Війна, кохання, перемога. Манько Наталка
Можливо, ще у лютому ці пальці,
торкалися до клавіш піаніно,
а очі у промінчиках всміхались,
закохано казали: ,,Моя рідна".
І хор отих холодних, чорно-білих,
У строгих фраках співаків поважних
Мелодію творив, а серце мліло,
Шепнути їй: ,,Люблю",‐ твій дух наваживсь.
Хто міг тоді в цей вечір уявити,
Що ранок спопелятиме реальність,
А тихе завтра буде люто вбитим,
Не лютим, тими, що не сподівались.
Ці руки пам'ятають шовк і ніжність,
Та нині черга автоматна, як октава,
І впевнено тримають зброю грізну,
Щоби Любов на піаніно знов зіграла.
торкалися до клавіш піаніно,
а очі у промінчиках всміхались,
закохано казали: ,,Моя рідна".
І хор отих холодних, чорно-білих,
У строгих фраках співаків поважних
Мелодію творив, а серце мліло,
Шепнути їй: ,,Люблю",‐ твій дух наваживсь.
Хто міг тоді в цей вечір уявити,
Що ранок спопелятиме реальність,
А тихе завтра буде люто вбитим,
Не лютим, тими, що не сподівались.
Ці руки пам'ятають шовк і ніжність,
Та нині черга автоматна, як октава,
І впевнено тримають зброю грізну,
Щоби Любов на піаніно знов зіграла.
Читайте також:
