26.09.2022

Витоки жанру хоррор у творчому доробку Стівена Кінга

О. М. Данильчук

Сучасне масове мистецтво - складне й неоднорідне явище. Протягом останніх десятиліть з’явилися спроби осмислити цей феномен, проте науковий вакуум у його вивченні залишається проблемою літературознавства. Інтерес до масової літератури зумовлено тим, що в її оцінці виявляється парадокс: вона вкрай низько оцінюється науковцями, але користується високим попитом серед читачів. Це протиріччя ставить перед необхідністю аналізу книг популярних авторів. Прозаїки маскульту відстоюють виховну й комунікативну функції літератури, акцентують її етичний потенціал, але визначаються критикою як «другосортні». Таким автором серед багатьох представників сучасної масової культури й літератури є американський прозаїк Стівен Едвін Кінг, типовий і водночас неординарний представник жанру хоррор. Розбіжність в оцінці творчості автора пояснюється неповним дослідженням його художнього доробку. С. Кінг працює в різних жанрах: саспенс, трилер, містика, фантастика, драма, фентезі. Та традиційно його вважають представником літератури жахів. У статті досліджуються, чому саме цей жанр С. Кінг обрав для реалізації своїх художніх інтенцій.

Сучасне масове мистецтво - складне й неоднорідне явище. Останнім часом з’явилися спроби осмислити його, проте науковий вакуум у вивченні цього феномена залишається проблемою літературознавства. Прозаїки маскульту відстоюють виховну й комунікативну функції літератури, підкреслюють її стичний потенціал, але їх книги визначаються критикою як «другосортні». Це протиріччя зумовлює потребу у всебічному аналізі книг популярних авторів.

Серед багатьох представників сучасної масової культури й літератури особливою популярністю користується американський прозаїк Стівен Кінг, типовий і водночас неординарний представник жанру хоррор. Попри суворі рамки низького жанру й комерційну орієнтацію, його книги дають серйозну підставу для наукового аналізу. Маючи енциклопедичні знання в галузі літератури й новаторські амбіції, С. Кінг активніше від інших представників популярного мистецтва використовує досягнення «нежанрової літератури», і цим істотно збагачує виражальні засоби масового мистецтва, на яке суттєво впливає: наприклад, на романи Д. Кунца, Р. Маккамона, П. Страуба та інших.

Літературознавці вважають С. Кінга «постачальником літературного ширвжитку» й називають його твори «нелітературою» (Г. Блум, Р. Снайдер). Але в автора багато шанувальників як серед пересічних читачів, так і серед рецензентів та колег по перу. Більш об’єктивну оцінку його творчості дають літературознавці С.Т. Джоши, Н. Керролл, О. Звєрєв, О. Медведєв, А. Шемякін. Письменники Дж. Клют і П. Ніколс зазначають, що «гострота його прози, увага до діалогу, невимушений і відвертий стиль викладу, що обеззброює, пристрасне викриття людської дурості й жорстокості, особливо дитячої, - усе це дозволяє по праву вважати Кінга по-справжньому популярним письменником». Прозаїк Дж. Дівер підкреслює, що С. Кінґ самостійно популяризував жанр фентезі і зробив популярним жанр роману. Завдяки багатим характеристикам героїв, уважному ставленню до деталей, розвитку сюжету й трансформації персонажів він показав, що прозаїки можуть знову зробити актуальними такі теми, як, скажімо, вампіризм. Чимало авторів до Кінга доклали свої зусилля до жанру жахів, але не стали такими відомими. Названі художні прийоми спричинили успіх Кінга, тому він «майстер з майстрів». Така розбіжність в оцінці творчості автора пояснюється неповним дослідженням його художнього доробку. У вітчизняному літературознавстві бракує сучасних фундаментальних праць, присвячених аналізу проблематики і поетики його романів у контексті провідних естетичних концепцій XX століття.

С. Кінг працює в різних жанрах: саспенс, трилер, містика, фантастика, драма, фентезі. Та традиційно його вважають представником літератури жахів. Чому саме цей жанр С. Кінг обрав для реалізації своїх художніх інтенцій? Прозаїк неодноразово наголошував, що письменники нічого не забувають. Всі його страхи, фантазії, і як наслідок літературні прийоми, беруть початок у напівзлиденному провінційному дитинстві, куди автор повертається у своїх романах: Америку «золотих п’ятдесятих» і «бунтуючих шістдесятих». С. Кінг зізнається: «Я з дитинства відчував, що життя несправедливе. Мати виховувала мене одна, батько залишив нас <...> Ми були бідними <...> й нічого не знали про суспільство рівних можливостей <...> Дещо від цього відчуття несправедливості ще залишилося й відбивається сьогодні в моїх книгах» [5]. Образ Мудрого старого у творах С. Кінґа уособлює смуток за чоловічим вихованням.

Малим С. Кінґ був надто вразливим. Цю рису він успадкував від ірландських пращурів. Його лякали темрява шафи, мерці. Повідомлених фізіологічних деталей вистачило на те, щоб з’явилося оповідання про хлопця, якого задушив поїзд, а в повісті «Тіло» з’явився жахливий опис розчавленого трупа. Фантазія юного С. Кінґа знаходила вихід і уві сні. У романі «Танок смерті» письменник писав: «Уві сні я побачив труп повішеного, що теліпався на шибениці на пагорбі. <...> Коли вітер повернув тіло, я побачив, що в трупа моє обличчя - розкладене, подзьобане птахами... і тут труп відкрив очі й подивився на мене. Я проснувся з криком» [3, с. 34]. Опис цього сну автор використав у романі «Жереб Салема», де повішений перетворився на злодія Хьюбі Марстена. Уяву С. Кінґа живив і штат Мен, батьківщина прозаїка, таємнича глухомань. Тож, читання книг на той час стало для нього вікном у світ. Відволікаючись від хвороб, хлопчик писав оповідання. Перше, «Містер Хитрий Кролик», розповідало про друзів-звірків, які рятували дітей, що потрапили в біду.

У міфології С. Кінґа чималу роль відіграє й стара скриня з фантастичними часописами 40-х років XX століття й книгами Лавкрафта і Р. Бредбері, яку він знайшов у тітки. Прочитавши все від дошки до дошки, хлопчик звернувся до міської бібліотеки за новими книжками, а в його дитячих творах Білого Кролика витіснили підкорювачі космосу, вампіри та інші монстри. У скрині лежали й особисті речі батька С. Кінга. Пізніше письменник описав їх в оповіданні «Мавпа»: «Численні морські карти, косоокий бінокль, конверти з купою акуратно вкладених дивовижних марок, чужоземні монети...». Після романів і коміксів С. Кінґ зацікавився фільмами жахів - «Істотою з чорної лагуни», «Байками зі склепу». Передивившись їх, С. Кінґ став експертом у цій галузі, створивши «Танок смерті» - докладний аналіз книг і фільмів жаху. Мистецтво жаху з’явилося й розквітло в 1920-х роках в умовах Великої кризи. С. Кінґ зазначав: «Коли люди, яких переслідувала депресія не могли дозволити собі заплатити за радість подивитися на дівчат <...> що танцюють <...> вони позбавлялися від своїх тривог іншим засобом - дивилися, як у “Франкенштейні” блукав болотом Борис Карлофф або як повз у темряві Бела Лугоши в “Дракулі”». Ці німі екранізації відомих сюжетів стали класикою кіномистецтва завдяки тому, що були очевидним вираженням жанру хоррор. Не маючи нічого з арсеналу пізнішого кіно, вони діяли на глядача «чистим» жахом. Улюбленими фільмами хоррор для С. Кінґа стали й вільні варіації Р. Кормена на тему оповідань Е. По. За одним із них, «Колодязь і маятник», юний автор написав повість, яка стала його першим бестселером серед однолітків.

Сюжети для творів С. Кінґу давало й саме життя. У кінці 1950-х років увагу дванадцятирічного хлопчика привернули криваві бузувірства, які здійснили дев’ятнадцятирічний Чарльз Старквезер і його чотирнадцятирічна подружка, убивши 11 чоловік. С. Кінґ зібрав цілий альбом газетних вирізок про злочини, цікавлячись їх мотивами й деталями, а потім використав у своїх творах. Навесні 1965 року сімнадцятирічний С. Кінґ прорвався у «справжню» пресу: оповідання «Я був юним грабіжником могил», назву якого він запозичив з назви фільму «Я був юним перевертнем», було надруковане під заголовком «У напівсвіті жаху». Головний герой — сирота, якого зловісні вчені найняли для викопування мерців, якими вони годували гігантських личинок. Дізнавшись про це, підліток підпалив лабораторію й знищив личинки, які встигли до того зжерти обох експериментаторів. Сюжет нагадував оповідання Г.Ф. Лавкрафта «Герберт Вест-реаніматор». Та С. Кінґ ніколи не боявся звинувачень у плагіаті.

До кінця 1960-х років автор набув увесь багаж вражень, що вплинули на його творчість. У документальному нарисі «Як писати книги» він згадує: «До дідька миле, до дідька те, що надихає, до дідька Білосніжку... У тринадцять років мені потрібні були чудовиська, що пожирають ціле місто, радіоактивні труни, що виходять з океану й поїдають серфінгістів... Фільми жахів зазирають у середину людини, шукають слабкі місця, з якими кожний повинен уміти справлятися». В інтерв’ю журналу «Могила Дракули» С. Кінґ зазначає: «Страшні історії роблять з нас дітей <...> їх головна функція - вибивати <...> нісенітниці, за які ми ховаємося».

Обстановка «холодної війни» створювала у громадській свідомості США парадоксальні зрушення. Досягаючи небувалого в історії розвитку цивілізації добробуту, американці переконувалися, що в будь-який момент можуть його позбутися. Жанр жахів відігравав важливу роль, замінюючи реальні загрози вигаданими. У «Танку смерті» С. Кінґ наголошує: «За останні тридцять років поле жахливого розширилося й зараз включає не тільки особисті страхи. За цей період <...> жанр жаху відшукав критичні точки фобії національного масштабу, і ті книги й фільми, що користувалися найбільшим успіхом, майже завжди виражали страхи широких мас і грали на них. Такі страхи – звичайно, політичні й психологічні, і в жодному разі не страх перед надприроднім — надають кращим творам цього жанру приємний алегоричний відтінок». У той же час С. Кінґ розуміє, що страх перед зовнішньою загрозою ховає під собою жах більш глибокого рівня, що приховується в душі людини. Архитипове джерело цього жаху — «підсвідоме». Понад усе людину лякають незрозумілі явища, сховані під маскою буденності. Перевертень, який перетворюється на вовка, страшніший, ніж сам вовк. Тож, прибульці в романах автора не громлять земні міста з повітря, а захоплюють їх зсередини.

Про внутрішні загрози люди думають тоді, коли відсутні зовнішні. Почасти це пояснює, чому модернізований жанр horror розквітнув саме в США - країні, жителі якої більшу частину XX століття насолоджувалися миром і процвітанням. Якщо в колективі страхи спільні й соціальні, то наодинці з собою людина боїться інших речей: хвороби, смерті, втрати близьких і навіть вовка, що сидить у шафі. С. Кінґ уміло препарує ці страхи, виступаючи, за його словами, «психоаналітиком навпаки»: «Цим хлопцям платять за те, що вони розвіюють людські страхи, а мені - за те, що я їх підсилюю. Імовірно, потрібно й те, і друге - «ми описуємо вигадані жахи, аби допомогти людям справитися з реальними». Розуміючи свою суспільну функцію С. Кінг зазначає: «Читаючи жахи, ви серйозно не вірите в написане. Не вірите у вампірів, перевертнів, вантажівки, що самі заводяться. Справжні жахи, в які ми віримо, - ті, про які писали Достоєвський, Олбі, Макдональд. Це ненависть, відчуження, старіння без любові, вступ у незрозумілий і ворожий світ непевною ходою юнака. І ми у своїй повсякденній реальності часто нагадуємо трагедійно-комедійну маску — ту, що посміхається ззовні, й ту, що скорботно опустила куточки губ. Десь, безумовно, існує. <...> центральний пункт переключення... що дозволяє поєднати ці маски. І знаходиться він у тому самому місці, у тому куточку душі, куди так добре лягають історії жахів».

Отже, жанр хоррор у художньому доробку С. Кінґа є органічним втіленням світовідчуття автора. Створюючи захоплюючі сюжети, прозаїк розважає і повчає читача. Дидактичність спостерігається в його роздумах про те, що є добре, а що погано. Така дуалістична концепція світобачення С. Кінґа є засобом формування світогляду читача. А це, безумовно, виправдовує деякі художні «слабкості» автора: певну словесну простоту, надлишок кривавих сцен. Здебільшого прозі жахів С. Кінґа притаманні соціальні, психологічні, мелодраматичні й дещо гумористичні забарвлення. Його творчість водночас типова й феноменальна. Він відображає ті неоднозначні процеси, що відбуваються в суспільному житті, культурі й літературі Заходу. Продовжуючи традиції готичного роману Е. Редкліф, Г. Ф. Лавкрафта, Р. Блоха та інших, С. Кінґ надає жанру жахів широкої міжнародної популярності й займає почесне місце серед прозаїків сучасної американської та світової художньої літератури.

Л-ра: Література в контексті культури. – Київ, 2014. – Вип. 24 (2). – С. 36-41.

Біографія

Твори

Критика