Канадські дороги

Тріснув бетон канадської автостради,
І пробився в щілину листочок зелений.
З чийого серця він виріс, з чийого страждання
І чого так сумно задивився на мене?

Дядьку мій, дядьку, це ти став листиком,
Але не на цвинтарі у Підкарпатті.
Над тобою летять із сичанням і блиском
Очкасті «форди» і «фольксвагени» горбаті.

Тебе виганяли із хати податками
Товкти окрай шляху гранітні породи.
Тобі на могилу, наче солдатові,
Поклали сріблястий меч дороги.

Дядьку, листочку зелений, скажи мені,
Що передати стопчатівським родичам?
Чи те, що не маєш ти навіть імені,
Чи те, що на гробі твоєму не родиться

Ні овес, ні пшеничка, ні бараболя,
Не росте ні ромен, ані барвінок?
Чи те, що, закутий залізними болями,
Ти Канаді життя своє дав, як віно?

Так, я скажу, що тяженним молотом
Ти кував для Канади мечі нержавіючі,
Що віддав ти Канаді неціловану молодість,
Що конав ти, про волю і щастя мріючи...

Що не повернешся в рідний Стопчатів,
Не будеш ходити до Березова в гості.
Що канадські дороги з твоєї печалі
Посивіли... затвердли з твоєї кості.

1961