Олег Зуєвський. Журбою Осьмачки
Дібравши вихор, як фасон,
Вона, здалося, вийшла в танці,
Змикаючи слухняні пальці
В опорі сонячних колон,
Хоча й ступала на перон
У подорожній кожушанці,
де в коліях похмурі шанці,
А не іскристий одеон,
Для них оркестрою гриміти
Зачнуть без ляку і приміти
Його довкола на землі,
Куди пропасти їхня доля,
Неначе цвіт зникає з поля
І в темну вічність королі.
Твори
Критика
