Буало українською мовою
Марк Гольберг
Трактат Ніколи Буало «Мистецтво поетичне» був створений майже триста років тому. В ньому викладено основні положення класицистичної поетики, узагальнено творчий досвід однодумців автора — його сучасників. Та в «Мистецтві поетичному» є чимало глибоких думок, тонких і вдумливих спостережень, які пережили свою епоху і не втратили свого значення.
«L'art poétique» на українську мову переклав Максим Рильський. Ця робота, вперше опублікована в 1931 році, вимагає спеціального дослідження. Перекладач чудово відтворив особливості стилю оригіналу: його афористичність, точність, стислість і енергійність висновків. «Мистецтво поетичне» ставило перед перекладачем багато складних завдань, і Рильський блискуче їх розв’язав. Взяти хоча б питання про передачу ритмічного малюнка поеми, написаної так званим олександрійським віршем. Відомо, що Буало був одним із тих, у кого олександрійський вірш дістав синтаксичну відточеність, важливу для передачі високих думок, філософського змісту.
«Мистецтво поетичне» створювалося в обстановці напруженої літературної боротьби. Відстоюючи свої принципи, Нікола Буало намагався всебічно обгрунтовувати їх, наводив багато прикладів для підтвердження своїх положень. Твір, що вводить нас у літературне життя того часу, вимагає від читача обізнаності з багатьма питаннями історії та теорії літератури. І ось тут на допомогу повинні прийти упорядники збірки, автори вступної статті і коментарів. Стаття «Буало і його «Мистецтво поетичне», вміщена на початку збірки, написана Віктором Іванисенком. Автор досить точно переказав зміст поеми-трактату. Є в статті цікаві спостереження, які свідчать про вдумливе прочитання твору. Проте є і такі твердження, з якими важко погодитися, хоч вони свого часу і переходили з статті в статтю, з монографії в монографію, з підручника в підручник. Наука наша невпинно розвивається, і трохи прикро, коли праця кінця шістдесятих років без будь-яких застережень повторює те, що писалося в тридцятих або сорокових. Скажімо, В. Іванисенко пише: «французький класицизм XVII століття виражав художні вимоги і смаки пануючої верхівки абсолютистського суспільства». Ну, а як же бути з Корнелем, Расіном, Мольєром? Таж і сьогодні ми захоплюємося високим громадським пафосом корнелевськнх трагедій, уважно вслухаємось в гармонійну мову творів Расіна, шануємо високу майстерність Мольєра. Наша наука, а з нею і читач, вже подолали однобокий підхід до мистецтва класицизму. Проте Іванисенко знаходить вихід. Корнель? Так він же прагнув вийти за тісні рамки раціоналістичної поетики. Звідси вже недалеко до розмов про «псевдокласицизм». А насправді все виглядає значно складніше. Очевидно, розглядаючи поетику Буало, треба враховувати взаємини між художньою практикою і естетичним кодексом класицизму. Бо ж станова обмеженість поетики французького класицизму, раціоналістичне трактування характерів, віддалені від реальних подій античні сюжети не завадили великим письменникам-класицистам відобразити, хоч і в абстрактній формі, важливі проблеми французького національного життя. Наша наука показала, що класицисти відтворювали глибинні історичні колізії свого часу. Хіба ж ота формула, яку дає Віктор Іванисенко, може пояснити такі трагедії Расіна, як «Британію» і «Гофолія»? На думку Іванисенка, Расін репрезентував класицизм в його, так би мовити, чисто ортодоксальному вигляді. Але згадаймо, заключні сцени «Британіка», коли народ, втрутившись у хід подій, вбиває придворного Нарціса. Згадаймо, як таврував Расін пороки деспотизму.
В. Іванисенко вірно характеризує поетичний хист Буало, блискучу форму його поеми, досить часто пояснює думки автора. Але як бачимо, трактування класицизму, дане у вступній статті, викликає деякі заперечення.
Останній невеличкий розділ статті присвячений історичній долі «Мистецтва поетичного». Хотілося б, щоб деякі положення автора були розгорнуті ширше. Це особливо стосується слідів твору Буало в українській літературі. У вступній статті говориться: «Сліди теоретичної системи Буало помітні і на українських поетиках XVIII століття». Де? В чому? На це питання відповіді в статті не знаходимо. Обминув В. Іванисенко і цікаве питання про те, як ставилися до БуаЛо українські дослідники і письменники в XIX столітті.
Про переклад Рильського сказано, що це один з кращих українських перекладів. А які ще були переклади? Чи не варто було порівняти їх з тим, що вміщений у збірці? Взагалі, історія українсько-французьких взаємин — вдячне поле для дослідження. Тут ще багато не вивчено, не висвітлено. І питання про долю твору Буало на українському грунті, безперечно, стане предметом поглиблених студій. Гадаємо, що видавцям «Пам’яток естетичної думки» слід взагалі приділяти значну увагу українській проблематиці, висвітленню міжнародних взаємин української літератури.
До речі, в цьому плані цікава примітка до тих рядків Буало, які починаються словами:
Та інколи поет, пишаючись собою, іде засліплено дорогою чужою...
Встановивши, що тут мова йде про Марка-Антуана Сент-Амана, представника ворожого класицизмові напрямку, В. Іванисенко зазначає, що цей поет в одному із своїх віршів оспівав запорізьких козаків та їх героїчну боротьбу проти панської Польщі. Може, варто було б знайти і назвати цей вірш. Правда, його не називає і академічна «История французской литературы» (т. І, М.-Л., 1946), з якої автор приміток брав свої відомості.
Взагалі ж, примітки не завжди вдалі. Цілий ряд імен, назв літературних творів, фактів і подій залишився без пояснень. Іноді коментарі складені надто поспішно, без проникнення у суть відповідного місця твору. Коли йдеться, скажімо, про Агамемнона, то мало сказати, що це — герой старогрецьких легенд. Варто згадати, що трагічна доля цього героя втілена в багатьох творах, зокрема в «Іфігенії» Расіна. В. Іванисенко зазначає: «Клелія» — роман мадам Скюдері» (треба: мадмуазель). Навряд чи таке пояснення допоможе читачеві зрозуміти суть полеміки між Буало і авторкою «Клелії».
Розпочато велику справу. Серія «Пам’ятки естетичної думки», безперечно, приверне увагу широких кіл читачів. Тож треба ще раз продумати питання про тип і характер видань, про спрямування вступних статей і особливо про принципи коментування творів.
Збірка вибраних праць Буало вийшла тиражем 3000 примірників. Чи це не замало, якщо врахувати всіх тих, хто цікавиться питаннями літератури і мистецтва, уважно вивчає естетичну спадщину?
Л-ра: Жовтень. – 1968. – № 8. – С. 152-153.
Твори
Критика
