Персій. Сатира друга

Цей, о Макріне, ти день вважай же одним із щасливих,
Щиро добавить тобі він рік ще один до прожитих.
Генія свого вшануй! Ти нічого не просиш лукаво,
Нишком що можна б богам довіряти, убік їх відвівши.
Знаті частина, та більша, таємно жертву приносить,
Не до вподоби комусь і мимрання і шепоти тихі
Вигнати із святих місць та прилюдно приносити жертву.
«Розум здоровий, слава, пошана», - собі вголос просить,
А вже у себе в душі й під носом таке він мурмоче:
«Дуба якби дав мій дядько, це смерть чудова! «Або ще:
«Бочку із сріблом якби підкинув охоче під плуга
Геркуль мені» та: «Якби я зміг вижити хлопчика цього,
Я спадкоємцем якого є першим, його вже й короста
Мучить, й попух весь від жовчі. А Нерій вже жениться втретє!»
Вимолить щоб це ти міг, то зануриш голову в Тибрі
Двічі чи тричі із ранку і чистиш бруд ночі водою.
Відповідь дай, будь ласка, на невеличке питання:
Що про Юпітра гадаєш? Ти б, може, поставив за нього
Вище... «Кого? «Ну, кого ж? Хоч Стая! Або ж ти не згоден?
Хто могутніший суддя, про сиріт хто піклується краще?
Отже, те, чим ти бажаєш наповнити вухо Юпітра,
Стаю, скажи-но. «Юпітре, о добрий Юпітре!» - той крикне.
Та невже ж за таке сам Юпітер не буде сердитий?
Думаєш, що він пробачив, бо під час грому скоріше
Блискавка дуба розбила, тебе ж і твій дім пощадила.
Доля якщо не судила тобі й не веліла Ергенна,
Щоб у гаю ти лежав і могилу твою оминали,
Може, тому дозволяє тобі потягнути безглуздо
Голову сиву Юпітер? Або ж яким подарунком
Вушка богів підкупив, чи легенями й лівером жирним?
Та ось бабуся або ж ота тітка, що бога боїться,
Вийняла хлопця з колиски й чого та губоньки мокрі
Пальцем спочатку середнім й очисною слиною маже,
Вміє бо добре малят від недобрих очей захищати.
Потім його на руках поколише і в щирій молитві
Просить для нього то ниви Ліціна, то Красса палати:
«Хай же цариця і цар його приймуть за зятя, дівчата
Хай за ним рвуться, хай рожі цвітуть, куди тільки він ступить».
Так виховательці не дозволяю просити, відмов їй
В цьому, Юпітре, хоч в білому вся проситиме в тебе.
Просиш здоров'я і сили собі на старість. Хай буде!
Пишні бенкети й закуски однак стоять на заваді,
Щоб небожителі силу дали, та Юпітер не хоче.
Прагнеш нажити майно, принісши жертву, благаєш
Бога Меркурія: «Дай же моїй ти щастя домівці,
Стадо дай, приплід отар! «Та як це, нещасний, можливо,
Стільки якщо ти чепців на вогні посмажиш телячих?
Все ж таки і тельбухами він і пирогами так хоче
Свого добитись. Вже поле росте, росте вже й вівчарня,
Вже досягну, вже, вже... поки обманутий та й безнадійний
Марно не зітхне: все кінчилось, я залишився без грошей.
Вази якщо тобі срібні, якщо принесу подарунки,
Золотом густо покриті, потітимеш й витрусиш сльози
Із жалюгідних грудей, боязливе радітиме серце.
Звичай той звідси пішов, що святих покриває обличчя
Золотом, в бою здобутим: «Бо поміж братами із бронзи
Першими хай будуть ті, що нам посилають пророчі
Сни та хай же у них борода із золота буде».
Золото вигнало мідь Сатурнову й начиння Нуми,
Й урни весталок та й посуд із глини міняє етруський.
О, до землі приковані душі й далекі від неба,
Втіха яка вам ото, що ви звичай наш вносите в храми
Й волю богів ви хочете з плоті злочинної взнати.
Ця розпустила для себе корицю в несвіжій олії
І калабрійську в несправжній багранці вовну зварила,
Ця з черепашки собі здобувати перли веліла
Й золотоносні очистити жили від грубого шлаку.
Гріх допускає і ця, гріх корисний для неї, але ж ви,
Наші жерці, розкажіть нам, що золото робить у храмі?
Те що й ляльки, що дівчата дарують богині Венері.
Чом ми богам не даруємо те, що з великого блюда
Кодло каправе Мессали могутнього дати не може:
Право з сумлінням в душі й чистоту потаємної думки
Й серце що в чесності завжди благородній палає?
В храми внести це дозволь, я й мукою богів вмилостивлю.

Переклав Ю. Сак