Війна, кохання, перемога. Кравченко Софія

Тіні сьогоднішнього життя

не знаючи, що коїть людство,
прокинулась я в незнані,
чи то була глибока ніч, чи ранок тільки наставав, мій розум що не добачав

тремтіло і казало мені серце:
"невже саме сьогодні цей жахливий час настав.."

почувши клопіт із сусідньої кімнати, хотіла відповідь почути на свої питання

і ось заходить до кімнати, батько з посірівшими очами,
я заглядаю в тії очі, боюсь почути лиш одне, але промовив батько тихо
"війна сьогодні настає"

моє серденько плакало і нило,бо хто зна що чекатиме на нас, чи зможе мир вернутись на Вкраїну,чи зможе небо повернути свій окрас

проходять дні, а люди плачуть,
боїться мати за своє дитя,
пішов син боронити Україну, за спокій в душах, за мирне життя

а син той зброю у руках тримаючи
не зможе більш забути той день коли зітхаючи
був змушений покинути те місце
де ще вчора колихав своє маля в колисці

а жінка його вбита горем
не розуміє за що ж життя з нею таке суворе
у грудях щось тремтить та мліє
та думка водится одна:
"він неодмінно повернеться! пригорнеться та наче вперше кохання наше розпочнеться"

пролита кров наших сердець не затихає
душа чекає тиші та тепла,
в очікувані дива вся країна,
коли настане спокій на землі чека

війна не буде зходити з вуст довго, не вийде з пам'яті на жаль, та в котрий раз ми доведемо світу що з себе є наша країна, що дух її непереможний і незламний, буду казати без зупину
тримайся рідна Україна.