Війна, кохання, перемога. Мар’яна Пильник
у місті, де вечір темніший за ніч,
у місті, де люди, сумніші за осінь
плече до плеча над рікою стоїш –
самотня вода і вітер в волоссі.
Обличчя заховане в мармур печалі
і руки знесилені в спогадах втрат…
Стоїш отак тихо на березі міста,
що ріки ховає у землю,
немов солдат.
І як тепер бути цій жінці в своїй печалі?!
Нести її в грудях, як кулю, що не уб’є?
Нести її в тілі, як дотик його останній…
як погляд останній
з життя у смерть.
Читайте також:
