Як стати мудрим
Практика лежить в основі корейської філософії. Для того, щоб вести правильне життя, відточуйте свої щоденні ритуали самовдосконалення.
«Себе ми не знаємо, - ми, пізнавачі, відомі для себе…», - писав Фрідріх Ніцше на початку роботи «Генеалогія моралі» (1887). Це прагнення до себе, однак, це не є тим, чого бракує в буддійській і конфуціанській традиціях - особливо у випадку корейської філософії. Саморозвиток, який займає центральне місце в традиції, підкреслює, що відповідальність за розвиток особистості лежить на ній самій, без звернення до божественного або надприродного. Корейська філософія є практичною, залишаючись при цьому значною мірою агностичною: вона визнає сферу духу, але підкреслює, що ми самі беремо на себе відповідальність за своє життя, керуючи своїм розумом. Це також філософська традиція, яка значною мірою невідома на Заході. Але я сподіваюся, що це змінюється.
Слово «філософія» корейською мовою (철학) вимовляється як чоурхак. Це буквально означає «вивчення мудрості», або, можливо, краще «як стати мудрим», що відображає її більш динамічний і проактивний характер. У корейській філософській традиції людина є соціальною істотою, тому знання того, як взаємодіяти з іншими, є невід'ємною частиною хорошого життя, дійсно, добре жити з іншими - це наш реальний внесок у людське життя. На наше життя і свідомість впливають інші (і їхні дії) так само, як інші (і їхня свідомість) впливають на наші дії. Це особливо стосується корейського застосування конфуціанських і буддійських ідей.
Існує казка, яка широковідома корейцям, казка, яку знають навіть вуличні собаки (за корейським висловом), і це гарний спосіб представити корейську філософію, оскільки вона символізує зосередженість традиції на розумі, а точніше, на тому, як розум контролює наше життя. Вонхьо (617-686 рр. н. е.) та Уісанг (625-702 рр. н. е.) були двома корейськими монахами, які хотіли поїхати до Танського Китаю, щоб навчатися у великих буддійських майстрів. Однак їхня подорож була перервана страшним штормом. Двоє монахів шукали притулку і сховалися в темній печері. Там їх мучила спрага, і вони чекали, коли вщухне підступна буря. На щастя, в темряві печери Вонхьо знайшов гладку посудину. Він наповнив її дощовою водою, і вони напилися з неї досхочу. Відчувши себе відочившими, вони мирно заснули. Але коли прокинулися наступного ранку, то були шоковані. Виявилося, що вони спали в гробниці, оточеній скелетами, а вода, яка їх освіжила, була зачерпнута в гниючому людському черепі. Цей досвід призвів до того, що можна описати як «раптове просвітлення». Вонхьо залишився в Кореї, переконаний, що йому не потрібно їхати далеко, щоб зрозуміти природу реальності, водночас його друг поїхав до Китаю, де його ідеї стали дуже впливовими.
Вонхьо зрозумів, що те, як ми думаємо про речі, формує саме їхнє існування і наше існування також (яке будується відповідно до наших думок). Вночі, в темряві печери, він пив воду з цілком придатної «чаші». Але коли він зміг нормально бачити, то виявив, що ніякої «чаші» немає, а є лише огидний людський череп. Прозріння Вонхьо настало тоді, коли він зрозумів, що немає ніякої різниці між «чашею» і черепом: єдина різниця полягає в нас і нашому сприйнятті. Ми інтерпретуємо своє життя через безперервний потік думок, так ми стаємо тим, що думаємо, а точніше, як ми думаємо. Оскільки наше повсякденне життя формується нашими думками, наш досвід цієї реальності є хорошим або поганим - залежно від наших думок, - які змушують речі «здаватися» хорошими або поганими, тому що в «реальності» речі позбавлені власної незалежної природи. Ця самоінтерпретована реальність має тимчасове існування лише до тих пір, поки залишаються думки і сприйняття, які її формують.
Ми можемо взяти від Вонхьо ідею про те, що, якщо ви зміните шаблони, які вкоренилися в тому, як ви думаєте, ви почнете жити по-іншому. Для цього потрібно змінити свої ментальні звички, в чому можуть допомогти медитація і усвідомлене мислення. І це потрібно практикувати щодня - не тільки протягом курсу усвідомленості вихідного дня, поки ви не почнете відчувати себе краще, - а постійно, послідовно, інакше негативний ментальний детрит може легко повернутися. Практика - це обов'язкова вимога як частина щоденного ритуалу самовдосконалення, це практицизм, що лежить в основі корейської філософії.
Найважливіша праця Вонхьо називається «Пробуди свій розум і практикуй» (корейською мовою - «Палсім сухаенг-джанг»). Це прямий заклик до молодих прибічників втілювати буддійські ідеї на практиці, а також непряме попередження не загубитися у розгляданні чи вивченні текстів. Ми дійсно можемо змінити своє життя, перенаправляючи свій розум на те, що є важливим, але це супроводжується застереженням проти затягування свого розумового розвитку, що посилює перехідний і непостійний характер цього життя. Посібник Вонхьо і сьогодні вивчається монахами-початківцями в Кореї. Хоча ці ідеї можуть здатися схожими на медитативний буддизм, відомий багатьом західним людям як «дзен», спостереження і практики Вонхьо насправді передували цьому руху.
Традиція свідчить, що індійський монах Бодхідхарма (бл. 470-543 рр. н. е.) передав вчення дзен до Китаю. У 821 році корейський монах Тоу'ї повернувся додому після 37 років навчання і практики в Китаї, щоб заснувати один із перших храмів, який викладав вчення південної традиції дзен, - храм Чинджун на вражаючій горі Сірак біля Східного моря. Поступово корейські монахи побудували систему, відому як Дев'ять гір корейського Сьон, оригінальні монастирі корейського буддизму. (Японський дзен - загалом добре відомий західним людям лише за назвою - не розвинув такої храмової системи до 12-го століття).
Навіть якщо ми маємо момент просвітлення, нам все одно потрібно це практикувати, бо інакше ми можемо легко впасти в наші старі звички.
Корейська система поєднувала витончені інтелектуальні традиції різних доктринальних шкіл з медитативною традицією, а корейські монахи були відомі у Східній Азії своїм внеском у буддійську думку. Ці корейські інтелектуали читали і писали класичною китайською мовою, мовою еліти Східної Азії, так само як латина протягом століть була мовою еліти в Європі. Корейці не вважалися такими, що живуть на периферії інтелектуального світу Східної Азії, а були у великій пошані в Китаї і Японії, фактично, саме корейці принесли китайські ієрогліфи, конфуціанство та буддизм до Японії протягом 6-го століття.
У той час як Вонхьо наголошував на розумі та необхідності «практикувати» буддизм, інший корейський монах Чинул (1158-1210) започаткував Сьон - медитаційну традицію в Кореї, яка підтримувала ідею «раптового просвітлення», що пробуджує розум і супроводжується «поступовим розвитком»: нам все ще потрібно практикувати медитацію, бо якщо цього не робити, ми можемо легко повернутися до наших старих звичок, навіть якщо наш розум пробудився. Правила релігійного ордену Чинул закріпив у «Настановах для учнів-початківців» (Kyech'osim haginmun), написаних у 1205 році, - тексті, який і досі вивчають у корейських монастирях. Але його найбільший внесок у Сьон - це «Секрети виховання розуму» (Susim kyŏl). У цьому тексті детально викладено його вчення про раптове пробудження, за яким слідує необхідність поступового культивування.
Підхід Чинула визнає розум «сутністю» природи Будди (що міститься в розумі, який за своєю суттю є добрим), тоді як постійна практика і культивування допомагає вдосконалювати його «функцію». Це походження концепції «сутність-функція», яка з тих пір стала центральною для корейської філософії. Чинул об'єднує цю концепцію з ідеєю тісного взаємозв'язку між мисленням і реалізацією думки в дійсності. Тут ми знову бачимо, що відповідальність за вдосконалення та відшліфовування власного розуму, очищення його від негативних домішок і приборкання своїх бажань лежить на самих людях. Ці ідеї також вплинули на реформований погляд на конфуціанство, який став пов'язуватися з розумом та іншими метафізичними ідеями, зрештою ставши відомим як неоконфуціанство. Це ще один важливий напрямок корейської філософії, до якого ми зараз перейдемо.
Під час правління династії Чосон (1392-1910), найтривалішої в історії Східної Азії, неоконфуціанство інтегрувалося в суспільство на всіх рівнях через ритуали одруження, похорону та вшанування предків. Ритуал вшанування предків корейською мовою називається «чеса», і протягом сотень років його виконує старший син, зміцнюючи патріархат та ієрархію. Соціальні зобов'язання, вивірені через певний набір взаємин, все ще надзвичайно важливі для корейців. Вони, природно, вважають себе членами сім'ї, і тому синівська побожність є важливою, але також і членами школи, університету, компанії і так далі, де окремі особи повинні працювати разом на благо групи.
Неоконфуціанство визнає, що ми, як особистості, існуємо через множинні взаємини з відповідальністю перед іншими (як дитина, брат / сестра, коханець, чоловік / дружина, батько / мати, вчитель / учень і т. д.) - ідея, яку добре вловив у 2000 році французький філософ Жан-Люк Нансі, коли описав наше «буття» як «єдине множинне». «П'ять кардинальних взаємин» конфуціанства, де кожне було пов'язане з певною чеснотою, також підкреслюються в «Менцзи» - титульній книзі однойменного філософа:
«Між батьком і сином повинна бути любов, між правителем і міністром - праведність, між чоловіком і дружиною - увага до своїх окремих функцій, між старим і молодим - належний порядок, а між друзями – вірність».
Корумповані інтерпретації конфуціанства гетеронормативними чоловіками історично відстоювали ці ідеї з точки зору вертикальних відносин, а не як взаємний набір доброзичливих соціальних взаємодій, що означало, що жінки сильно страждали в результаті. Чоловіки вважали їх слабкими і нездатними контролювати свій розум (або бажання), і тому вони не могли стати мудрецями (певною мірою через те, що вони мали обмежений доступ до освіти), тоді як чоловіки користувалися послугами повій, наложниць, інших дружин і кісаенг (жінок-розважальниць). Відкидаючи ці сексистські та корисливі інтерпретації, конфуціанство підкреслює, що суспільство працює як взаємопов'язаний набір взаємодоповнюючих відносин, які повинні бути корисними для всіх сторін у соціальній системі (ідея не відрізняється від ідеї Марка Аврелія у його «Роздумах»): «Як ти сам є доповненням суспільного ладу, так нехай кожна твоя дія буде доповненням суспільного принципу життя»). Крім того, конфуціанські взаємини можуть запропонувати нам приклад діючого громадянства, подібного до того, що описав Цицерон, де благо республіки або держави знаходиться в центрі того, щоб бути хорошим громадянином. У корейській філософії існує загальний консенсус щодо того, що ми маємо вроджену комунікабельність і тому повинні мати почуття обов'язку одне перед одним, і практикувати чесноти.
Ми можемо досягти мудрості, якщо станемо на важкий, поступовий шлях самовдосконалення, зосередженого на розумі
Головною чеснотою конфуціанства є ідея «гуманності», що походить від китайського ієрогліфа 仁, який часто не перекладається і пишеться як рен, а корейською вимовляється як ін. Це поєднання ієрогліфа, що позначає людину, і цифри два. Іншими словами, він означає те, що (взаємо)пов'язує двох людей, а точніше, те, як вони повинні взаємодіяти в гуманній або доброзичливій манері одне до одного. Таким чином, цей символ підкреслює зв'язок між людьми, наголошуючи на тому, що найголовніше, що робить нас «людьми», - це наша взаємодія з іншими. У певному сенсі він визнає нашу взаємозалежність, використовуючи ідею в'єтнамського ченця Тхіч Нат Хана (1926-2022 рр.). Такі ідеї пропагувалися корейськими буддистами багато століть тому і досі є невід'ємною частиною корейської буддійської філософії. Але ці ідеї суттєво вплинули на появу неоконфуціанства на Корейському півострові.
Неоконфуціанство прийняло поворот до більш орієнтованого на розум погляду в працях корейського вченого І Хвана, відомого під псевдонімом Тьоег'є (1501-70), який зображений на банкноті номіналом 1000 вон. Він мав великий вплив на неоконфуціанство в Японії через свій грізний текст «Десять діаграм про навчання мудреців» (Sŏnghak sipto), написаний у 1568 році, який був одним із найбільш відтворюваних текстів всієї династії Чосон і представляє собою синтез неоконфуціанської думки в Кореї. Це збірка діаграм неоконфуціанських вчених з Китаю та Кореї (зокрема три діаграми самого Тьог'є) з коментарями, які роз'яснюють моральні принципи конфуціанства, пов'язані з кардинальними взаєминами та вихованням. Вона також втілює власний розвиток моральної психології Тьоег'є через його увагу до розуму та висвітлює важливість навчання і практики самовдосконалення. Він пише, що ми самі можемо трансформувати нестримний розум і його бажання та досягти мудрості, якщо станемо на важкий, поступовий шлях самовдосконалення, зосереджений на розумі.
Тьог'є розглядав розум, розрізняючи його «пробуджений стан» і «непробуджений стан». Конфуціанці, як правило, приймали Менську ідею про те, що людська природа втілена в не збудженому стані розуму, а до того як він був сформований навколишнім середовищем. Вважалося, що розум у його незворушному стані є теоретично основаним. Однак ця вроджена тенденція до добра завжди знаходиться під загрозою бути зведеною до пасивності, якщо ви не розвиваєте себе як людину «людяну» (у конфуціанському розумінні, згаданому вище). Знов-таки ми бачимо тут практичний характер корейської філософії. Ви повинні постійно намагатися активізувати свою людяність, щоб дозволити безперешкодній роботі первісного розуму проявлятися через соціально відповідальний і моральний характер в дії. Людяність - це реалізація того, що я описую як наш «оптимальний рівень досконалості», який існує на невід'ємній стадії потенційності завдяки нашій вродженій добрій природі.
Це, в певному сенсі, схоже на природу Будди у буддистів, яка припускає, що ми вже просвітлені і нам просто потрібно відновити наш вроджений психічний стан. Обидві філософії сповнені надії: люди народжуються добрими з потенціалом для виправлення власних недоліків і невдач. Зауважте, що це навряд чи могло б більш сильно контрастувати з християнською доктриною первородного гріха, розвинутою у вченні Августина Блаженного (354-430).
Сьома діаграма в тексті Тьоег'є називається «Діаграма пояснення людства» (Insŏl-to). Тут він попереджає про те, як добра вроджена природа людини може погіршитися, перешкоджаючи роботі первісного розуму і негативно впливаючи на наш характер у дії. Людство втілює поступову реалізацію нашого оптимального рівня досконалості, який вже існує в нашому розумі, але залежить від того, як ми думаємо про речі і як ми співвідносимо це з іншими в соціальному контексті. Для Тьоег'є ключем до збереження нашої здатності залишатися тверезомислячими та контролювати свої імпульси та емоції був кьонг. Цей термін часто перекладається як «серйозність», іноді «уважність», і він визначає серйозну потребу в постійних зусиллях для контролю свого розуму, щоб жити здоровим життям. Буддійський вплив не повністю пригнічений, але він перекалібрований у практичному шляху Тьоег'є до конфуціанської мудрості, пов'язаному з нашою соціальною відповідальністю одне перед одним як частиною взаємопов'язаної мережі. Ми також помічаємо, що здатність заспокоювати свій розум і об'єктивно розглядати питання нерозривно пов'язана зі здоровими взаєминами із собою та іншими, про що переконливо свідчить психіатр і письменник Бессель ван дер Колк, який досліджує посттравматичний стрес.
Для Тьог'є уважність настільки ж серйозна, як медитація для буддистів. Насправді неоконфуціанці мали власну медитативну практику «тихого сидіння» (chŏngjwa), яка зосереджувалася на відновленні спокійного і не збудженого «початкового розуму», перш ніж втілювати наші щоденні плани в життя. Ця ідея продовжується і підкреслюється в останніх двох діаграмах, які ілюструють «практику» усвідомленості для трансформації наших думок і спрямування їх на відповідні «моральні» дії. Ці діаграми підкреслюють необхідність щоденної практики конфуціанської уважності, оскільки практика призводить до «доброї звички» створювати (і підтримувати) щоденну звичку. Не існує короткого шляху до цієї практики, не існує вступу до неї на вихідних: вона триває все життя, і саме це робить її трансформаційною, приводячи нас до того, що ми стаємо кращими версіями тих, хто був на початку. У цьому втіха корейської філософії.
Наше шанобливе ставлення до інших впливає на наш розум, тому що зовнішній світ формує наш внутрішній світ
У книзі «Розрада філософії» Боецій (бл. 480-524 рр.) розглядав розраду, яку філософія може надати нам у найтемніші часи, і, до речі, він написав її у в'язниці. Данте, коментуючи Боеція у своїй «Божественній комедії» (1320), зазначає, що він «зробив цілком зрозумілою порочність світу», сам отримуючи втіху від своїх ідей. Бачення світу таким, яким він є, може відвернути нас від непотрібних помилок, висвітлюючи те, що є добрим і як зберегти це добро, а також зменшити занепокоєння від збудженого розуму і шкідливих бажань. Ось чому корейська філософія може дати нам розраду; вона визнає погане, але надає пріоритет хорошому, пропонуючи кілька моральних шляхів, які у східноазійських традиціях (конфуціанство, буддизм і даосизм) називаються способами «самовдосконалення». Саморозвиток підкреслює, наскільки корисними можуть бути хороші ментальні звички і «усвідомлені» практики, водночас змушуючи нас остерігатися негативних звичок і бажань, які можуть порушити наше психічне (і фізичне) благополуччя.
Пропагуючи поступовий процес самовдосконалення, корейська філософія спрямовує нашу власну самореалізацію через належну взаємодію з іншими людьми в суспільстві, що в кінцевому результаті впливає на наш розум, оскільки зовнішній світ формує наш внутрішній - і навпаки. Як соціальні істоти, ми проникаємо у свідомість інших, і таким способом люди пов'язані між собою не лише зовнішньо через поведінку, але й внутрішньо через думки. Гуманність - це об'єднуючий підхід, який має потенціал для вирішення людських проблем, як внутрішніх, так і зовнішніх, а також для того, щоб допомогти людям реалізувати досконалість, яка закладена в них природою.
Ми маємо потенціал для усунення егоїстичних бажань і негативних думок, щоб відновити іноді неправедені і шкідливі аспекти розуму, які можуть призвести до емоційної травми (для нас самих і для інших). Тому вкрай важливо, щоб, якщо ми виявимо, що наш розум переповнений зовнішніми факторами, ми повернули собі контроль, який ми іноді втрачаємо, особливо над тими, хто негативно впливає на нас. Зрештою ми контролюємо власний розум і наше життя. Це також є втіхою, яку може запропонувати корейська філософія: допомогти нам вести хороше життя з добре збалансованим розумом, тому що ми не можемо мати одне без іншого.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою How to become wise на сайті Aeon 9 грудня 2022 року.
Переклала Штиба Вікторія
