Війна, кохання, перемога. Роман Твердохліб

Так швидко того дня прийшов світанок,
Хоча за мить усюди знов стемніло.
А та сльоза твоя, що наостанок,
Надовго увійшла у моє тіло...

Ти не сумуй, коли мене немає,
І не хвилюйся — в мене все в порядку.
Від куль ворожих вправно захищає
Той оберіг, що ти дала на згадку...

Щодня, як ти й просила, я молюся...
Та так, що аж пульсують скроні сиві!
Як є хвилина вільна, то дивлюся
На фото, де ми всі такі щасливі...

А коли дня згасаюча перлина
Зорю запалить в небі вечорову,
Ти міцно обійми від мене сина
І заспівай для доні колискову...

Хоча й від тебе зараз я далеко
І серце розривається в чеканні,
Ти глянь у синє небо — там лелеки
На крилах десь несуть мої вітання...

І день новий візьме до рук палітру —
Все в барви веселкові розмалює.
А скрип дверей, прочинених од вітру,
Тобі щось загадкове навіщує...

Зненацька в дім зайду з букетом квітів —
Вже десь позаду біль, душі тривога...
Ця мить найщасливіша буде в світі!
Не плач... Усе скінчилось... ПЕРЕМОГА!..