Війна, кохання, перемога. Левценюк Юлія

Люблю тебе, рідна Неначе Шевченко,

Люблю північ, захід і південь і схід.

Люблю у поезії Ліни Костенко.

Люблю, як любили бабуся і дід.

Люблю твої, квітка, Карпатськії гори,

І луки й гаї і безкраї поля.

Люблю твоє Чорне й Азовськеє море,

Люблю ті гриби й ягідки, що в лісах.

Люблю як та Леся, що теж Українка, 

Любила й писала про тебе в рядках.

Люблю, бо тут дім, і я тут не чужинка!

Сміливо крокую по  моїх стежках.

Від краю й до краю все наше, рідненька.

Від хати й до хати летять молитви.

Я вірю, воскреснеш, моя люба ненька!

І з Богом по вірі воскреснемо ми!

*   *   *

Скільки ще літ у житті ми побачим?

Скільки ще влітку скуштуєм вишень?

Скільки разів ми від щастя поплачем?

Скільки ще ми поспіваємо пісень?

Де віднайдемо надію й наснагу?

Де заховаємо свої страхи?

Де ми побачимо силу й відвагу?

Де знову виростуть в лузі квітки?

Як нам пробачити все пережите?

Як пересилити ненависть й лють?

Як все ж думкам в голові відпочити?

Як зрозуміти війни тої суть?

Чому це все трапилось в моїй Україні?

Чому кожен день ми втрачаєм людей?

Чому під шумок всі тікають з країни?

Чому продаються для інших ідей?

Я знаю, що близько з небес перемога!

Я вірю, що моя розквітне земля!

Я буду молитись за це все до Бога!

Я люблю тебе, Україно моя!

*   *   *

Коли буде тихо навколо, 

І почуєш крик журавля, 

Ти згадай про тих, хто в окопах

Захищають наші поля..

Коли буде спекотно дуже

І нап‘єшся води до схочу,

Пригадай усіх тих, мій друже,

Хто не пив а сидів у жалю..

Коли хліба шкоринку візьмеш,

Й додасиш ласий шмат сальця,

Пригадай, усіх тих хто слізно

Вже не їв чи то день, чи два.

Коли вийде тоненький місяць

І підеш вже у ліжко ти,

Пригадай тих, хто втратив рідних

Чи домівки чи машини.

Коли будеш молитись щиро

І в сльозах Богу серце нести,

Попроси ти за Україну!

Щоб у мирі ми всі жили!

*   *   *

Я знаю, Господи, я знаю, ти не залишиш, не пройдеш.

Хоч певні маю запитання,

Ти все ж любов‘ю обіймеш..

Так, ця війна неначе камінь

Знесла у серці все живе.

В містах і селах смерті темінь

Неначе велетень росте.

Приходить страх до нас щоночі,

Сирена виє у душі.

І не змикаються вже очі,

Та заспокоять лиш псалми.

Почуй молитву мою, Боже,

Сприйми слова, що в серці є

Ти зглянься, і як буде гоже,

Дай відповідь в життя моє!

Ти відвертаєшся від грішних

Від тих, хто лихо розкида.

Ти відкидаєш кровожерних,

І знищищ злого брехуна.

Я ж милості твоїй радію

Прийду молитись у Твій храм 

Пильнуй всіх нас і щиро вірю,

Що зебрежеш країну нам!

*   *   *

Молюсь за тебе, Україно!

Здіймають руки до небес..

Хтось хоче бачити руїни..

Це чийсь завзятий інтерес.

Ти знаєш, люба моя нене,

Я зберігаю в серці мир!

Чекаю вже весну зелену,

А не в землі снаряду вир.

Щодня я дивлюся на небо, 

Там мій Господь, що спогляда..

Він бачить, й робить все як треба, 

Бо я ж Його мале дитя.

Я не боюсь і йду сміливо

Крокую в світле майбуття!

Це наш народ, наша країна

Бог! Збережи наше життя