11.06.2020
Дмитро Павличко
eye 137

Ярослав Івашкевич

Дмитро Павличко. Твори. Ярослав Івашкевич

Івашкевич помер.
Похитнулася твердь піді мною.
Наче свічка, зима засвітила на всю далину.
Вмили, втерли його білиною льняною, тужною,
У шахтарське вбрання одягнули й поклали в труну
Так небіжчик велів. Працювати зібрався до штольні.
На поновне життя ще й туди заробляти пішов.
Як метафору, смерть сотворив
і думки непрестольні, мозольні, крамольні
Вклав у темну жальбу, в неоплакану польську любов.
Івашкевич помер. В українській землі від скорботи
Стрепенувся отець — всиротілий, зажурений прах.
Батьку, житиме він!
Не згасити, не вбити, нічим не закрити і не побороти
Того світла,
Що йде з вістуванням життя й доброти на устах.
Того світла — віки. Того сяйва — космічні потоки.
Івашкевич помер.
Він сумний був, неначе любив помирати. Але ж
У скорботних словах почування плекав
яснооке, високе, і, мов древні пророки,
Розтинав рубежі, і народ до народу виводив з-за меж.
Світ ясніший стає від його золотої печалі,
Доки світу цього, Ярослав Івашкевич не вмре.
На братерства огні ми ламаємо царські
і панські позосталі скрижалі, а далі
Палим давню злобу і ненависть,
мов лахміття старе.
Він між нами стоїть. Височезний. Навчає кувати
Те поновне життя, що дається на тисячу літ.
Три народи за ним заплачуть,
а читати, співати, празникувати
Будё людство той день, коли він появився на світ.

1984

Читайте также


Выбор читателей
up