляти собою, бо нею керують честолюбство і жадібність. Поширені були в розмовній мові слова з суфіксами на -tor, -trix, -sor для визначення діючої особи, ці слова часто зустрічаємо і в сатирах Персія, наприклад, fòssor, arator, cultor, nugator etc.; natrix, cultrix etc.
Під безпосереднім впливом простонародної мови Персій , вводить в сатири слова, які прийнято називати «dictiones obscoenae». Він вільно вживає слова та вислови, які дехто з дослідників, наприклад, Тейфель, вважав негідними, аморальними. Однак у вік Персія, як в розмові плебеїв, так і у читача сатир такі слова не викликали здивування і сорому. Сюди належать такі вислови: penis (IVI, 35, 49); inguen (VI, 72, IV, 38, V, 4); іронічно gurgulio — черв’як (IV, 38) в переносному значенні testiculi vena paterni (І, 103) та arcana lumbi (IV, 35); vulva (IV, 36, VI, 73); nates (IV, 49). Сюди відносяться ще і 1гакі дієслова: теіеrе — мочитися (І, 114) або immeiere (Vi, 73) — в значенні статевого співжиття; замість звичайного cacare вживає вислів oleturn facere (І, 112).
Персій вживає улюблені в розмовній мові дієслова, що мають значення починати (verba inchoativa), напр., frigescere (холонути, остигати, мерзнути) Персій вжив у переносному значенні.
— Якщо ти писатимеш проти нашої знаті, говорить сатирикові його співбесідник, то пороги знатних людей для тебе замерзнуть, захолонуть (ne maiorum tibi limina frigescant, І, 108), тобто, зачиняться перед тобою двері, втратиш ласку багатих; — impalescere (VI, 62) — не спати, пильнувати; intabescere (ІІ, 38) — чахнути, сохнути і т. д., а також дієслова фреквентативні: dictare (І, 52); agitare (VI, 5) та ін. Ці групи дієслів у Персія мають значення звичайне, не виражають початку або, повторення ідії. Крім того, у Персія є багато дієслів, утворених від іменної основи. Утворення таких дієслів властиве було розмовній мові. Більшість їх увійшла в літературну мову ще до Персія, але у нього ми зустрічаємо слова утворені ним самим. Це переважно дієслова, що належать до першої відміни: cornicari (VI, 12) — крякати від cornix, lallare від lallurn — приспівувати, співати та багато інших. За зразком четвертої відміни утворені такі дієслова: bullire (III, 34); ebutlire (II, 10) від bulla (пузир). В першому випадку — випливати на поверхню води, а в другому — лопнути як пузир, тобто зникнути, померти; sitire (І, 60) від sitis — відчувати спрагу і т. д. Вперше введені Персієм, як гадає С. Бех, такі слова: aqualiculus (І, 57); cuticula (IV, 18); seriola (IV, 29); beatulus (III, 103); rancidulus (I, 33); rubellus (V, 147); surrentina (vina III, 93); nonnaria (rtieretrix, I, 133); intima (I, 21); enarrabile (V, 29); ramale (I, 97); plorabilis (I, 31); varicosus (V, 189); venosus (I, 76); nerrucosus (I, 77); bùlanatus (W, 37); farratus (IV, 3L) etc.
Характерною рисою мови Персія є те, що він поповнює свої лексичні та фразеологічні засоби з різних сфер життя римської дійсності. Сатирик надає окремим словам або висловам, прислів’ям чи порівнянням зміст, який відповідає ідейно-політичному задуму сатири. В цьому й полягає трудність розуміння його сатир, що в свою чергу викликало неприязнь у пізніших читачів Персія і сприяло тому, що багато критиків ставилось до його творчості негативно. Досить розглянути кілька прикладів, щоб побачити, як уміло і майстерно поет надає мовним засобам, які черпає з найрізноманітніших сфер життя, сатиричного звучання.
1. Із побуту взяті такі слова і вислови:
Sartago (І, 80) — каструля, сковородка. Це слово характеризує зневажливе ставлення Персія до мови сучасних поетів, які гнались за неологізмами та архаїзмами. В мову наплило багато таких слів, які робили її неясною, пустою. Цю суміш сатирик називає sartago loq'uendi (І, 80). Важко дослівно перекласти цей вислів, але він дуже звучний для вираження поняття, яке мав поет на думці. В каструлю клали різні продукти для варива, мішали, жарили, вся ця суміш нагадувала поетові пишномовність, базікання, марнословство, теревені. Благовєщенський зовсім необґрунтовано, на нашу думку, виступив проти цього вислову, як «темного і невдалого».
Farina — мука, тісто вжите сатириком для визначення певної суспільної групи людей. Той, хто визнавав принципи стоїків, був «nostrae farinae»(I, 115) — людина з «нашого тіста, матеріалу».
Offa — кусок, галушка, поет вживає іронічно в значенні «вірш», коли висловлює думку, що багато поетів просить собі сто язиків і сто ротів при складанні віршів. На думку Корнута поетові не слід просити сто горлянок, щоб проковтнути такі «закуски».
Prandìum — сніданок, закуска, їжа та mensa — стіл, блюдо, їжа, страва — набувають у Персія значення літературного сюжету. Корнут радить Персію не займатись писанням трагедій «mensasque relinque Mycenis cum capite et pedibus» (V, 17) (страви з головою і ногами залишай у Мікенах) і підбадьорює його, щоб простою мовою розказував події з сучасної дійсності, бо йому не чужі «plebeia prandia» (плебейські закуски). Цим висловом поет визначає сатиричні сюжети. Вислову «plebeia prandia» протиставляє «mensae cum capite et pedibus».
Patella (дрібна каструля, сковородка) з прикметником unctus (жирний) дістає у поета значення добре жити, харчуватись ласими закусками. Ледарі і гультяї, до яких належав і Нерон, знають тільки вигріватись на сонці та «uncta vixisse patella» (їсти жирні закуски) (IV, 17).
Дієслова, взяті з побуту з загальновідомим значенням, поет-сатирик сповнює цілеспрямованим змістом. Так, fervere (кипіти) в контексті поряд з первісним значенням має значення метафоричне, а саме, хвилюватись, протестувати. Сократ питав Алківіада, що він робитиме, коли сердита юрба народу протестуватиме: «ubi commota fervei plebecula bile» (IV, 6). Благовєщенський це перекладає так: «Когда чернь кипятится от взволнованной желчи». Це місце слід перекласти так: «коли простолюддя гнівно протестує». Якщо перекласти «кипятится от взволнованной желчи», то, звичайно, поет буде блідий, мова його — «темна». Однак поет тут вжив слова «bile» (в розумінні «гнів»), a fervere (горіти, протестувати). Надавши словам іншого змісту, або перекладаючи їх дослівно, буквально без врахування конкретного значення й ідейного задуму поета, дуже легко вихолостити із них гостроту і політичну спрямованість. Так робить не лише Благовєщенський, який доводив, що «політичні вихватки взагалі не були в характері Персія», і, виступаючи на захист «вищих інтересів життя», вважав критику, яка показувала в історії боротьбу класів, найбільшим злом, радив від неї берегтись, як, від чуми. Такої ж думки були і В. С. Тейфель, Й. Шорнг, М. Шанц та ін.
В іншому місці це саме дієслово fervere означає «захоплюватись». Персій бажає, щоб сатири його полюбив той, хто з насолодою читає сатириків: «vaporata lector mihi ferveat aure» (I, 126) (Хай захоплюється ними той читач, який має очищений слух). Зустрічається це дієслово у Персія і в первісному значенні, наприклад (II, 67): ferventis massae; ferventi veneno (III, 37); olla Thyestaefervebit (V, 9). Decoquere (зварити) — від particip. perf. pass. decoctus. Персій утворює вищий ступінь decoctius і вживає як прислівник у значенні: добре обдумано. Поет просить свого читача, щоб приглянувся і до його творів, може, він у них знайде думки, подібні до висловлюваних авторами староаттічної комедії «Si forte aliquid decoctius audis» (I, 125) (Якщо ти почуєш випадково щось добре обдумане).
Із мови ремісників різних професій — мармурників, скульпторів, гончарів, теслярів, ткачів — поет запозичує мовні засоби, конкретизує їх і надає їм нового змісту. У мармурників і скульпторів слово iunctura» служило для визначення того місця, де з’єднувались два куски мармуру. Найкращий майстер умів з’єднати їх так, що це місце і пальцем не можна було відчути. Поет вживає це слово для насмішки над новими, модними поетами, які тільки і дбають про те, щоб вірші їх були плавні, щоб не можна було навіть помітити, де з’єднуються стопи і т. д.
...carmina molli nunc demum numero fluere, ut per leve severos effundat iunctura ungues... (I, 63).
Тут дієслово effundere (виливати) має переносне значення: iluere sinit (тобто, вірші такі гладкі, що і гострими нігтями не можна відчути місце їх пов’язання). В п’ятій сатирі поет знову вжив слово iunctura з прикметником асег.
Корнут, хвалячи сатирика за те, що він користується словом розмовної мови, підкреслює, що він (Персій) заслуговує похвали ще й тому, що вміє надати словам гострого значення — iunctura callidus acri (VI, 14). Цим, на нашу думку, Корнут яскраво визначив гострий та їдкий характер сатир Персія, який запозичує слова з простої мови, але вміє їх хитро вжити, вкласти в них (iungere) сатиричним, їдкий, іронічний (асег) зміст. Що вираз «iunctura acri» має таке значення говорять і наступні слова цієї ж сатири (V, 15). Персій, вклавши в слова, взяті з мови простолюддя, гострий зміст, умів нападати (radere) на тих, нрави яких були зіпсовані (pallentes mores) і умів покарати за провину тих, хто цього заслужив. У перекладі Благовєщенського «умеешь придать ей ясный строй» не відчувається того, що виражає вислів iunctura acri (хитрий на дотепне, їдке пов’язання слів, на вкладання в слова дотепного і їдкого змісту).
Теслярі і каменярі в своїй роботі вживали червоний шнурок — rubrica, під який обрубували дерево чи камінь. Персій, сміючись над модним поетом, говорить, що той вміє витягнути вірш, як за шнуром: «non secus ас si oculo rubricam dirigat uno» (1, 66) (Так, як би одним оком направляв за шнуром).
Із практики гончарів, які стуком .пробували якість глиняного горщика, поет запозичує вислови для іронізування тих молодих римських аристократів, які не прагнули до засвоєння стоїчного вчення. Тебе всі зневажатимуть, відзначає поет, бо: etfluis (II, 20) Течеш, дурний чоловіче, як той горщик, що «дає фальшивий, звук»). Як гончарі не припиняють свою роботу поки не виготовлять горщик, так і молодого хлопця треба формувати, поки це можливо:
Udum et molle lutum es, nunc nunc properandus et acri Fingendus sine fine rota (III, 23) (Ти є вогка і м’яка глина, тепер, тепер, слід спішити і формувати тебе на колесі, що не перестає швидко крутитись).
Корнут, якому молодий поет повністю відданий, вміє розпізнати те, що «видає ясний звук» — solidum crepet (V, 25), що виражене облесливими словами: pictae (ectoria linguae (V, 25). Дослівний переклад цих слів «штукатурка мальованої мови» невиразний, але в контексті він набуває того значення, якого йому надав поет-сатирик. Йдеться про те, що Персій хоче висловити все, що заховане в його серці, своєму вчителеві, який вміє відрізнити ясну щиру мову, від пишномовності (pictae tectoria linguae), де слова, як і на штукатурці візерунки, намальовані різними фарбами тільки для зовнішньої краси.
Із термінології теслярів у Персія зустрічаємо такі слова: radere (стругати) означає: 1) «поранити», «нападати», «гризти»: «tenaras mordaci radere vero auriculas» (I, 107) (їдкою правдою гризти ніжні вушка). 2) «взяти», «зменшити», наприклад, «damnosa canicula quantum raderei» (III, 49) наскільки зменшив, взяв від мене поганий кидок); 3) «виточити», «вигладити» «Crimina rasis librai in antithetis» (I, 85) (обвинувачення важить у виточених антитезах).
Теслярське слово regula (пряма паличка, брусок, лінійка) сатирик вживає у юридичному і філософському значенні. Як юридичне — закон: «cum fallii pede regula varo» (IV, 11). (коли хромоногий закон обманює). Персій їдкою сатирою допікає Неронові, що він багатьох засудив незаконно, бо він обманює недодержується закону. Тому regula має значення «pede varo» (кривий). Як філософський термін regula виступає в п’ятій сатирі і має значення «стоїчне вчення». Поет тішиться, що Корнут прийняв його під свою опіку і «стоїчним вченням» (regula) виправив його характер (adposita intorios extendit regula mores, V, 38)
Вугілля carbo та крейду creta вживали в теслярстві для значення того, що треба відрізати, а що залишити. Цими словами користується Персій, коли звертається із запитанням до свого співбесідника, чи той уміє відрізнити правду від кривди, що заслуговує наслідування і чого треба уникати, чи він перше визначив крейдою, а друге вугіллям?
Якщо ткацький верстат стояв без основи, то він здавався порожнім. Основу називали trama. Персій вживає його із словом figura (trama figurae, VI, 73) для образно-сатиричного змалювання художньої постаті. Поет такої думки, що не слід занадто скупитись, щоб якнайбільше залишити для спадкоємця. Цей все одно розтринькає віддане йому в спадщину багатство і тоді:
Міbі trama figurae Sit reliqua, ast illi tremet omento popa venter? (VI, 74-75) (Від мене хай залишаться одні кістки і шкіра, а у нього хай трясеться жирне пузо як у жерця?).
Грошові маклери по звуку відрізнили справжнє золото від підробленого. Персій запозичує із їх практики вираз: ne qua subaerato mendosum tinniat auro (V, 106) (чи монета не видає фальшивий звук від міді, схованої під золотом,
те, чи його співбесідник здатний розпізнати правду.
Про людину, віддану своїм пристрастям, сатирик говорить, що вона гризе мисливські тенета: artos radere casses (V, 170) ; тварина, що потрапила в тенета, гризла їх і ще більш заплутувалась; і людина, яка віддається своїм пристрастям, все більше стає їх рабом.1
Вираз in decursu lampada poscere (VI, 61); (просити світоч під час бігу) взятий із спортивної термінології. Учасники: естафети передавали один одному на певному місці факел. Сатирик вкладає в ці слова такий зміст: «спокійно прожити вік». Мова йде про нетерплячого спадкоємця, який добивається спадщини ще за життя свого попередника. Останній хоче прожити свій вік у спокою і звертається до зухвалого спадкоємця: «Cur me in decursu lampada poscis?» («Чому ти від мене просиш світоч, коли я ще біжу, тобто, чому ти мені заважаєш спокійно жити?»).
В моральній настанові, яку Персій дає в третій сатирі, він запозичив вираз, вживаний при кінських перегонах. Тих, що не засвоїли ще стоїчне вчення, він закликає до навчання і між іншими вказівками радить, що треба дивитись: «metae qua mollis flexus et unde» (III, 68) (Де і звідки найлегший поворот навколо мети). В цирку поворот навколо стовпа «meta» на колісниці був дуже небезпечним. Персій тут має на увазі необхідність вчитися, щоб знати, як поводити себе у важких хвилинах життя, що треба наслідувати і що оминати,. тобто, як треба вміло повернути колісницю навколо стовпа.
Лексично-фразеологічний склад Персій поповнює порівняннями, прислів’ями, риторичними запитаннями, які він черпає з щоденної мови і які були властиві авторам діатриб. Зустрічаються порівняння людини з твариною. Наприклад, крик незрілого і розпусного аристократа поет порівнює з криком цілого стада ослів: «ut Arcadiae pecuaria rudere dicas» (III, 9) (Тиб сказав, що риче стадо ослів в Аркадії). Людину, яка пишається тим, що одного разу зуміла протистояти пристрасті, але повністю не вміє від неї позбутися, поет порівнює з собакою, яка, хоч і порвала ланцюг, на якому була прив’язана, утікає, але за нею тягнеться частина цього ланцюга.
Nec tu, cum obstiteris semel instantique negaris
Parere imperio, rupi iam vincula, dicaS:
Nam et luctata canis nodum abripit; ast tamen illi,
Cum fugit, a collo trahitur pars longa catenae (V, 157-160).
Нерона, який у молодості лестив римлянам, щоб здобути собі їх любов і стати популярним, поет порівнює в четвертій сатирі з собакою. Собака махає хвостом (caudam iastat, IV, 15) перед своїм хазяїном. Так робить і Нерон, який виляє хвостом, тобто лестить народові (popello) Тлумачення цього виразу викликало між вченими суперечку. Одні (наприклад, О. Ян) думають, що це порівняння з конем, який махає хвостом; інші (Гейнріх та Благовєщенський) — з павичем. Нам здається, що тлумачення Казобона у згоді з схоліастом правильне, а саме, що поет мав на увазі собаку. Павич чи кінь піднімає хвіст, щоб ним пишатись, собака махає хвостом, коли лестить. І Нерон роздавав подарунки, щоб здобути собі приязнь римського простолюдина, а не з метою похвальби, пихи.
Нерішучу людину поет порівнює з рибою. Як риба, коли бачить подвійний крючок, не може наважатись, який саме клюнути, так і нерішуча людина один раз піддається своїм пристрастям, другий раз оминає їх (V, 154-156). Розбещених дітей римських аристократів Персій порівнює з молодими голубами, яким давали розжовану їжу: «papare minutum» (III, 17)(їсти розжоване). В одному місці (V, 70) знаходимо порівняння людини, з возом. Той, хто все відкладає на наступний день, не може наздогнати сам себе так само, як і у возі заднє колесо не може наздогнати переднє:
Nam quainvis ргоре te, quamvis temone sub uno
Vertentem sese frustra sectabere canthum,
Cum rota posterior curras et in axe secundo.
Зустрічаються в сатирах Персія і прислів’я, якими дуже часто користувались у своїх бесідах автори діатриб. Наприклад: Magister artis ingenique largitQr venter (Prol. 10). (Голод — вчитель мистецтва і щедрий даритель талантів). Magnos promittere montes (III, 65) (Обіцяти великі гори). Quantum non milvus erret (IV, 26) (Скільки коршун не облетить). Mille hominum species (V, 52) (Люди є різні) та ін.
Численними в сатирах Персія є риторичні запитання та вигуки, поширені в розмовній мові. Риторичні запитання: Quid faciam? (І, 12); Et quid agam? (V, 134); En quid agis? (Ili, 5; V, 154). Quo deinde insane ruis? Quo? Quid Ubi vis? (V, 143); Vin tu? (VI, 63); Itan? (Ili, 7) etc. Вигуки: О bone! (VI, 43); Ah! (I, 8); Euge! (I, 75); Рарае! (V, 79).
В сатирах Персія нерідко зустрічаємо і запозичення з грецької мови. Це явище дуже характерне для римських письменників. Терміни, які ще латинська мова не виробила і які були дуже поширені в грецькій мові, римляни засвоювали як у філософії і поезії, так і в щоденній, розмовній мові. В невеликій спадщині Персій вживає слова, які вже набули права громадянства в латинській мові раніше, або вводить нові. Про це говориться у дослідженнях С. Беха, який прийшов до висновку, що із 73 грецьких слів, що зустрічаються в сатирах Персія, 42 були вжиті ще в архаїчний період та прийняті пізнішими письменниками, 17 належить Ціцерону, і зокрема, письменникам доби Августа, а інші 14 зустрічаються вперше тільки у Персія.
Грецькі слова, які Персій вживає, — це переважно біологічні та зоологічні терміни, а також вживані в літературі, медицині, музиці; побутові слова і різні рідкісні назви страв та дорогоцінних предметів.
Назви рослин: атотит, άμωμον (III, 104) — ароматична рослина, з якої готували цінний бальзам; helleborus, έλλέβορος (III, 63; V, 100) — еллебор, чемериця; ріреr, πέπερι (III, 75, V, 55, 136; VI, 21) — перець; ситіпит, κύμινον (VI, 55) — кмин.
Назви дерев: сіппатит, κινναμον (VI, 35) — дерево кориці; від іменника citrus, κέδρος поет утворює прикметник citreus (І, 53) — зроблений із цитрусового дерева; fagus, φηγός (VI, 59) — бук.
Назви тварин: camelus, κάμηλος (V, 136) — верблюд.
Назви птахів: columbus, κίλύμβος (III, 16) — голуб; psittacus, ψιττακός (Prol. 8) — папуга.
Назва риб: rhombus, ρομβος (VI, 23) — камбала; thynnus, ίΜννος (VI, 183) — тунець; saperda σαπέρδης (V, 134) — вид дешевої риби; scombrus, σκόμβρος (І, 43) — скумбрія, макрель.
Риторичні терміни: antitheta, άντ^ετα (І, 86) — протиставлення; phalerae, φάλαρα (III, ЗО), — квіти (прикраси) риторики.
Літературні терміни: elegidion έλεγβιδιον (І, 51) — мала елегія; poema, ποίημα (І, 31) — поема; poetris, ποιηρτς (Prol. 13). — поетеса.
Назва хвороби: chiragra, Χειράγρα (V, 58) — хирагра, ломота в руках; pituita, πιτυίτη (II, 57) — нежить.
Одяг і взуття: chlamis, Χλαμύς (VI, 46) — просторий верхній шерстяний одяг, плащ: gausape, γαυσάπης (IV, 37; VI, 46) — груба шерстяна тканина, байковий одяг; crepida, κρηπίς (І, 127) — сандалі, взуття.
Загальновживані терміни з музики: ліра, хорда.
Назви посуду: crater, κρατ^ρ (II, 52) — посуд для змішування вина з водою; lagoena, λάγυνος (III, 92; VI, 17) — бутель з вузькою шийкою і з ручками; oenophorum, οινοψόρον (У, 140) — корзинка для вина, patina, πατάνε (VI, 21) — миска, кастрюлька, сковородка.
Слід відмітити, що запозиченим словам з грецької мови поет інколи надає своєрідного значення — іронічного, жартівливого. Так, наприклад, gausape (шерстяний плащ) Персій вживає в переносному значенні, надаючи йому жартівливого змісту для визначення густої бороди (IV, 37-38). Поет зневажливо називає вірші, які пише римська знать, elegidia (елегійки). Від грецького слова τρυτάνττ; (вага), яке вживається у першій сатирі — trutina (І, 7), Персій утворює дієслово trutinari (зважувати). Поет пародіює центуріона, який насміхається, що вчені ходять з похиленою головою і спрямованим в землю поглядом, бурчать, самі до себе усміхаються, кусають собі губи: «exporrecto trutinantur verba labello» (на відвислих губах зважують слова). Тут воно має образно-сатиричне значення.
Із введених Персієм нових грецьких слів слід відзначити слово theta — назва букви „θ“, яку ставили перед прізвищем засудженого на смерть (θάνατος), Персій, зображуючи Нерона як несправедливого суддю, насміхається над ним і говорить, що він більше нічого не вміє, як тільки засуджувати людей на смерть. Поет висловлюється при цьому так: «Et potis es nigrum vitio praefigere theta» (IV, 13). Вмієш поставити перед винним чорну тету).
В лексиці та фразеології Персія знаходимо вислови, що означають іграшки дітей (dexter senio, damnosa canicula, angustae collo non fallier orcae, buxurn torquere flagello), назви шкільних приладів (nodosa arundo, calamus, fistula, membrana) та товарів, які вивозили і привозили в Рим із Сходу (рірег, ситіnus, saperda, castoreum, stuppa, hebenum, tus, lubrica Coa).
В школі видатних риторів Реммія Палемона та Вергінія Флава Персій засвоїв риторичні навики, що звичайно, вплинуло на композицію та стиль його сатир. Ми вже говорили, що в цей час риторика наповнила поетичні твори; треба додати, що і автори діатриб, в тому числі і сатирики, любили користуватися всіма «квітами» красномовства. Особливо помітний вплив риторики на композиції другої сатири, в якій Персій послідовно додержується правил красномовства. Після невеликого вступу (exordium), в якому він намічає тему сатири розпочинається виклад (narratio). Тут поет, згідно з правилами красномовства, наводить для підтвердження (confirmatio) своєї тези багато прикладів і наприкінці робить невеликий висновок (peroratio). Це була одна з перших його сатир. В інших сатирах Персій більше наближається до манери Горація, який при писанні сатир, зокрема першої книги, не додержувався правил риторики. Персію звикли дорікати, що він не мав права висміювати сучасних йому модних письменників, бо сам платить найбільшу данину своїй добі. Нам здається, що Персій не заслужив такого закиду. Він виступав проти модних поетів тому, що вони писали безідейні віршики. Поет же своїм сатирам надавав політичної спрямованості. Риторика була породженням доби, і тому вплив її на сатири Персія вже помітний у прийомах розгортання теми, у викладі, підведенні висновків та застосуванні стилістичних засобів.
Прийом розгортання теми — один і той же в усіх його сатирах. Розпочинається сатира коротким діалогом або звертанням до певної особи, а потім іде сам виклад. Перша сатира розпочинається живим діалогом між поетом і його співбесідником, що виступив як літературний супротивник поета (І, 1-3). В другій сатирі поет звертається до свого друга Макріна в день його народження (II, 1-4), .розповідаючи про лицемірство сучасників та викриваючи їх пороки. Щоб підкреслити велике значення і користь науки, зокрема стоїчного вчення, поет розпочинає третю сатиру розмовою, яка ведеться між вчителем та його розпутним і розбещеним учнем (III, 1-6). Розповідна канва четвертої сатири йде за докорами Сократа Алківіадові, з яким філософ веде довгу розмову (IV, 1-22). П’ята і шоста сатири, подібно до другої, розпочинаються звертанням. У п’ятій поет звертається до Корнута (V, 1-5). Це дає йому можливість розпочати виклад про відданість людей своїм пристрастям, а також викласти стоїчний погляд на свободу. В шостій сатирі (VI, 1-17) Персій питає ліричного поета, чи той уже в своїй зимовій віллі, бо він (Персій) уже відпочиває і добре себе почуває, нікому не заздрить. Після цього поет розпочинає розмову про те, як треба розумно користуватись благами.
Виклад із твердженням та запереченнями в сатирах Персія через швидкі і несподівані зміни трудно піддається розумінню. Замість спокійного і послідовного діалогу між поетом і фіктивним опонентом зустрічаємось з нервовою, уривчастою розповіддю. Сатирик часто забуває про свого співбесідника, наводить один за одним приклади для підтвердження чи заперечення висловленої у вступі тези, або у наказовій формі звертається до слухачів із закликом дотримуватись того чи іншого стоїчного правила. Так виклад у Персія переходить у схвильований перелік прикладів, описів, закликів. З них, на жаль, деякі невідомо, кому належать — поетові чи його співбесіднику. Для викладу Персія характерна ще двоїстість, яка властива економічному і соціально-політичному життю доби Нерона. Виклад першої сатири побудований так, що з самого початку до кінця поет не перестає нападати на своїх супротивників, особливо на Нерона.
Незадоволення дилетантством у літературі є політичним незадоволенням, протестом сатирика. У викладі інших сатир поет розглядає якусь моральну проблему, як, наприклад, щиру відданість богам, і поряд з цим викриває лицемірство звироднілих сучасників, насамперед знову Нерона та його прихвоснів. У третій сатирі Персій доводить користь стоїчного вчення після того, як змальовує яскраву картину морального падіння римської молоді, неправильного її виховання. Саме в цьому полягає політичність сатири та актуальність теми. Моральну тему четвертої сатири про пізнання самого себе Персій розгортає на відомому вже нам викритті Нерона як бездарного керівника держави. В п’ятій сатирі, поряд з моральним питанням про відданість пристрастям, поет порушує питання свободи і загострює політичну спрямованість сатири на показі Нерона в ролі Херестрата, який безнадійно відданий примхам і розпусті. Шостій сатирі, торкаючись суспільного питання про спадщину і уміння користуватись своїм маєтком, поет надає також політичного звучання. Таким чином, Персій у композиції, зокрема у викладі, торкаючись літературного, морального та суспільного явищ, не забуває про свій ідейний задум, і політична спрямованість сатир завжди наявна.
Висновки поета короткі. Персій, будучи виразником певної політичної групи, сам звертається до слухачів у наказовій формі. Чіткий висновок є в II сатирі (70-75), в IV (51-52), в VI (75-80). В інших сатирах висновку, як такого, немає, але думку поета можна вгадати з самого викладу.
Серйозної уваги заслуговує питання про діалог, про надання слова персонажам у сатирах Персія. Поет дуже часто наводить мову свого співбесідника та інших персонажів без їх характеристики та без слів автора (inquit, ait) і т. д. Якщо видавець сатир неправильно розставляв розділові знаки, то те чи інше місце сатири ставало незрозумілим, бо важко було встановити, кому належать сказані слова. Неправильно розділений текст між сатириком і співбесідником посилював «темноту» мови Персія.
Римській сатирі властивий драматичний елемент. Луцілій і, зокрема, Горацій писали сатири в живій драматичній формі. У Горація є сатири, які дорівнюють невеликим комедіям, наприклад, сварка Рекса з Персієм (І, 7) або зустріч Горація із «знайомим тільки по імені» настирливим супутником (І, 9).
Однією з характерних рис діатриби був діалог, розмова автора з фіктивним опонентом.
Персій, як сатирик, якому була близька форма діатриби, користувався дуже часто драматичним елементом, але на відміну від своїх попередників він не зумів досягти такої ясності і чіткості діалогу. Інколи між сатириком і співбесідником іде швидкий обмін думками, жвавий діалог; часом він надає слово співбесідникові для підтвердження заперечення (І, 10) або запитання (І, 24), дуже часто діалогічна форма переходить у монолог, в якому поет викладає свої погляди. Прикладом жвавої розмови може послужити початок першої сатири. Поет цитує вірш (І, 1). Співбесідник питає: Quis leget haec? Поет: Mintu istud ais? Nemo hercle. Співбесідник: Nemo? Поет: Ve! duo vel nemo. Співбесідник: Turpe et miserabile. Поет: Quare? Далі поет продовжує довгий монолог. Несподівані втручання в такі монологи автора чи уявного співбесідника утруднюють розуміння тексту. Наприклад, в цій же сатирі у 10 вірші зустрічаємо «Nolo», його можна віднести і до співбесідника і до сатирика. Якщо «Nolo» віднести до співбесідника, то це означає, що він не хоче пробачити сатирикові його замовчування. Цим запереченням співбесідник викликає, поета на щиру розповідь. Якщо ж «Nolo» віднести до сатирика, то виходить зовсім інша картина. Поет скаржиться на важке життя. Коли ти бачиш таке життя, то як можна, мовляв, мовчати, він хоче щось сказати, але не договорює і просить пробачення: ignoscite... nolo (пробачте... не хочу), тобто поет на початку сатири не хотів сказати, що Нерон і всі, хто захоплюється безідейною поезію, — пусті віршороби, мають вуха осла. Про це він скаже відкрито в кінці сатири.
Приклади, коли в сатирах невідомо, від імені кого говорить поет, — численні: II, 19, 45; III, 94; IVI, 46; V, 5, 66, 124; VI, 37 та ін. Пряьму мову співбесідника поет визначає, наприклад, III, 77: Ніс aliquis de gente hircosa centurionum dicat. Далі іде пряма мова. Або VI, 18, де після слів автора слідує непряма мова.
Мова співбесідника вводиться також словами inquit (V, 85) Mendose colligis, inquit,..: ait (I, 40) Rides, ait, et nimis...; inquis (I, 55) Verum, inquis, amo... Крім фіктивного співбесідника, слово надається іншим персонажам, наприклад, в IV сатирі Сократ розмовляє з Алківіадом (IV, 1-22); в III учитель розмовляє з учнем; у VI — сам сатирик з Корнутом, в цій же сатирі іде жвавий діалог між рабом Давом і його паном Херестратом (VI, 16).
Персій індивідуалізує мову персонажів відповідно до їх становища в суспільстві. Мова Сократа відрізняється від мови центуріона і ремісника. В мові Сократа відчувається ученість, мудрість; в мові центуріона (III, 80 сл.) — нескладність і грубуватість; в мові ремісника (І, 63 сл.) порівняння, взяті з його життя; в мові захисника пишномовної поезії (І, 24 сл.) — вигадливість і пишномовність.
Відмітимо найбільш характерні стилістичні прийоми Персія, з допомогою яких він робив свою мову жвавою і сатирично-емоційною. Персій, досвідчений в риториці, вживає всіх засобів стилістики, якими користувались автори діатриб, щоб мова їх була виразною, приємною та хвилюючою.
Для надання мові швидкості, жвавості поет дуже часто вживає асиндетичне сполучення окремих слів, а то й цілі вирази і речення. Наприклад, у проханні лицеміра (II, 8):mens bona, fama, fides (здоровий розум, слава, поважність). В мові «Жадібності» зустрічаємо те саме (V, 134). Жадібність не дає спокою лихвареві, будить його і спонукає іти торгувати: Еn saperdas advehe Ponto, Castoreum, stuppas, hebenum, tus, lubrica Coa (Привези із Понта Рибу, клоччя, ебонове дерево, ладан, легкі тканини з острова Коа). Асиндетичне сполучення виразів і речень зустрічаємо в шостій сатирі, наприклад, (VI, 52, 53): Si mihi nulla iam reliqua ex amitis, patruellis nulla, proneptis nulla manet patrui, sterilis matertera vixit. (Якщо вже у мене не залишилась жодна із тіток по батькові, жодна двоюрідна, жодна із правнучок дядька не збереглась, тітка по матері жила безплідною).
У зв’язку з прагненням до стислого виразу Персій часом випускає сполучники підрядних речень (умовних) і там, де чекаємо підрядність (hypotaxis), стоїть сурядність (parataxis). Наприклад, в кінці VI сатири 189:
Dixeris haec inter varicosos centuriones:
Continuo crassum ridet Pulfennius ingens,
(Скажи це між мускулистими сотниками, здорово посмієтьсй над тобою величезний Пульфеній), Замість: Si dixeris... continuo... ridet.
Буває і так, що ефекту короткості поет досягає тйм, що умовне речення замінює наказовою формою, наприклад (VI, 119):
Digitum exsere, peccas. (Поворуши пальцем, ти допускаєш помилку). Персій вважає, що той, хто не засвоїв глибоко стоїчне вчення, не може нічого розумного ні сказати, ні зробити, бо він допускає помилку навіть тоді, коли лише пальцем торкнеться чогось. Тут «exsére digitum» можна б замінити підрядним реченням «Si digitum exseris, peccas».
Однак, коли сатирик має на меті підкреслити ту чи іншу думку або соціальне явище, то замінює стислість полісинтетичним сполученням, нагромадженням сполучників. Так, наприклад, щоб зробити смішним поета, який щойно залишив шкільну лаву і, не маючи жодного досвіду і знань, береться писати серйозні твори, Персій пише на нього пародію (І, 70) і тут же вживає .часте Повторения сполучника. Модний поет, говорить сатирик, береться за героїчні теми, але він не вміє описати село, де можна побачити Corbes et focus et porci et fumosa Palilia foeno (Корзини і вогнище, і свині, і стіг, що куриться під час святкування Палілії). Полісинтетичне сполучення буває ще в таких місцях: VI, 152; V, 114; VI, 12. ч Розтягнутості мови поет часом досягає вживанням синонімів та повторенням однієї і тієї ж думки. Наприклад, (II, 9): Sibi introrsum et sub lingua murmurat (Про себе і під ніс собі бурмоче), тут «introrsum» та «sub lingua» майже рівнозначні. Або ще (III, 25): Purum et sine labe salinttm (чиста і без плями сільниця), sine labe — «без плями» дорівнює purum — «чистий».
Для посилення емоційно-сатиричної виразності Персій широко застосовує у сатирах такі стилістичні засоби, як подвоєння (παλιλλογία, αναδιπλωσις, conduplicatio та повторення (epanaphora, anaphora, repetitio). Vidi, vidi ipse (I, 121). Подвоєння зустрічаємо ще й на таких місцях: III, 41-42; VI, 68-69.
Повторенням поет користується, як стрілами, проти пороків звироднілих сучасників. Анафора Персія найчастіше складається із займенників, прислівників та сполучників. Наприклад:
Займенники: te, Lupe, te, Мисі (І, 115); hoc ego opertum, hoc ridére meum (I, 121) (цю таємницю, цей сміх); haèc... haec (II. 64-66); hunc optent... hunc rapiant (II, 37) (цього хай бажають, Цього хай хапають); tecum... tecum (V, 41); haec..i hoc (V, 82) та ін.
Прислівники: sic... sic (І, 93-95); nunc... nunc (II, 36); iam... iam... iam... iam... iam (II, 49-50), н також alteraus... alternus (V, 155; VI, 45, 48); turn... hinc (V, 185).
Сполучники: si... si (I, 45, IV, 46, V, 8); cum... cum (V, 30); quamvis;.. quamvis (V, 70); quia... an quia. (II, 24—26); прц проханні о si... о si (II, 9-10).
Крім того, анафора буває з іменників: verum... verum (І, 55) (правду...); прикметників; securus... securus (VI, 12) (безтурботний); з числівника: centum... centum (V, 1-2); дієслів: scis... scis (І, 53) (ти вмієш).
Інколи Персій вживає повторення одного і того ж слова з метою надання йому більшої ваги або образності, ставлячи його на початку і в кінці фрази (еліпсис).
Центуріон-неук, насміхаючись над ученими, говорить: Hoc est quod palles? Cur quis non prandeat hoc est? (Ili, 85) (Це є причиною того, що ти блідий, що хтось не їсть, це є причиною того?). Тут «hoc est» стоїть на початку і в кінці речення. Цим поет звертає увагу читача на насмішку центуріона. Подібні повторення зустрічаємо ще в таких місцях: II, 68; III, 88; IV, 23; VI, 2, 143, 174.
Для надання образові сатиричної гостроти Персій користувався протиставленнями, антитезами. Приклади: Sed quid opus teneras mordaci radere vero auriculas? (I, 107) (Для чого це ніжні вушка гризти їдкою правдою?). Поет «ніжним вушкам» протиставляє «їдку правду», щоб образніше висловити думку про те, що ніжні вушка римських аристократів не люблять правди та ще й їдкої. В І сатирі гладка поверхня мармуру «leve» протиставляється строгим пальцям досвідченого майстра «severos ungues». В IV сатирі rectum-curva (правда — кривді; закон — беззаконню). Нерон — несправедливий суддя, він зуміє знайти правду і там, де має місце явне беззаконня.
Для стилю Персія характерне ще вживання одного слова в різних відмінках ( πολυπτωνον ), наприклад: de love, Iovis, Iuppiter (nom.) Iuppiter (voc.) (II, 18) та інші. Часто зустрічаємо і алітерацію, наприклад: Et focus et porci et fumosa Palilia foeno (I, 72). Чергування f і p та голосної e робить гекзаметер мелодійним і плавним.
Таким чином, мова служила сатирикові доби Нерона знаряддям викриття сучасної йому дійсності. Щоб зробити свою мову образною і сатирично емоційною, Персій широко використовував елементи розмовної мови, надавав словам і виразам нового змісту, вибирав їх з різних сфер сучасної йому дійсності. Навики, здобуті у школі риторів, сатирик часто застосовував, щоб надати думкам жвавості і образності.
Слід відмітити, що Персія все ж таки важко розуміти, важче, ніж будь-якого римського письменника. Труднощі полягають передусім в тому, що сатирик сам навмисне приховував свої думки. В розмові з Корнутом Персій висловлюється так: Secreti loquimur (V, 21) (ми таємно говоримо). Під «secreti» (таємно) поет мав на увазі свої приховані натяки. Поет був впевнений, що його натяки зрозуміють ті, у кого «вуха прочищені їдким оцтом» (VI, 86) і читачем його буде той, хто зуміє розгадати його натяки. І дійсно, сучасники його розуміли. Про це свідчать висловлювання Лукана, Марціала, Квінтіліана та інших. Багато з його натяків на Нерона і сучасників сатирика залишилися б для нас незрозумілими, якби не збереглись свідчення Валерія Проба, який у біографії Персія, прямо заявляв, що своєю сатирою Персій «зачіпав навіть імператора того часу — Нерона».
Персія важко зрозуміти часом і тоді, коли він навіть не робить прихованих натяків, зокрема, коли він пише пародію на пишномовний епіко-трагічний стиль своїх сучасників. У пролозі сатирик насміхається з поетів, які шукають натхнення в «кобилячому джерелі». Поет так говорить про джерело муз на Парнасі. Модні поети, яких Персій презирливо називає «воронами» та «сороками», готові за гроші співати «пегазійську пісню», тобто пісню на честь крилатого коня Пегаса, від удару копита якого на Парнасі виникло джерело. Тут ненависні сатирикові поети набирали натхнення на «щось нове, нечуване, від чого при декламації задихались би і найздоровіші легені» (І, 14). Корнут не радить поетові лакомитись «закусками могутньої пісні», тобто писати такі вірші, при складенні яких потрібно сто уст, сто язиків. Саме цього й просять для себе від богів пишномовні поети (VI, 1-5). Закликаючи співбесідника вивчати стоїчну науку, поет, замість того, щоб сказати, що він (Персій) звільнить співбесідника від забобонів, висловлюється так: «Я тобі повитягаю з грудей старих бабусь» (VI, 92). Такі і подібні пародії на «новий» стиль знаходимо в багатьох місцях сатир (І, 24-25, 40-44, 70-75, 63-68; II, 53-54, 73-74; II, 27; IV, 5, 10-11, 13, 32, 35-41; І, 1-5, 8-9, 11-13, 47-51; VI, 10-11). Вони говорять про те, що Персій аж ніяк не намагався перевершити Горація, як твердять Тейфель, Ріббек та ін. Персій вміло користувався пародіями для викриття сучасної йому дійсності, за що його і хвалив Корнут. Персій стає зрозумілим, якщо вивчити його мову, стиль та прийоми викриття. «Темнотою» не можна приховати соціально-політичної спрямованості його сатир.
Л-ра: Ужгородський державний університет. Наукові записки. – Ужгород, 1959. – Т. 37. – С. 98-121.
Твори
Критика
