Війна, кохання, перемога. Вероніка Завертайлова
Жагуча, божественна, промениста.
І в ході незрівнянно легка.
Вимріяна, наче сон світанковий в намисті.
Тиха, іскрометна, пречиста.
Солодка як мед, круглолика, рожеві уста.
Пахнеш хлібом духмяним, пінкою молока.
Я кохатиму тебе так ніжно і чисто як сама молитва свята.
Кожен пальчик, кожну впадину, поцілую у тихім саду.
Твої квіти розпустяться, визріють.
І втамують земельну жагу.
Цілую і рани гояться, світ в усмішці твоїй ожива.
Я тут, кохана. Вирвались. Ніч темна була і глуха.
Сонцелика моя, палка, я все зроблю, щоб начисто змити горе з твого лиця.
Ми всіх їх розбили й помстилися.
Ти сили мені дала.
Ти всміхайся, всміхайся як дихаєш.
І ще крок зроби до життя.
Любов не боїться воєн, як море не боїться хвиль.
А ми вже побачили горе, тепер світ дасть воскресінь.
Читайте також:
