Співець знедоленого села

Співець знедоленого села

Осип Петраш

Видання творів талановитого західноукраїнського письменника-гуманіста Тимофія Бордуляка має свою історію. Так, ще у 1899 році за редакцією І. Белея у Львові вийшло велике зібрання творів письменника під загальною назвою «Ближні».

Проте ще за дореволюційних часів твори письменника стають відомі й читачам Східної України. Так, у 1903 році у Києві з’явилася велика збірка оповідань письменника під заголовком «Оповідання зь гальицкого жыття» (420 сторінок з портретом автора).

Того ж 1903 року виходить у Києві окремою брошурою оповідання Т. Бордуляка «Бідний жидок Ратиця», а також критична розвідка «Тимофей Бордуляк» (в журналі «Киевская старина»), підписана ініціалами Є. К.

Вже після революції, в 1917 році, видавництво «Українська школа» видає в Києві окремою брошуркою оповідання Бордуляка «Дай, боже, здоровля корові», а в 1920 році це оповідання перевидається у Черкасах.

За роки радянської влади оповідання письменника перевидавалося на Україні дванадцять разів.

Тимофій Бордуляк — це талановитий представник «різнобарвної китиці індивідуальностей» (за словами І. Франка), яка з’явилася в західноукраїнській літературі наприкінці минулого століття.

Тематичні горизонти його творчості неширокі: він, насамперед, співець знедоленого села, подільських ланів. «Життя селянське найлучше знаю, бо і сам походжу з селянського стану і в ньому обертаюся, тож і найбільше беру теми з життя селянського», зауважує він у своєму автобіографічному листі до О. Маковея.

Ось чому письменник так правдиво і з такою задушевною щирістю та співчуттям до знедолених розказує про долю своїх героїв.

Життєва правда і глибока, щира любов до нещасних — основні віхи творчої спадщини письменника. Реалістично змальовуючи колишнє галицьке село, він показує його у всій розмаїтості: тут і пролетарі, і праця найбідніших верств селянства, і тяжка доля наймитів та бездомних жебраків, і пияцтво як наслідок темноти та народного лихоліття, і трагедія емігрантів, і умови сімейно-побутового життя.

Хоч у творах письменника немає конкретно виражених ідеологічно-політичних тенденцій, проте він ніколи не криється з своїми симпатіями й антипатіями, а симпатії його завжди на стороні знедолених. Творчість письменника оптимістична в кращому розумінні цього слова. Пишучи про бруд життя, він бачив і його світлі сторони; змальовуючи морально знівечених людей, він показував одночасно і прекрасні прояви людської душі. Письменник вірив у майбутнє торжество правди, в перемогу світла над темрявою, добра над злом.

У згаданому листі до О. Маковея Бордуляк говорить і про свою творчу лабораторію, про старання писати так, щоб читач «міг собі подумати: так дійсно мусило бути, або принаймні могло бути».

І справді, у читача залишається одне незмінне враження: в творах Бордуляка нема вигаданого, письменник писав про те, що сам бачив або пережив.

Сучасний читач має змогу повно ознайомитися з творчістю Бордуляка. В однотомнику подано двадцять п’ять оповідань, вісім віршів, шість листів до Осипа Маковея і один лист до Івана Франка. Переважну більшість вміщеного взято із збірки «Ближні» (Львів, 1899 p.). Решта в 1902-1916 pp. була надрукована в різних періодичних органах і ніде з того часу не передруковувалася. Твори ці в літературному доробкові письменника дуже цінні, а окремі з них — «Жура», «Вістка», «Передновок» — справжні шедеври. Оповідання «Жура» — своєрідний психологічний етюд, у якому сильно й художньо переконливо показано тяжке становище селянина-бідняка в капіталістичному суспільстві. Психологічна колізія оповідання розвивається за принципом контрасту. Селянинові Грицеві, який вирішив провести ніч на свіжій отаві під зоряним небом, здається, що «хлопом добре бути», бо і «панові не так м’яко в перинах, як хлопові в отаві». Ця думка заперечується дальшим розвитком сюжету. Сон проганяє Грицеві настирлива жура, що розкриває все ширше й ширше обрій його злиднів: немає дров на зиму, одягу, податок не заплачено, борги...

І, нарешті, доведений до хворобливого відчаю, селянин «перекидався з боку на бік, мов опарений, рвав на собі волосся...», а коли заснув, «то подобав скоріше на мерця, як на живого чоловіка». В заключних рядках подано уособлений образ Жури, невідступної супутниці галицької бідноти, яка «мов цариця на троні, сіла на порозі хати».

Дуже добре, що до книги ввійшло й оповідання «Дяк Гриць», яке в післяреволюційний період тільки один раз передруковувалося і майже залишилося поза увагою критики. Тимчасом це оповідання багато важить у літературному доробку письменника. В ньому звучить критика схоластичної системи шкільної науки в старій Австро-Угорщині. Ця система збуджувала відразу до навчання навіть серед здібних і талановитих учнів.

З друкованих раніше творів до збірки не включено лише шість, що й справді є найслабшими у літературній спадщині письменника.

Вступна стаття О. Засенка починається біографічним нарисом. Тут цінним є, зокрема, те, що автор робить деякі нові внески в справу наукового висвітлення біографії письменника: подано точні відомості про переклади окремих творів Бордуляка на російську, польську, чеську та німецьку мови (один з перекладів на польську мову належить І. Франкові), використано лист дочки письменника Наталії Тимофіївни тощо. Однак період життя Т. Бордуляка після війни 1914-1918 років висвітлено досить поверхово, що зумовлено браком відповідних біографічних матеріалів. Кажучи про останнє десятиріччя життя письменника, О. Засенко, посилаючись на лист Бордуляка від 1 лютого 1932 p., заперечує твердження про цілковитий відхід письменника від літературної діяльності після Першої світової війни.

Таку думку необгрунтовано й некритично повторювалося мало не в усіх попередніх статтях про письменника.

В аналізі літературної спадщини письменника автор вперше робить критичний огляд поезій Бордуляка. Оповідання аналізується за їх ідейно-тематичними циклами. Заслуга критика в тому, що він чітко ставить питання про світогляд письменника, обгрунтовано відзначаючи, що в ньому «постійно змагалися дві рішуче несполучні ідейні тенденції — глибокий демократизм, щирий гуманізм — з одного боку, і схильність до моралізаторства, до проповіді євангельської догми про «любов до ближнього» — з другого».

Проте як виходець з трудового селянського середовища, як щирий демократ і людина високої літературно-творчої та особистої благородності, Т. Бордуляк відомий нам передусім як письменник, чиї твори пройняті глибокою життєвою правдою та великою любов’ю і співчуттям «до всіх нещасних та обтяжених працею і журбами людей» (О. Маковей).

Тим-то в переважній більшості творів письменника консервативні риси його світогляду виявлені слабо, а то й зовсім непомітні.

Під таким кутом критичного освітлення автор статті, гортаючи сторінки творчості письменника, дає поглиблений аналіз окремих оповідань, наводить переконливі співставлення та паралелі між окремими творами Бордуляка й творами інших прогресивних західноукраїнських письменників, зокрема Ю. Федьковича. Ряд новел («Жура», «Перерваний страйк», «Вістка», «Передновок» тощо) вперше кваліфіковано аналізується. По-новому оцінюється прекрасна новела «Самітня нивка», яка у свій час зазнала необгрунтованих закидів у статті В. О. Арнаутова.

Простеживши творчий шлях письменника до 1916 p., автор, посилаючись на відому статтю Елеонори Лисенко, дає більш-менш деталізований аналіз і творів, згаданих у цій статті. На нашу думку, тут слід було б обмежитися короткою інформацією. Тим більше, що дані твори ще ніде не опубліковані і нам відомі тільки уривки із них. Наприкінці свого критико-біографічного нарису автор робить деякі спостереження над художніми й мовними особливостями творів письменника. Хочеться, щоб дане питання було б розглянуто детально.

Характерно, що мова творів Бордуляка порівняно з мовою творів інших західноукраїнських письменників кінця 19 — початку 20 ст. чи не найбільше наближена до норм загальноукраїнської літературної мови. Це був, між іншим, один із факторів, що зумовлював велику популярність творів цього письменника в Україні Наддніпрянській.

Наприкінці книги вміщені підготовані упорядником «Пояснення слів» (всього близько 140).

Однак не всі незрозумілі чи малозрозумілі слова, які зустрічаються у творах письменника, тут розтлумачені. Такі, наприклад, слова, як: тичить, скараскатися, спенцер, гарак, кунчок, форналь, кивень, шалінова, шинквас, вуйці, шнапс, гендель, бігме, орудка, оказія, фамілія (германізм, означає — сім’я, а не прізвище), марна річ шукати у цьому словничку.

Окремі слова мають неточні пояснення. Наприклад: зафасувати означає одержати (а не «придбати, купити», як пояснює упорядник), налоговий — пристрасний (а не «занятий»), поводзеня — полонізм, найчастіше вживається у значенні: «успіх» (а ке «самопочуття»), на інтенцію — латинізм, означає: в намірі (а не «на все добре») тощо.

«Примітки» дуже скупі обсягом матеріалу А тут варто було б насамперед сказати про долю автографів опублікованих творів. Доцільно було б дати й загальну характеристику самої збірки «Ближні», яка стала основою даного видання.

Л-ра: Прапор. – 1959. – № 8. – С. 112-114.

Біографія

Твори

Критика


Читайте также