Розповідь муляра
Я пану вимурував дім
І свій проклін лишив на нім:
Хай буде дім, немов труна
Хай сміх у нім не пролуна!
Під тим будинком уночі
Стояв не раз я на дощі.
Та мій проклін не допоміг —
Я чув крізь вікна панський сміх.
Що панові моя клятьба,
Клятьба безсилого раба?!
Проходили літа сумні,
В палаці — він, а я — в труні.
Аж раз із вулиці вночі
Я вчув, що плачуть багачі.
А рано все я зрозумів:
Вони тікали із домів;
А ми виходили з пивниць,
Неначе в'язні із темниць.
Прийшов у гомоні пісень
Наш незабутній Вересень!
Мурую людям я доми,
Та сам я вийшов із пітьми.
А пан пропав на чужині,
В палаці — я, а він — в труні!
1956
