Кім Соволь. Казка

Минають дні. У темряві ночей
Під тьмяним світлом каганця сумую.
Від самоти і болю із очей
Невпинно сльози відчаю струмують.

Колись, не знавши лиха і біди,
Я мешкав у своїм маленькім світі.
Казки, що нам придумали діди,
Готовий вкотре слухати щомиті.

Усе минає! І життя мине.
Що б не було – вже радістю не стане
Відтоді, як покинула мене
Й пішла назавжди дівчина кохана.

Вона пішла, залишивши мені
Ту казку, що забути я не можу,
Що серце спопеляє у вогні
І марно душу повсякдень тривожить.

Переклав Іван Бондаренко

Біографія

Твори

• Весняні бруньки
• Казка
• Колись у майбутньому

Критика

• Образ «матері» в корейській дитячій літературі ХХ століття
• Оніми в поезії Кім Соволя
• Пейзажна лірика в поезії корейського поета Кім Соволя