Біографія Дмитра Білоуса
Дмитро Григорович Білоус – український поет, перекладач, літературний критик, громадський діяч – народився 24 квітня 1920 року в селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною) в селі Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області.
Після закінчення школи поїхав до Харкова, де вчився на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник. Друкувався з 1935.
З початком Великої вітчизняної війни 1941 добровольцем пішов у армію. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі міста Красноярськ у Росії. Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих території України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.
1945 закінчив філологічний факультет Київського університету.
1948 закінчив аспірантуру на кафедрі української літератури.
Член Спілки письменників України з 1948.
У 1947-1951 — заступник відповідального редактора журналу «Дніпро».
У 1968-1976 — відповідальний секретар комісії Спілки письменників України.
Член-кореспондент Академії педагогічних наук України з березня 1994, почесний академік АПНУ з 2000, голова комісії художнього перекладу Спілки письменників України з 1976.
Дмитро Білоус помер 13 жовтня 2004 року в Києві.
Деякі збірки:
«Веселі обличчя» (1953),
«Тарасові жарти» (1964),
«Альфи - не омеги» (1967),
«Турботливі друзі» (1970),
«Веселий кут» (1979),
«Обережно: слово!» (1984),
«Гриць Гачок» (1986),
«За Україну молюся» (2000).
Укладач антології болгарської поезії українською мовою.
Нагороди:
Премії:
Лауреат премії імені Максима Рильського (1976)
Лауреат премії імені Олександра Копиленка (1989).
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1990).
Лауреат премії імені Лесі Українки (1997).
Лауреат премії імені Олени Пчілки (2001).
Ордени:
болгарський орден Кирила і Мефодія першого ступеня (1966),
радянський орден Дружби народів (1980),
болгарський орден «Мадарський вершник» (1995),
український орден князя Ярослава Мудрого п'ятого ступеня (жовтень 2001),
український орден «За мужність» третього ступеня (2002).
Твори
Критика
