Кобо Абе. Жінка в пісках
(Уривок)
Без загрози покарання немає радості від утечі.
ЧАСТИНА ПЕРША
1
Одного серпневого дня пропав безвісти чоловік. Скориставшись відпусткою, він вирушив до моря — туди їхати півдня поїздом — і більше не давав про себе знати. Всі спроби відшукати його — і звернення до поліції, й оголошення в газеті — закінчилися невдачею.
Правду кажучи, зникнення людини — не така вже й рідкісна подія. Статистика свідчить, що протягом року до поліції надходить кілька сот заяв про такі випадки. І хоч як дивно, знаходять небагатьох. Після вбивства чи нещасного випадку залишаються сліди трагедії; мотиви такого злочину, як викрадення людини, теж здебільшого можна виявити. В інших численних випадках, коли нема за що зачепитися, зникнення можна віднести до категорії звичайної втечі — принаймні так його можна назвати.
Тому історія з тим чоловіком теж не була винятком. Хоча було відомо, куди приблизно він подався, але звідти ніхто не сповіщав про виявлення його трупа. Крім того, характер його роботи навіть не дозволяв припустити, що, може, йдеться про викрадення, пов'язане з фаховою таємницею. І взагалі останнім часом у вчинках і словах чоловіка не було й натяку на можливість утечі.
Тож цілком природно, що спочатку його знайомі уявили собі, ніби тут не обійшлося без жінки. Та оскільки його дружина пояснила, що метою поїздки були пошуки комах, то й поліція, і товариші по роботі почувалися мало не ошуканими. Справді-бо, хіба втечу з коханкою було б доречно прикривати пляшечкою з ціаністим калієм та сачком? До того ж, якщо вірити станційному службовцеві, той чоловік зійшов на станції С. сам, без жодного супутника, з дерев'яною, як для фарб, коробкою та баклагою, перекинутими хрест-навхрест через плече, а тому й це припущення відкинули як непереконливе.
Після того з'явилася на світ гіпотеза про самогубство на грунті душевної депресії. її висунув один з його товаришів, що цікавився психоаналізом. На його думку, вже саме те, що доросла людина захоплюється такою нікчемною справою, як колекціонування комах, свідчить про порушення психіки. Трапляється, що такі незвичні нахили виявляють діти з Едіповим комплексом — щоб якось пригасити свої невтолимі бажання, вони проколюють беззахисну комашку голкою. Та якщо такі нахили зберігаються і в дорослому віці, то це ознака, що хвороба загострилася. Тож зовсім не випадково, що ентомологи-аматори часто виявляються користолюбцями, відлюдниками, клептоманами чи гомосексуалістами. В такому випадку до самогубства на грунті душевної депресії лише один крок. Хтось навіть сказав, начебто ентомологів-аматорів приваблює не стільки ловіння комах, скільки ціаністий калій у пляшечці... Бо хіба саме приховування своєї потаємної пристрасті не означає, що людина соромиться її?
Та оскільки трупа не знайшли, то й цей добре обміркований здогад не було взято до уваги.
Отак минуло сім років, але до правди про долю зниклого чоловіка ніхто не докопався, а тому, згідно із 30-ю статтею Цивільного кодексу, його було визнано померлим.
2
Якогось серпневого дня пополудні на станції С. із поїзда зійшов чоловік з дерев'яною коробкою та баклагою, перекинутими хрест-навхрест через плече, у сірій пікейній шапці, як в альпіністів; холоші штанів у нього були заправлені в шкарпетки.
Однак поблизу не було видно гір, вартих уваги альпініста. Контролер біля турнікета провів чоловіка недовірливим поглядом, а той, не довго вагаючись, забрався на заднє сидіння автобуса, що вирушав із станції у бік моря.
Незнайомець їхав до кінцевої зупинки, а коли зійшов там, то побачив, що земля помережана горбами та долинами. В низинах тяглися вузькі смуги рисових полів, а серед них то тут, то там росли острівцями дерева хурми. Чоловік перетнув село й попрямував до моря; земля ставала дедалі білішою та сухішою.
Незабаром скінчилися людські оселі й почався рідкий сосновий бір. Непомітно грунт обернувся на дрібний, майже липкий пісок. Подекуди в його заглибинах проступала тінню суха трава, а зовсім рідко, ніби кимось забутий, з'являвся безлюдний клаптик поля, засаджений баклажанами. Море, до якого простував чоловік, мабуть, лежало недалеко звідси.
Та ось чоловік зупинився. Оглянувся, витер рукавом піт з чола. Потім повільно відкрив коробку, вийняв з неї кілька паличок, зв'язаних у жмутик, з'єднав їх так одну з одною 1 що вийшов довгенький держак, і прикріпив на кінці його сачок. Збиваючи держаком вершечки трави, знову рушив далі. Над пісками плив морський запах.
Однак самого моря все ще не було видно. Напевне, воно ховалося за хвилястим краєвидом, що простягався до небокраю. Згодом поле зору розширилось і показалося нічим особливим не примітне, вбоге село: висока пожежна вишка й навколо неї дерев'яні покрівлі, придавлені зверху камінням. Правда, кілька будинків були під чорною черепицею або червоною бляхою. Будівля на розі єдиного в селі перехрестя, мабуть, належала риболовецькій артілі.
А там, трохи далі, напевне, було й море, і дюни — мета його подорожі. Тільки от село тяглося навдивовижу далеко. Де-не-де виступала родюча земля, та здебільшого білів сухий пісок. Траплялися, однак, городи, засаджені арахісом і бататом. Запах худоби змішувався з морським. На узбіччі піщаної та глинистої вулиці, твердої, як штукатурка, біліли купи розбитих черепашок. Коли чоловік проходив цією вулицею, то і діти, що гралися на площі перед правлінням артілі, і старий, що лагодив рибальську сіть на перекошеній веранді, і юрба жінок з рідким волоссям на голові на хвилину завмирали, недовірливо дивлячись йому вслід. Але чоловікові було байдуже. Його цікавили тільки пісок та комахи.
Вражала не лише незвична протяжність села, але й те, що вулиця піднімалася поволі вгору. Якраз усупереч сподіванню, адже вона вела до моря. Невже він погано роздивився карту? Чоловік озвався до дівчини,, що саме проходила мимо. Та відвернулась і, ніби нічого не почувши, навіть не зупинилася. Ну що ж, нічого не вдієш. Треба йти далі, ні на що не звертаючи уваги. Бо і колір піску, і рибальські сіті, і купи черепашок свідчили, що море близько. Ще ніщо не віщувало небезпеки.
Дорога ставала дедалі крутішою і м'якшою. Тільки от дивина — будинки не піднімалися разом з нею вгору, а залишалися на одному рівні. Крутішала не тільки вулиця, але й земля між будинками. А тому здавалося, що село розташоване на схилі, а самі будинки на горизонтальній поверхні. Це враження підсилювалося з кожним кроком, аж поки стало зрозуміло, що всі будинки стоять у заглибинах, викопаних у піску. Схили тих ям уже виступали над дахами. Будинки один за одним щораз глибше занурювалися в пісок.
Раптом дорога стала дуже крутою: тепер її від гребеня даху відділяла відстань метрів із двадцять. "Як же вони тут живуть?" — подумав вражений чоловік і, зазираючи на дно ями, відчув, як зненацька подув такий сильний вітер, що йому аж дух забило. Чоловік підвів очі і побачив перед собою море: його темні води пінились і лизали берег унизу під ногами. Він стояв на вершині дюни, що була метою його подорожі.
Звернутий до моря і відкритий мусонам, один її бік здіймався кручею, на другому, в пологих місцях, стирчали жмутики кволої трави. Чоловік оглянувсь і побачив ряди великих ям, які ставали все глибшими поблизу гребеня дюни і скидалися на надламаний бджолиний стільник. Село лежало на дюнах, або, інакше кажучи, дюни лежали на селі.
Проте чоловік був задоволений: як-не-як він досяг мети своєї подорожі. Чоловік ковтнув води з баклаги і вдихнув повітря на повні груди — воно було начебто чисте, але на зубах заскрипів пісок.
Чоловік приїхав сюди ловити комах, що живуть на піщаному грунті. Тутешні комахи невеличкі й непривабливі. Однак справжнього ентомолога не цікавлять метелики чи бабки. Він не мріє поповнити свою колекцію ще одним незвичним експонатом, байдуже ставиться до класифікації комах і, звісно, не шукає сировини для виготовлення ліків традиційної китайської медицини. Ловіння комах приносить йому набагато скромнішу і безпосереднішу радість: радість відкриття нового різновиду комах. Якщо йому це вдасться, то його ім'я разом з довжелезною латинською назвою комахи потрапить в ентомологічний атлас і таким чином, може, збережеться для майбутніх поколінь. Якщо завдяки комасі відкривач залишиться надовго в людській пам'яті, то його зусилля не пропали марно.
Такого відкриття можна було сподіватися, звернувши увагу на маленьких комах, нічим особливим не примітних, але багатих розмаїттям своїх видів. А тому чоловік уже давно приглядався до ненависних людям двокрилих, зокрема мух. Адже вони бувають навдивовижу різноманітні. Та оскільки всі ентомологи, здається, міркують однаково, то досі майже все в цій галузі було досліджено — навіть відкрито в Японії рідкісний восьмий мутант домашніх мух. Мабуть, така численна їхня різновидність пояснюється тим, що вони живуть поряд з людиною.
Спочатку йому треба було придивитися саме до умов їхнього існування. Чи розмаїття їхніх видів не є наслідком яскраво вираженої пристосованості до зовнішнього середовища? Дійшовши до такого висновку, чоловік аж підстрибнув від радощів. Його здогад не такий уже й безпідставний. Завдяки сильній здатності пристосовуватися, мухи звикають навіть до таких несприятливих умов, яких інші комахи не витримують. Скажімо, до пустелі, де ніяка істота не виживає...
Власне, з того часу й почалося його зацікавлення піщаним грунтом. А незабаром прийшов перший успіх: одного дня на піщаному дні висхлого річища чоловік помітив невелику світло-абрикосового кольору комашку, схожу на жука-стрибуна (Cicindela Japana, Motschulsky). Як відомо, численні види жуків-стрибунів відрізняються між собою і забарвленням, і розміщенням цяток на крильцях. А от форма передніх лапок заслуговує особливої уваги. У твердокрилих вона служить важливою ознакою для їхньої класифікації: відміна у формі передніх лапок вказує на приналежність до окремого різновиду. Другий суглоб передньої лапки в комахи, що потрапила йому на очі, справді був якийсь незвичайний.
Звичайно у жуків-стрибунів передні лапки чорні, тонкі та швидкі. Однак у цієї комахи вони були жовтуваті й міцні, наче в якомусь грубому панцирі. До того ж ніби вкриті пилком, а це означало, що його щось утримувало — скажімо, ворсинки...
Якщо тільки чоловік не помилився, то його напевне чекало велике відкриття.
Та, на жаль, він проґавив здобич. Бо був трохи збуджений, а крім того, комаха якось вигадливо літала. Пролетить трохи, оглянеться і жде, наче промовляє: "Ану, спіймай мене!" І щоразу, коли чоловік з надією наближався до неї, вона відлітала далі й, оглядаючись, знову чекала, аж поки, добряче подратувавши його, нарешті зникла в густій траві. І от саме тоді чоловіка зачарував той жук-стрибун з жовтими передніми лапками.
Мабуть, чоловік не помилився у своїх сподіваннях, звернувши всю свою увагу на піщаний грунт. Бо й справді, жуки-стрибуни — типові мешканці пустелі. Згідно з однією гіпотезою, дивний політ жука-стрибуна — це хитрість, розрахована на те, щоб виманити маленьких звірят з їхніх нірок. Коли, наприклад, миша або ящірка внаслідок цього опиняються в глибині пустелі й гинуть з голоду чи виснаження, то жук їх поїдає. В Японії його називають гарним словом — "листоношею", тому що з першого погляду він здається привабливим і безневинним, а насправді настільки лютий, що своїми міцними щелепами легко перемелює своїх одноплемінників. Правда це чи ні, однак саме політ того жука полонив чоловіка своєю таємничістю.
Отже, не дивно, що після того чоловік мимоволі ще більше зацікавився піщаним грунтом, на якому проходило життя жуків-стрибунів. Він читав про пісок усе, що потрапляло на очі, й дійшов висновку: пісок — цікава субстанція.
Наприклад, в енциклопедії він прочитав:
"Пісок — роздроблена гірська порода, що містить магнетит, каситерит, а інколи й золото. Діаметр піщинок від 1/16 до 2 мм".
Нічого й казати, чітке визначення. Одне слово, пісок — дрібна гірська порода, щось проміжне між камінням та глиною. Проте слово "проміжне" всього не пояснює. Айже лишається незрозумілим, чому ж усе-таки із трьох субстанцій — каменю, піску та глини,— перемішаних одна з одною, відсіюється тільки пісок і обертає земні обшири в пустелю? Якби це був звичайний проміжний продукт, утворений під дією вітрів і водяних потоків, то в природі мало б зустрічатися чимало інших субстанцій — від кам'яних брил до м'якої глини. Але в природі ми натрапляємо тільки на три різко відмінні фазові стани — камінь, пісок і глина. І ще одна дивна річ, розміри піщинок — чи то на березі острова Еносіма, чи то в пустелі Гобі — однакові: розподіл їхніх діаметрів навколо середнього, рівного 1/8 мм, кажуть, описується кривою Гаусса.
В одному посібнику роз'яснювалося, що ерозія грунту відбувається завдяки тому, що вода його розмиває, а вітер розносить його легкі часточки щораз далі й далі. Та все ж незрозуміло, чому середній діаметр піщинок дорівнює
1/8 мм. На відміну від цього, в іншому підручнику з геології стверджувалося, що всюди — чи то у воді, чи в повітрі — виникають вихори, найменші з яких завбільшки з піщинку. Завдяки цьому, із грунту виривається тільки пісок, який переміщається перпендикулярно напряму потоку. Якщо зчеплення часток грунту слабке, то навіть вітер, нездатний зрушити з місця камінь і глину, піднімає пісок угору, а той, падаючи незабаром на землю, залягає на підвітряному схилі дюни. Виходить, що особливості піску пояснюються законами аеродинаміки.
До попереднього визначення можна додати таке:
"Пісок — це сукупність дрібних часток кам'яних скель такого розміру, що їхнє переміщення стає можливим від найменшого подуву вітру".
Оскільки землю обдувають вітри й розмивають води, то неминучим є і утворення піску. Поки віють вітри, течуть ріки й хвилюються моря, доти із землі безперестанку народжується пісок і розповзається по ній, наче живі створіння. Пісок завжди перебуває в русі. Повільно, але невідступно він заполонює й руйнує земну поверхню...
Цей образ рухомого піску розтривожив і приголомшив чоловіка. Отже, безплідність піску зумовлена не його сухістю, як це звичайно вважають, а безупинним рухом, що не дозволяє живим істотам мати постійну оселю. Яка величезна різниця між піском і безрадісним життям сучасної людини, прив'язаної до одного місця!
Безперечно, пісок непридатний для життя. Але невже прикутість до землі — абсолютно необхідна умова існування? Хіба вона не спричинює огидного суперництва між людьми? А якби зректися її і віддатися на волю піщаному плину, то й ворожнеча мусила б зникнути. Адже і в пустелі цвітуть квіти, живуть комахи та звірі. Завдяки великій здатності пристосовуватися, вони вирвалися за межі суперництва. Як оці жуки-стрибуни...
Малюючи в своїй уяві образ рухомого піску, чоловік іноді відчував, ніби сам почав плисти разом з ним.
Твори
Критика
- «Навіщо спішити з утечею?», або Бранець абсурду (Матеріали до вивчення роману Кобо Абе «Жінка в пісках»)
- Полістилізм у контексті творчості Кобо Абе (на прикладі роману «Стороннє обличчя»)
- Самотність і свобода у прозі Кобо Абе
- Тема людини і суспільства у творчості Кобо Абе у контексті світової та японської літератури
