Розвиток «готичної» традиції в літературі ХХ-ХХІ ст. (на матеріалі романів С. Кінга)
Н. В. Кирюшко
Проблемою даної статті є аналіз жанрових домінант «готичного» роману, що у літературі ХХ-ХХІ ст. знайшов своє найбільш цілісне відбиття в добутках Стівена Кінга, який розвиває художні традиції жанру horror у сучасній літературі. Серед останніх досліджень, присвячених названій проблемі, варто назвати низку публікацій. Насамперед необхідно згадати роботи відомого французького дослідника Ц. Тодорова, що проаналізував специфіку й типологічні особливості жанру і запропонував оригінальну концепцію й механізми його дослідження. Безсумнівний інтерес представляє також фундаментальне дослідження М. Шнейдера, присвячене фантастичній літературі й, зокрема, її «готичному» напрямку. У сконцентрованому виді художні особливості літературної «готики» досліджуються в роботі французьких авторів Вероніки та Жана Эрсан (Ehrsan Véronique et Jean). Варто також назвати статті вітчизняної дослідниці О. Ю. Лащеновой, що вивчає місце й роль елементів «готичного» роману в сучасному літературному процесі. Метою даної статті є спроба встановити спільність добутків С. Кінга із класичним «готичним» романом. Беручи до уваги очевидний читацький інтерес до сучасної літературної «готики» у цілому й, зокрема, до романів С. Кінга, які публікуються величезними тиражами й активно перекладаються на інші мови, актуальність робіт, присвячених дослідженню зазначеної проблеми, представляється незаперечною.
У літературі ХХ-ХІХ ст. «готичний роман» (далі ГР) розвивається як один із провідних різновидів жанру фентезі. Він зберігає й затверджує основні тенденції, жанрові моделі й принципи організації сюжету, що сформувалися в період зародження «готичної» традиції в останній третині XVIII століття. Розквіт жанру припадає на останнє десятиліття цього сторіччя, а досить численні його зразки можна зустріти в літературі романтизму. «Нова хвиля готики» збіглася з епохою реалізму (напр, у романах Бальзака «Еліксир довголіття» (1830), «Луи Ламбер» (1832), «Серафіна» (1835)). У подальшому ГР у формі окремих елементів (рідше - у цілісному вигляді) був присутній у більше пізніх літературних епохах, і не буде перебільшенням сказати, що його традиція майже не переривалася.
Установити художню близькість романів Стівена Кінга із класичним ГР XVIII ст. можна на підставі загальних жанрових принципів, естетичних інтенцій, фабульних моделей, типів персонажів, характерних містичних образів й інших традиційно властивих жанру «готичних» домінант. У процесі становлення ГР відбулося формування найбільш характерних жанрових особливостей. У результаті затвердився загальний семантичний інваріант «готичної» традиції, типологічні домінанти якого можна виявити за допомогою діахронічного аналізу, і який припускає певний набір елементів і жанрових констант, що затвердилися в процесі становлення ГР як самостійної літературної форми.
Найважливішою специфічною особливістю ГР є естетизація категорій містичного, ірраціонального, страшного, надприродного. Свого часу стиль Бекфорда зачаровував Байрона «тому, що мав запах сірки». Цей запах є відчутним вже в «Закоханому дияволі» Ж. Казотта (1772), роман якого вважається хронологічно першим зразком «готики» у європейській літературі. Казотт заклав основи жанру, і численні «готичні» елементи, що він увів у літературу, надалі широко використалися авторами, що зверталися до написання «страшних історій». У романі чітко вирізняються містичні мотиви. Сам Вельзевул у вигляді потворної ослиної голови реально й зримо являється молодому дворянинові донові Альваре, капітанові гвардії неаполітанського короля. А потім намагається спокусити його в образі красуні Бьондетти, яка намагається запевнити красеня капітана, ніби вона - усього лише скромна ондіна.
Той самий «запах сірки» просочує й «страшні історії» С. Кінга. У романі «Мішок з костями» головному героєві роману Майклу Нунену являються прибульці зі світу мертвих. Його переслідує мстивий фантом співачки Сари, що прагне знищити всіх, хто був причетний до смерті її сина. Вона навіть намагається спокусити героя, з тим, щоб він не перешкоджав її помсті.
Протагоніст постійно переходить хитку грань між світом реальної дійсності й світом надприродної ірреальності. У фіналі герою навіть випадає щастя зустрітися зі своєю померлою дружиною Джоанною. У повісті Кінга «Адова кішка» безневинна на вигляд кицька оригінальної масті послідовно стає причиною смерті всіх домочадців мультимільйонера Дрогана, власника найбільшої фармацевтичної фірми. Свого часу підчас розробки препарату, на якому Дроган нажив статок, експерименти ставилися переважно на кішках. Втративши всіх близьких, кожен з яких став жертвою нібито випадкової смерті, Дроган починає розуміти, що це миле пухнате створіння по кличці Семмі, яке підібрала його сестра, з'явилося помститися за життя п'яти тисяч кішок, що загинули в ході фармацевтичних експериментів. Коли в дивний спосіб гине ще й мажордом, якому було доручено позбутися тварини, Дроган, бажаючи знищити кішку й тим самим урятувати своє життя, за пристойну винагороду наймає Хэлстона, професійного вбивцю. Але поки той, ведучи машину, міркує про те, як скрутить тварині шию, кішка, яку він сам посадив у міцно закриту сумку, раптом виявляється на панелі керування й б'є кілера лапою по обличчю, від чого він непритомніє. Машина потрапляє в аварію, а коли Хэлстон приходить до тями, кішка, що тільки-но мирно сиділа в нього на руках і муркотіла, раптом перетворюється на лютого хижака й сама вбиває найманого вбивцю найбільш жорстоким способом. У романі Кінга «Сяючий» надприродним монстром виявляється цілий готель, у бальному залі якого примари минулого веселяться на нескінченному карнавалі, намагаючись затягти до свого примарного кола маленького Денні та його батьків.
Романи Кінга, таким чином, продовжують і розвивають традицію ГР, у них неважко відшукати специфічні образи, прийоми, мотиви, колізії, аналогічні тим, які використовувалися вже в ГР XVIII ст. і більш пізніх варіаціях жанру, що, втім, не дивно. Кінг, філолог за фахом, напевно був знайомий не лише з текстами класичного ГР, але й з присвяченими їм дослідженнями.
У ГР від початку передбачається містичне світорозуміння, це його вихідна й основна посилка. В ефемерному просторі ГР (як класичного, так і сучасного), звична (емпірична, раціонально-логічна, природничо-наукова) картина світу перетерплює радикальні зміни, деформується. У ній чітко проявляється потойбічне начало, присутні надприродні істоти, ірраціональні феномени, відбуваються протиприродні події, що порушують звичний хід речей. У містичній дійсності ірраціонального світу герой зіштовхується з явищами, що однозначно суперечать здоровому глузду й людському життєвому досвіду. Природно, це вселяє страх і марновірний жах як самому героєві твору, так і читачеві ГР. Але саме таку емоційне напруження в літературній «готиці» створює виразний емоційний ефект, що становить важливу типологічну особливість жанру.
Описувані фантастичні феномени звичайно видаються настільки неймовірними, що людська свідомість відмовляється їх прийняти як такі, що мали місце в реальній дійсності. Тому для переконливості автор ГР часто вводить у текст оповіді якусь деталь, здатну засвідчити, що незважаючи на всю неймовірність описаного, незвичайні явища дійсно були реальним фактом.
Подібний прийом зустрічаємо як у класичних зразках жанру, так й у сучасних його варіаціях. У повісті Вилье де Л'иль-Адама «Віра» (1874). Граф д'Атоль, головний герой твору, відмовляється прийняти той факт, що його кохана дружина Віра вмерла. Він продовжує жити і поводитися так, начебто вона як і раніше жива й перебуває поруч. Поступово йому вдається ввійти з Вірою в якусь подобу контакту. Нарешті вона навіть приходить до нього вночі. Подібну немислиму подію можна було б пояснити як сновидіння або галюцинацію д'Атоля. Але ранком він виявляє залишений Вірою на ліжку ключ від її гробниці. Ключ є немовби доказом того, що Віра (або її фантом) дійсно являлася графові з потойбічного світу мертвих.
Аналогічний прийом неодноразово зустрічається в добутках С. Кінга. Лyïc Крід, герой роману «Цвинтар свійських тварин», лікар за професією, сам констатує смерть загиблому в автокатастрофі студенту. Уночі померлий являється йому нібито уві сні, щоб попередити про небезпеку, яка загрожує Луїсу, веде його до цвинтаря свійських тварин. Прокинувшись, герой намагається переконати себе, що став жертвою нічного кошмарного сновидіння. Але відразу помічає, що ноги в нього забруднені грязюкою - адже під час нічної прогулянки із примарою він ішов по лісі босоніж. Тепер герой (а разом з ним і читач) змушений повірити у вірогідність цієї ірреальної містичної пригоди. Згодом «прибульці з того світу» ще неодноразово з'являться Луїсові, і щораз будуть залишати подібне свідчення свого перебування.
У ГР зображуються феномени, події, факти, які неможливо пояснити й зрозуміти, які суперечать здоровому глузду й загальноприйнятній (емпіричній, природничо-науковій) картині реального світу і його непорушних законів. Ці неймовірні явища неможливо пояснити з точи зору логіки й раціонального мислення. Вони суперечать законам, які керують реальною дійсністю. Вони ставлять під сумнів існуюче світорозуміння. Той факт, що фантастичні «готичні» феномени суперечать емпірично відомим законам і не знаходять раціонально- логічного пояснення, породжує почуття тривоги, страху, занепокоєння, непевності, навіть жаху й тим самим створюють сильний емоційний ефект.
Ж. Казотт першим увів у літературний побут містичні явища й потойбічних істот. Надалі фантоми, примари, надприродні чудовиська, чарівні еліксири й фантастичні предмети стають незмінними складовими жанрової атрибутики. Відтепер їхня присутність стає обов'язковою жанровою умовою, оскільки саме вони дозволяють чітко й переконливо затвердити існування ірраціональної, містичної картини світу.
Своїм корінням ГР історично заглиблюється у прадавню фольклорну традицію. Спільність жанру з мотивами древніх міфів та легенд, західноєвропейським фольклором, скандинавськими сагами не викликає сумнівів. В основі жанрових образів лежать, як правило, осколки напівзабутих марновірств, рудиментарні поняття, пов'язані з мало відомими й екзотичними релігіями. Інакше кажучи, вони співвідносяться зі споконвічними, пов'язаними з основами пізнання образами й у силу цього вони є проявом колективного несвідомого. Іншими словами такі образи є архетиповими, і, відповідно, споконвічно «наділені величезною психічною енергією, і тому зустріч із ними викликає сильні емоції. Ці образи споконвіку супроводжували людину і вважаються джерелом міфології, релігії й творів мистецтва».
ГР, на противагу просвітительському раціоналізму, активно розробляв естетику лячного, жахаючого, неймовірного й містичного. Власне ця естетика й стала причиною психологічної й поетичної привабливості жанру, і Кінг у своїх творах активно використовує цю її особливість. У його романах чітко простежуються ті ж естетичні інтенції, що й в «готичній» традиції XVIII ст. Він створює образи, художнім завданням яких є викликати таку ж психологічну й емоційну реакцію читача, що була притаманна і творам класичного ГР - здивування, недовіра, жах. Розвиваючи готичну традицію, Кінг звертається до темних сторін підсвідомості й відтворює атмосферу «готичного» твору з усіма його інфернальними перипетіями, потойбічними істотами й протиприродними феноменами.
Примари й надприродні події перетворюються, таким чином, в емблематичну домінанту «готичного» добутку, оскільки їхня присутність у романі автоматично визначає його жанрову приналежність. Герой ГР незмінно виявляється мимовільним учасником серії разючих, неймовірних і містичних пригод, зіштовхується з надприродними ефемерними істотами, що прийшли з потойбічного світу речей й явищ. Графові д’Атолю являється його померла дружина Віра. Дон Альваре стає жертвою палкої пристрасті чи то красуні ондіни, чи то самого Вельзевула. Дон Альфонсо виявляється зарученим із статуєю древньої богині, яка ніби оживає («Венера Илльська» П. Мериме). Кінг аналогічним образом використає характерну жанрову атрибутику й відповідний містичний декор. У його добутках фігурують дівчина, наділена здатністю до телекінезу («Кэрри»), диявольські істоти («Поселення Єрусалим», «Необхідні речі»), примари людей і тварин («Цвинтар свійських тварин»). Дивні й відверто містичні істоти проникають у реальну дійсність і привносять у неї потойбічну сутність. Власне наявність примарних істот і надприродних феноменів стає визначальною основою для розробки специфічної фабули жанру.
Діахронічний аналіз типологічних особливостей ГР дозволяє описати притаманні жанру найбільш характерні для нього сюжетні схеми й мотиви. Можна говорити про існування декількох, порівняно нечисленних, моделях ГР, що становлять формально-семантичну основу готичної традиції. Вони являють собою поетичний базис жанру й тому мають місце як у класичній «готичній» прозі, так й у сучасних її варіаціях.
У числі таких провідних фабульних елементів «готичної» традиції необхідно в першу чергу назвати мотив вторгнення примарних фантомів потойбічного миру в реальну повсякденність. Це найважливіший фабульний момент ГР. Він зумовлений твердженням про існування якогось позамежного світу і, з іншого боку, забезпечує введення в оповідь надприродних істот і феноменів. Завдяки мотиву вторгнення в романі створюється ірраціональне уявлення про існування якоїсь позамежної картини миру, у якій тепер, всупереч науковому й емпіричному досвіду, допускається зіткнення із чужорідною реальністю потойбічних речей й явищ. Саме цей мотив уможливлює зіткнення протагоніста з надприродним началом, тобто створює основну колізію роману. Без моменту вторгнення була б неможливою організація відповідного містичного сюжету.
З моменту вторгнення надприродного елемента в життя персонажів у романах Кінга починають стиратися границі між природним і надприродним, можливим і неможливим. Реального й химерного початку переплітаються в них у єдине ціле. Завдяки мотиву вторгнення здійснюється контакт протагоніста з потойбічними силами, що лежить в основі зав'язки роману. Цей же мотив дає поштовх розвитку сюжету й на ньому вибудовується головна фабульна інтрига оповідання.
Разом із проявом надприродного начала, що виходить із якоїсь іншої реальності, паралельної реальної дійсності, у романах «короля жаху», як й у класичній літературній «готиці», на все оповідання накладатися відбиток чогось такого, що недоступно людському розумінню. Коли Майклу Нунену («Мішок з костями») починають снитися містичні сни, слідом за якими відбуваються нез'ясовно дивні події й, нарешті, з'являються примари давно померлих людей, у свідомість героя й у текст твору уривається щось божевільне, щось таке, що не укладається ні в які рамки раціонального мислення й звичайного почуттєвого досвіду. Реальність послідовно й неухильно зісковзує в ірреальність. Таким чином, у романах Кінга присутні основні складові інгредієнти класичного ГР. Він широко використовує «готичні» домінанти, що сформувалися в XVIII ст.
Функціонування цих елементів у романах письменника є одним із прикладів відродження готичної традиції в літературі ХХ-ХХІ ст., а висока популярність творів «короля жаху» підтверджує висновок про зростаючий інтерес до літературної «готики», естетика й семантика якої не втрачають своєї актуальності й у наші дні. Містична природа «готичного» жанру сприяє його періодичному відродженню.
Говорячи про розвиток роману horror у літературі ХХ-ХХІ ст., варто підкреслити, що саме у творчості Кінга «готична» традиція знайшла своє найвиразніше й найповніше втілення. У його романах вона виявилася у своєму чистому й найбільш завершеному вигляді. При цьому «король жаху» є скоріше інтерпретатором і продовжувачем, ніж новатором «готичної» традиції. Талановито розвиваючи у своїй творчості найбільш специфічні домінанти жанру, Кінг майже не вводить ніяких принципово нових елементів, будучи просто послідовним традиціоналістом. До Кінгу, як ні до кого іншому, можна віднести висловлення відомого французького дослідника фантастичної літератури М. Шнейдера: «Є художники, покликання яких не в тім, щоб винаходити нові формули, але за допомогою наявних засобів сказати те, що до них іще не було сказано».
Л-ра: Сучасні дослідження з іноземної філології. – Ужгород, 2008. – Вип. 6. – С. 623-628.
Твори
Критика
- Витоки жанру хоррор у творчому доробку Стівена Кінга
- Непрочитаний і незбагненний Стівен Кінг
- Розвиток «готичної» традиції в літературі ХХ-ХХІ ст. (на матеріалі романів С. Кінга)
- Символіка центру в характерологічному контексті оригіналу та перекладу роману С. Кінга «The Stand»
- Стівен Кінґ – провінційний романтик
Поділитися