Тема людини і суспільства у творчості Кобо Абе у контексті світової та японської літератури

Д. А. Гнутова, А. С. Коломоєць

Розглядаючи творчість Кобо Абе як суто японського літератора, треба перш за все розуміти, у чому полягає своєрідність японської повоєнної літератури. А щоб зрозуміти особливості останньої, необхідно почати з літератури на зламі XIX та XX століть.

На межі століть під впливом історичних факторів література Японії повернула вектор розвитку до жанрів модернізму та реалізму. Цей поворот відбувся набагато пізніше, ніж у країнах Європи.

У японській традиції панували дві течії, що розвивались паралельно: натуралізм («шідзеншюгі» (自然主義，しぜんしゆぎ; 然 - природність, натуральність, 主義 - принцип) та реалізм («шяджіцушюгі» (与芙主fe，しやしつしゆぎ;写実 - реальність,主ft - принцип).

На противагу багатовіковим традиціям, натуралізм вимагав не простого споглядання явищ, а їх всебічного художнього аналізу без суб’єктивізму, розгляду людини як біологічної істоти, поза соціальними відносинами; у реалістичній традиції людина була об’єктом суспільних взаємовідносин з власними переживаннями, що поєднувалось з гострою критикою суспільства та світу, в якому це суспільство існує.

У XX столітті в японській літературі поширюються тенденції, характерні для світової: криза особистості, культури та суспільства, залежність людей один від одного, взаємна відповідальність за долю всепланетного суспільства. Вплив Заходу виявляється також і у гострій соціальній критиці, питаннях психоаналізу, розкритті суспільного зла.

Японська література поєднала та трансформувала здобутки європейської традиції, зберігши самобутність; пройшла шлях від традиційної до модерної - через романтизм, натуралізм і реалізм. Виразніше звучала проблема взаємовідносин людини та суспільства.

Новою точкою відліку та джерелом впливу світової та японської літератури XX століття стала повоєнна література, у якій співіснують традиціоналізм, реалізм і модернізм. Модерний роман того часу філософською базою спирався на вчення екзистенціалізму. Прикладом останнього був роман Ж.-П. Сартра «Нудота», що виявився тематично близьким японському суспільству 1950-х та ставив у центр людське «я».

Екзистенційні вчення (зокрема про безпомічність розуму та розуміння життя як буття до смерті) були вже знайомі суспільству через традиційне японське мислення та естетичні погляди, що мали за основу засади буддизму. У японському «дзен-екзистенціалізмі» замість західного егоцентризму та індивідуалістичного підходу постає буддистська ідея комунікації «я» і «ти», зустріч людини з людиною.

У кінці другого повоєнного десятиліття література вирізняється героєм, що поступово приходить до конфлікту з суспільством, руйнує соціальні зв’язки, зосереджується на собі-біологічній істоті. Іноді він навіть губить власне «я». Так стається, наприклад, з героєм роману-притчі Абе Кобо «Людина-коробка» (ł目男，（才こおとこ), особистість «розсіюється» всередині коробки, у якій герой ховається від світу та безнадійного суспільства. Абе Кобо одним із перших створює на сторінках твору світ на межі між реальністю та фантастикою. За вдаваною простотою сюжету криється цілий світ психологічного «дзеркала» того часу.

Своїм романом «Жінка у пісках» Абе підсумовує всі віяння у літератур і до нього та диктує настрої літератури 60-х років: центральною проблемою творів постає проблема відчуженості, втрата «ідентичності» та зв'язків із суспільством. Символічно проблема соціуму звужується до селища, яке стає його жертвою; та до людини, що несподівано виявляється перед суспільством повністю безсилою. Все це вже свідчило про приналежність Абе до екзистенціалізму.

Однак Кобо Абе не можна уналежнити до прямих послідовників екзистенціалізму зразка Кафки та Сартра - у такому випадку довелося б ігнорувати національну основу твору, характеризувати лише зовнішню сторону описуваного.

У романі «Жінка у пісках» герой на початку протиставляє себе людям, відчайдушно намагається звільнитися від ситуації, у яку потрапив, але не самоізолюється. Хоча починається все з мотивів, характерних для екзистенційного роману, фінал не виявляється трагічним, смерть не є рішенням. Герой перестає протестувати, переосмислює своє життя та свою роль у ньому – повертається до суспільства та життя повністю оновленим — цим він не схожий на типового екзистенційного героя Кафки, що відчуває тотальну відірваність від життя.

Екзистенційним у знайомому нам розумінні стає вже пізніший роман «Чуже обличчя», де у першу чергу розглядаються відносини індивіда і суспільства. Цей роман також є одним із трьох («Чуже обличчя», «Спалена карта», «Людина-коробка»), де головною темою є зображення самотності, відчуження, ворожості суспільства до окремого індивіда, занепад та безнадія.

Зовнішня потворність відрізала героя від людей та світу, де він звик жити. Герой усвідомлює всю нелогічність та несправедливість відношення суспільства до нього.

Однак парадокс цього екзистенційного героя полягає у тому, що спочатку він тісно пов’язаний із суспільством та світом навкруги, на чому і наголошує:

«船の錨くらいの重さでは，しっかり世間に結びつけられているはずのぼく».

«Я був десь настільки ж міцно прив’язаний до людей, як якір до корабля».

На відміну від героя Кафки Ґреґора Замзи, герой Абе усвідомлює тісноту своїх зв’язків зі світом, нерозривність власного існування та суспільного, тому болісно переживає розрив зі звичним плином суспільного життя.

Попри соціальну значимість герой «Чужого обличчя» змушений відсторонитися від суспільства, знайти порятунок у масці, яка дає йому шанс стати іншою людиною, проявити своє «я». Абе відходить від реалізму у сторону ідей тотальної самотності, відчуження (навіть якщо останнє відбувається не через усвідомлення абсурдності буття).

Письменник зосереджує увагу на філософському питанні соціальної та індивідуальної відповідальності, яке він згодом розгляне і у романі «Людина-коробка».

Під час аналізу «Чужого обличчя» ми зауважуємо на перехідному етапі від тісних зв’язків із соціумом до ізольованості. Між рядків читаємо засторогу: вирішальним фактором самовідчуження є соціальна байдужість.

Роман «Людина-коробка» стає найяскравішим втіленням екзистенційних мотивів: тут виявляються і само ізольованість, і самотність, і пустка замість душі, і абсурдне, байдуже та потворне суспільство.

Особистість героя-оповідач а протягом всього твору трансформується, розсіюється всередині коробки-міні-світу, всередині якої губиться та розчиняється і людина, і суспільство, і весь світ - відбувається втрата ідентичності, індивідуальності.

Людина Абе, як і належить екзистенційному герою, надто розчарована та втомлена. І її розчарованість – від англ. disillusion, нім. Desillusionierung яп.失思，しつし、– позбавлення від ілюзій і марних сподівань, адже світ виявляється потворним, а людина — такою, що деградує.

На авансцену виходить характерна для XX століття метаморфоза концепції відносин людини та суспільства - проблема само ідентифікації, самоусвідомлення, співвідношення власного «я» та «вони», «я» та чогось «цілого». Усвідомлення деградації людини, самого поняття суспільства як вищої форми людського існування. Унаслідок цього постає проблема боротьби людини та соціуму. У романі «Людина-коробка» екзистенційні ідеї та мотиви досягають свого апогею: людина замикається не тільки у коробці, але й у собі. Не просто усвідомлює безнадійність суспільства на теперішньому етапі його існування, не тільки ігнорує, але у прямому сенсі самоізолюється, створюючи власний світ всередині коробки.

Згадані твори є певним чином продовженням один одного: у «Жінці у пісках» та «Чужому обличчі» зображується людина, яка тісно пов’язана з суспільством, а тому тому болісно переживає штучний розрив з ним (через нещасний випадок абощо), проте потім самостійно приходить до висновку, що таке суспільство їй чуже; герой роману «Людина-коробка» є продовженням теми самовідчуження, самоізоляції, що спровоковане безнадійним станом суспільства та його байдужістю до особистості.

Отже, можна простежити градацію та вираження екзистенційних поглядів та ідей у пізній творчості Абе Кобо від осмислення людини себе як частини соціуму до крайнього індивідуалізму та відчуження, заперечення суспільної реальності, що існує, та протистояння їй.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпро, 2018. – Ч. 1. – С. 41-44.

Біографія

Твори

Критика