Олена Пчілка. Сама з собою

(З народного)

Донечку матінка заміж оддала.

Доня, прощаючись, в мами питала;

— Мамо, голубонько, в гості до мене

Будете ви та коли пак напевне?

Буду, дитинонько! Ти ж моя утко!

Тільки не можу сказати, як хутко.

В гості тоді я до тебе прибуду,

Та як отую новину здобуду,

Що говорити сама із собою

Станеш ти в хаті. Тоді я з тобою

Хутко побачусь — приїду у гості;

Вже потурбую старі свої кості!

— Мамо, лебідонько! Господь із вами!

Що ж за причинонька б сталась над нами

В нашій хатині?.. Хіба б заболіла.

Чи пак зовсім би я збожеволіла,

Стала б якоюсь неначе дурною,—

Щоб говорила сама я з собою!

— Вже ж там побачиш сама, чи дурніша

Чи, може, станеш якась розумніша.

Тільки ж мене к собі жди того года.

Лиш як настане отая пригода!

Дивом-дивується смутная доня,

Що за чудная їй сужена доля?

Отже прийшла так весна і другая,

Має дитину дочка молодая.

Ранком же якось дитя сповиває —

Так-то до нього гуде-промовляє!

Дивиться тільки на неї дитятко,

Те нерозумне мале немовлятко;

Та молодиця на розум багата:

Знай розмовля — розлягається хата!..

Гульк! Аж матуся стоїть коло печі,

Доню свою так торкає за плечі:

— Що, моя доню, збулася надія?

Отже, казала тобі, що тоді я

В хаті веселій побачусь з тобою,

Як заговориш сама ти з собою!..