19.03.2020
Кобо Абе (安部公房)
eye 909

Самотність і свобода у прозі Кобо Абе

Самотність і свобода у прозі Кобо Абе

Нестелєєв М. А.

У статті досліджуються провiднi мотиви у творчості японського письменника Кобо Абе. Авто­ром наголошуеться на важливості теми свободи i самотності як взаємопов’язаних мотивiв у романах митця. Утверджуеться думка, що на ці мотиви найбільше впливає урбанстичний спосіб життя персонажiв.

Ключовi слова: свобода, самотність, мотив, місто.

Нестелєєв М. А.

Одиночество и свобода в прозе Кобо Абэ

В статье исследуются главные мотивы в творчестве японского писателя Кобо Абэ. Автор подчёркивает важность тем свободы и одиночества как взаимосвязанных мотивов в романах писателя. Утверждается мысль о том, что на эти мотивы более всего влияет урбанистический способ жизни его персонажей.

Ключевые слова: свобода, одиночество, мотив, город.

Nesteleev M.

Solitude and freedom in Kobo Abe's prose

The main motifs in works of Japanese writer Kobo Abe are explored in the article. The author stresses on the importance of the topics of freedom and loneliness as interrelated motifs in the writer's novels. It is approved the idea that these motifs are most affected by urban way of his characters' life.

Key words: freedom, loneliness, motive, city.

Tвopчicть Кобо Абе парадоксально неяпонська за формою i водночас винятково японська за духом. Критик Мицуйосі Нумано доволi точно зазначав, що «його літературна логіка не стільки національна, скільки універсальна» [6, 243]. Кобо Абе визнавав, що на нього найсильніше вплинула російська класика, зокрема, Ф. Достоєвський i М. Гоголь [7, 10]. Biд першого японський митець запозичуе публіцистичність сюжету, коли за основу береться якась реальна й актуальна подiя (наприклад, числені факти епідемії, зникнення людей), i наснажує його філософськими уза- гальненнями, а вiд другого - гротеск i виразно суб’єктивний i сатиричний погляд на суспільство. Досдники зауважують також вплив на нього Ф. Кафки i представників латиноаме­риканского «магічного реалiзму» (хоча останнє - швидше збіг завдяки спільним літературним попередникам, адже, як вiдомо, Г. Гарсіа Маркес саме Ф. Кафку вважав визначальним для себе митцем).

Сам Кобо Абе зазначав, що творчим першопоштовхом для нього послужили тексти Е. А. По, які він прочитав у п’ятнадцятирiчному віцi переповiдав своїм однокласникам. Коли історії закінчувались, він розпочинав вигадувати їх сам [8, 452].

Серед причин несхожості Кобо Абе на інших японських авторiв, а точніше -підкресленої європейскості його художнього світогляду, - називають безлiч факторiв. Проте, напев­но, провiдною причиною є те, що дитячi роки він провiв у Маньчжурії, де сформувався, за його спогадами, як «свій серед чужих i чужий серед своїх». В одному з інтерв’ю Кобо Абе схарактеризував мітечко свого дитинства як «доволi моторошне місце, де на вулицях було беззаконня, інколи дітей продавали як рабiв, i це був лабiринт серед брудних будiвель iз чорної цегли» [8, 443]. Усе це i створило майбутнього письменника, тому не дивно, що згодом його постійно цікавила тема сторонніх, чужих i зайвих (символiчного Іншого) у соціумі Так, зокрема, головний персонаж його роману «Чуже обличчя» (1964) після жахливої травми, що вкрила його обличчя потворними келоїдними рубцями i практично виштовхнула за межi суспільства, навмисно йде до корейс­кого ресторанчику, щоб спробувати поділити участь упосліджених у Японії корейців. У такий спосіб, чужинець для себе намагається порозумітися з чужинцями для інших, проте швидко розумiє штучність цієї спроби, що тільки загострює вiдчуття його чужості й самотності.

Один iз провiдних літературних критиків Японії доби модернізму Кобаяшi Хiдео в 1933 р. проголосив, що «фундаментальною особливістю сучасної японської культури є поширений дух безпритульності i втрати» [9, 311]. Цікаво, що 1973 р. Кобо Абе, визнаючи, що самотність є універсальним поняттям, вiдзначив, що в Японії це поки «нова тема» [8, 452], адже вона передусім пов’язана з міським способом життя.

Самотність є провiдним мотивом більшості романів Кобо Абе. Проте це не просто екзистенційна самотність iндивiда у світі, це самотність у натовпі як провiдна психологічна проблема ХХ століття, часу мегаполісів.

Психолог П. Кьольбель виділяє чотири типи самотності 1) позитивний внутрішній тип («горда самотність»), що переживається як необхiдний засіб розкриття нових форм свободи чи нових форм спілкування з людь­ми; 2) негативний внутршній тип, що пере­живається як вiдчуження вiд свого «Я» i вiд інших людей; 3) позитивний зовнішній тип, наявний у ситуації фiзичного усамітнення, коли ведуться пошуки нового позитивного досвiду; 4) негативний зовнішній тип - у випадку, коли зовнішні обставини призводять до вельми негативного вiдчуття самотності [5, 302].

Указана класифікація досить підходить для тлумачення сюжетних ліній романів Кобо Абе. Більшість його персонажiв спочатку описуються як позитивні самітники (наприклад, Дзюмпей iз «Жінки в пісках» (1962), для якого самотність - це пошуки нових вражень i досвiду), а врешті стають негативними (Нікі, зокрема, втрачає жінку й саму потребу тікати). У романі «Людина-коробка» самотні всі персонажу однак саме в цьому тексті стає зрозумілим, що позитивний вид самотності - ли­ше iлюзiя, в яку людині приємно вiрити.

В одному зi своїх найвiдомiших творiв «Жінка в пісках» письменник зображує ентомолога-невдаху, що, полюючи на комах, сам опиняється в нібито комашиній пастці - потрапляючи в селище, де люди в ямах безнадійно борються з навалою піску. Головний персо­наж, Дзюмпей, перебуваючи у скрутному становищі поступово переосмислює свое буття, і насамперед, власну свободу й самотність. Незважаючи на те, що вдома його чекає дру­жина, а в піщаній пастці він живе в хатинці з іншою жінкою, Дзюмпей, вiдчуває себе самотнім, оскільки з дружиною давно втратив нормальні стосунки, а в теперішньому становищі неспроможний встановити гармонійні вiдносини з жінкою. Його стан дозволяє зрозуміти гравюра на мiдi «Пекло самотності»; принагідно згадує про неї: «На ній було зображено чоловіка з переляканими очима, що летів у просторі, але не в порожньому, а заповненому напівпрозорими тінями мертвих, які вiдштовхуючи один одного, намагалися з ним заговорити» [1, 159]. Так, самотність стає не трагічним збігом обставин, а свiдомим вiдштовхуванням інших. Нікі зрештою формулює влас­ну концепцію самотності - це «невтолима спрага ілюзій» [1, 159]. Поки людина продовжує жити в ілюзорному світі постійних бажань, вона не може побачити реальності сво­го буття, а тому тікає у вигаданий світ, стаючи самотньою серед інших.

Яма немов не хоче вiдпускати його. Насправді спроба втечi з неї - наче спроба піщинок у пісковому годиннику сипатись не вниз, а вгору, адже Нiкі є такою піщинкою, що прагне змінити сталий перебіг подій. Однак саме цією ідiєю й утверджується стан абсурду. Як вiдомо, пісковий годинник вимiрює час за допомогою того, що пісок пересипається з однієї посудини в іншу. У своєму романі Кобо Абе міняє місцями складовi частини цього при­строю: замість двох посудин є простір ями й, умовно кажучи, «втечi з ями», довкола яких превалюють піщані маси. Тим самим, піско­вий годинник у творi не вимiрює час, а знищує його, а час стає абсурдною категорiєю беззмістовного життя.

Самотність його персонажiв безпосередньо пов’язана зi свободою, оскільки, сприймаючи стан усамітнення позитивно (якщо взяти до уваги класифікацію П. Кьольбеля), можна побачити велику кількість можливостей у вільній позиції. Хоча сам письменник доволi критично ставиться до можливості повноцінної свободи за умов життя в суспільстві.

Кобо Абе так описує в «Жінці в пісках» повоєнну Японію: «...років десять тому, коли все лежало в руїнах, кожен хотів мати право нікуди не ходити. Такою їм здавалася свобо­да» [1, 80]. Отже, він достатньо чітко окреслює те катастрофiчне вiдчуження в суспільстві коли навіть поняття свободи починає розумітись як пасивний акт. Звичайно, у схiдному світомисленні є своєрiдна пасивність, однак Кобо Абе зумисно описує позарелігійну проблематику, щоб показати, наскільки згубна соціальна пасивність. Знаково, що в романі «Чуже обличчя» він ще гостріше вiдгукується щодо такого існування людей, яке мало чим відрізняється від тваринного: «Витрачання свободи в чистому виглядi насправдi - це i є статевий потяг» [2, 313].

Протилежність свободi - обмеженість, ув’язнення, проте в художньому світі Кобо Абе самообмеження стає виявом вільної людини. Так, наприклад, це висвітлено в романі «Людина-коробка» (1973). У творi людина добровільно надягає на себе коробку з гофрованого картону, вiдчуваючи при цьому себе героєм: зробити коробку - не проблема, а ось «надягнути - для цього потрібна неабияка мужність» [3, 437]. Свобода якраз полягає в певній анонімності i правi власного вибору, адже, як переконаний головний персонаж ро­ману, «коробка не глухий кут, а широко вiдкриті дверi в інший світ» [3, 447].

Культуролог П. Вайль стверджує, що «герої книг Абе - з категорії загублених безвісти» [4, 227]. Це одвiчнi втiкачi вiд норми, причому вони усвiдомлюють, що найкращий спосіб загубитися - це розчинитись у натовпі, що й відбувається, зокрема, у «Людині-коробці».

Романи Кобо Абе - це твори про місто, навіть «Жінка в пісках», оскільки персонажi багатьма нитками зв’язані з мегаполісом i цивілізацією в цілому, i це е однією з причин їх життєвих складнощів. Вони не можуть позбутися обмежень, накладених на них життям у соціумі Тому їх самотність i свобода є доволi умовними, швидше не об’єктивним станом, а суб’єктивним самосприйняттям. Мицуйосі Нумано справедливо зазначав, що проза Кобо Абе поєднує «національну специфіку, інтернаціональність, особистісне начало й універсальність» [6, 243]. Такий парадоксальний син­тез є рисою митця саме ХХ століття, коли процеси глобалiзацiї й мультикультуралiзму спричинили до появи такого авторського сти­лю, що висвітлює в одинично-націнальному універсально-світове.

Література

  1. Абе К. Жінка в пісках / Кобо Абе // Абе Кобо. Жінка в пісках : романи / пер. з яп. I. Дзюб. — К. : Дніпро, 1988. — С. 23—178.
  2. Абе К. Чуже обличчя / Кобо Абе // Абе Кобо. Жінка в пісках : романи / пер. з яп. I. Дзюб. — К. : Дніпро, 1988. — С. 179—376.
  3. Абэ К. Человек-ящик / Кобо Абэ // Абэ Кобо. Изб­ранное / пер. с яп. В. Гривнина. — М. : Правда, 1988. — С. 431—558.
  4. Вайль П. Всё - в саду: Токио - Кобо Абэ, Киото - Мисима / П. Вайль // Иностранная литерату­ра. — 1998. — № 4. — С. 225—237.
  5. Джонг-Гирвельд Дж. Типы одиночества / Дж. Джонг-Гирвельд, Дж. Раадшелдерс // Лаби­ринты одиночества / пер. с англ., сост. и предисл. Н. Е. Покровского. — М. : Прогресс, 1989. — С. 301—319.
  6. Нумано М. Граница японской литературы и её сдвиг в мировом контексте / М. Нумано // Иност­ранная литература. — 2002. — № 8. — С. 242— 248.
  7. Федоренко М. Грані реальності й вигадки / М. Федоренко // Абе Кобо Жінка в пісках : рома­ни / К. Абе ; пер. з яп. I. Дзюб. — К. : Дніпро, 1988. — С. 5—22.
  8. Hardin S. N. An Interview with Abe Kobo / S. N. Hardin // Contemporary Literature. - 1974. — Vol. 15. — № 4 (Autumn). — P. 439—456.
  9. Hock Soon Ng A. Confronting The Modern : Коbо Abe's «The Box Man» аnd Yumiko Kurahashi's «Тhе Witch Mask» / A. Hock Soon Ng // Criticism. — 2009. — Vol. 51. — № 2 (Spring). — Р. 311—331.

Біографія

Твори

Критика

Читайте также


Выбор читателей
up