Олена Пчілка. Лисичка в суддях

Двоє котиків здобули собі хитромудро клин­чик сиру. Потягли з ним далі і почали мірку­вати, як його краще поділити, щоб не було кривди ні тому, ні тому, щоб якраз по правді рівнесенько розділити.

Один котик і каже:

— Поділимо отак, упоперек.

А другий каже:

— Ні, розділимо краще вздовж.

Отак і сперечаються. Коли це біжить лисич­ка і побачила котиків, побачила сир, спинила­ся й питає:

— А що тут у вас таке? Про що клопоче­тесь?

— Так і так, — говорять котики, — ось не знаємо, як нам краще поділити клинчик сиру.

— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити. Ось дайте я вас поділю!

Котики й дали їй, щоб розділила. Лисичка переділила сир надвоє, далі й каже:

— Ні, оцей шматочок — більший, треба по­рівняти.

Та й над'їла одного шматочка.

— А тепер, — каже, — оцей більший, треба його трохи підрівняти, щоб по правді було. Не можна, щоб которому з вас кривда була!

І знов над'їла. Та так рівняла, рівняла — то того шматочка над'їсть, то того — поки ста­ло дві зовсім маленькі грудочки.

— Ну, — каже лисичка, — оце ж маєте тепер вже зовсім однаковісінькі шматочки, — хоч і на вагу покладіть!

— Ну добре, — кажуть котики, — але ж ти багато нашого сиру з'їла! За що ж ти стіль­ки нашого добра взяла?

— Як за що? — одказала лисичка. — А я ж вас зате поділила!