Війна, кохання, перемога. Христина Тхоровська

Любовні малюнки куль літають як білий сніг,
Тебе переносять в кут незламних, ображених лих.
Покриті стрічками дні, мов чорна, воєнна панель,
І всі переходять у крок, ховаючи руки в шинель.
Нестерпні болючі місця, що медом липким розлились.
Там був ти колись, була я, там небо було колись.
Найтяжче дивитись на усмішку, що ллється з могил.
Найтяжче вдихати любові тяжкий чорний дим.
Розплющені очі війни летять, мов град навесні.
Так тяжко дивитись на страх, що тихо засів в давнині.
Дерева летять уві сні, і чути крики могил,
Це ти мені розказав, це ти мені говорив!
Це ти мені говорив, що тяжко буде тобі,
Це ти мені говорив, що прийдеш до мене вві сні,
Це ти мені тут співав повстанські, незламні пісні,
Це ти мені написав той лист, що тримаю в руці.
Чи знав ти що буде?
Знав.
Ти знав все, що було колись.
Ти зараз летиш немов птах,
торкаєшся і тримаєш лист.