(1902–1934)
Серед корейських поетів двадцятого століття Кім Соволь є найбільш знаним та популярним. Поет відомий своїм внеском у сучасну корейську поезію. Саме він першим створив форму вільного вірша в жанрі народної пісні кайо, поклавши в основу поетики новоствореного жанру ритмічну структуру, мовну організацію та головні художньо-стилістичні засоби міньо - одного з його різновидів. Особлива поетична майстерність Кім Соволя полягала у його вмінні органічно поєднати у своїй ліричній поезії давню народну пісенно-поетичну традицію з сучасною мовою, новими яскравими образами і, нерідко, зі злободенними проблемами, актуальними суспільними ідеями тощо.
Соволь прийшов у літературу на початку двадцятих років ХХ століття і відразу ж привернув увагу критики. Уже перші його поетичні спроби - «Весна мандрівника», «Смуток» (1920), «Збір трав» (1921), «Золота трава Занді», «Квіти багна» (1922) - викликали захоплення у читачів. Кім Соволь сформувався як поет надзвичайно швидко, а життя його обірвалося надто рано. Межа, що розділяє ранній період творчості від зрілого, є досить умовною. У 1920 році в лютневому номері журналу «Чандзо» («Творчість») з’явилися п’ять його ранніх віршів. Свої вірші він писав під псевдонімом «Соволь» («Простий місяць»), з яким і увійшов в історію корейської літератури.
Літературна спадщина Соволя невелика: кілька оповідань, есе, переклади із творів китайської, японської та західноєвропейської класики. Він - лірик за своєю суттю. Соволем створено близько трьохсот віршів, їм судилося увійти в скарбницю духовної культури Кореї.
Твори
Критика
