23.07.2023

Біографія Ясунарі Кавабати

Ясунарі Кавабата – японський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1968 року – народився 11 червня 1899 року в місті Осака в родині лікаря.

Батьки рано померли, й у два роки він став сиротою. Вихованням хлопця займались дідусь і бабуся по материнській лінії. 1906 року померла його бабуся, 1909 року — старша сестра, яка мешкала разом з тіткою та яку він бачив тільки раз у житті. У 15 років (1914 рік) помирає дідусь.

Утративши найближчих рідних, Ясунарі перебрався до родичів із боку матері в родину Курода. У січні 1916 Ясунарі переїздить у шкільний гуртожиток. Закінчивши школу в березні 1917, він їде до Токіо, сподіваючись вступити до Дай-ічі Кото-ґакко (第一高等学校), школу при Токійському імперському університеті. Успішно склавши вступні іспити, він навчається в цьому університеті на гуманітарному факультеті за спеціальністю «англійська мова». За рік переводиться на факультет японської літератури.

Після того, як Кавабата закінчив університет 1924 року, відомий письменник Кан Кікуті робить йому пропозицію стати членом редколегії літературного журналу «Бунгей сюнджю» (文藝春秋).

Пізніше Кавабата разом із групою молодих письменників, серед яких були Йокоміцу Рьоїті, Катаока Теппей, Накагава Йоїті, Фудзісава Такео й інші, засновує власний журнал «Бунгей дзідай» модерністського напрямку в японській літературі під впливом письменників Заходу, особливо таких, як Джеймс Джойс і Гертруда Стайн.

1925 року приходить перший літературний успіх із виходом у світ новели «Танцівниця з Ідзу».

У 1931 Кавабата одружився з Хідеко, а 1934-го переїжджає до Камакури, префектура Канаґава.

Письменник займався не лише художньою літературою. Він також працював репортером у газетах, у тому числі й у відомій Майнічі Сімбун. Хоча Кавабата відмовлявся брати участь у мілітаристській лихоманці впродовж Другої світової війни, він не особливо переймався також повоєнними реформами. Проте Ясунарі відзначав, що як рання смерть родичів, так і війна сильно вплинули на його творчість. Він говорив, що після війни зможе писати лише елегії. Але літературознавці не помічають особливих тематичних відмінностей у творчості Кавабати довоєнного й Кавабати післявоєнного.

Ясунарі Кавабата помер 16 квітня 1972 року від витоку газу у своєму будинку.

Родина вважає, що смерть настала внаслідок нещасного випадку, інші – що це було самогубство. Існує багато теорій щодо причин можливого зведення рахунків із життям, серед яких називають нелади зі здоров'ям (Кавабата довідався, що хворий на хворобу Паркінсона); таємну любовну невдачу; шок від смерті друга – Юкіо Місіми. Кавабата (на відміну від останнього) не залишив записки. Окрім того, він не акцентував тему самогубства у своїх творах, тож його мотиви залишаються неясними. Проте Окуно Такео – японський біограф письменника, відзначає, що йому впродовж двох-трьох сотень ночей після смерті Місіми снилися жахіття, в яких до письменника приходив дух померлого. Кавабата в останній рік життя був постійно пригніченим і часто говорив друзям про неприємні сподівання.

Творчість

Ще в університеті Кавабата відновив видання університетського літературного журналу Сін-січо («Нові хвиля думок»), який до того впродовж чотирьох років вже не працював. У цьому журналі Кавабата опублікував своє перше оповідання («Сцена з сеансу»). Навчаючись спочатку на факультеті англійської літератури, він згодом перейшов на японську. Його дипломна робота називалася «Коротка історія японського роману».

У жовтні 1924 Кавабата з кількома друзями заснували новий літературний журнал «Бунґей дзідай». Цей журнал був реакцією молоді на стару школу японської літератури, особливо на рух, який заснований під впливом натуралізму. Водночас журнал став у опозицію до робітничого або пролетарського руху в літературі — соціалістичної / комуністичної школи. Молоді письменники притримували ідеї мистецтва для мистецтва і перебували під впливом європейських течій кубізму, експресіонізму, дадаїзму та інших модерністських стилів. Кавабата та Йокоміцу Ріічі називали свій стиль «сінканкакуха» — стиль нових вражень.

Визнання почало приходити до Кавабати незабаром після закінчення університету й публікації низки оповідань. Після виходу в світ «Танцівниці з Ідзу» в 1926 Кавабата здобув популярність. У повісті розповідається про меланхолійного студента, який, подорожуючи пішки на півострові Ідзу, зустрів юну танцівницю й повернувся до Токіо в набагато кращому гуморі.

У 1920-х Кавабата жив у плебейському районі Токіо Асакуса. Протягом цього періоду він експериментував із різними стилями письма. У романі «Асакуса куренайдан» (Червона банда Асакуси), який виходив окремими випусками в 1929-1930, письменник звертається до життя напівсвіту куртизанок та інших персонажів за межею добропорядного суспільства. У цьому стилі вгадується відлуння літератури епохи пізнього Едо. З іншого боку, «Сюйсо Ґенсо» (Кришталева фантазія) — чистий потік свідомості.

У 1934 Кавабата переїхав до Камакури, що в префектурі Канаґава, і, хоча спочатку брав активну участь у громадському житті в середовищі численних письменників та літераторів, які проживали в місті впродовж війни, під кінець життя він став сторонитися інших.

Один із найвідоміших романів Кавабати — «Країна снігів». Книга почала видаватися в 1934 і виходила окремими випусками до 1947-го. «Країна снігів» — відверта розповідь про кохання між токійським дилетантом та провінційною гейшею. Дія роману відбувається на термальному курорті десь на півночі Японії. Роман одразу ж здобув репутацію класики. Після його публікації Кавабата став вважатися одним із найвизначніших письменників Японії.

Після Другої світової війни Кавабата продовжував з успіхом публікуватися. Серед його творів — «Тисяча журавлів», «Звук гір», «Дім сплячих красунь», «Краса й смуток» та «Стара столиця».

Сам автор вважав найкращим своїм твором книгу «Мейдзін» («Майстер го»). За стилем ця повість сильно відрізняється від його інших робіт. Це напівдокументальна розповідь про визначну партію з го, яка відбулася в 1938. Кавабата сам освітлював хід гри для мережі газет Майнічі. Це була остання партія Хонімбо Сюсая, яку він програв молодому претенденту. Через рік старий мейдзін помер. Хоча на перший погляд повість розповідає про напружену спортивну боротьбу, дехто з читачів убачає в ній символічну паралель із поразкою Японії у Другій світовій війні.

Дві найзначніші повоєнні книги письменника — «Сембазуру» (Тисяча журавлів), написана в період з 1949 по 1951, та «Яма но ото» (Звук гір, 1949-1954). Центральними темами «Сембазуру» є японська чайна церемонія та безнадійне кохання. Головний герой відчуває потяг до коханки свого померлого батька, а після її смерті, до її дочки, яка від нього втікає. Чайна церемонія використана як красиве тло бридких людських стосунків. Посуд для чайної церемонії тривалий та вічний, водночас люди слабкі й несталі. Теми неявного інцесту, неможливого кохання, неминучої смерті знову зустрічаються в романі «Яма но ото», дія якого відбувається в місті Кавабати Камакурі. Головний герой, літній чоловік, не має любові до своїх дітей і втратив будь-які почуття до дружини. Він відчуває сильний потяг до забороненого — невістки. Книга закінчується, залишаючи ситуацію нерозв'язаною.

Кавабата залишав невизначеними закінчення багатьох своїх книг, що іноді дратувало читачів та критиків. Але це був свідомий хід, оскільки автор вважав нюанси описаних подій важливішими, ніж висновки. Він порівнював свій стиль письма з традиційною японською формою поезії — хайку.

Як президент японського ПЕН-клубу з 1948 по 1965 Кавабата сприяв численним перекладам з японської мови на мови Заходу. У 1968 Кавабата першим із японських письменників отримав Нобелівську премію з літератури «за майстерність розповіді, яка з надзвичайною чутливістю виражає сутність японської душі». Вручаючи премію, Нобелівський комітет відзначив три повісті: «Країну снігів», «Тисячу журавлів» та «Стару столицю».

Напружену працю над новим романом в останні роки життя Ясунарі не вдалося завершити. Письменник важко хворів, заохотився до наркотиків. Будучи у стані важкої депресії після смерті свого учня і друга Юкіо Місіми, 16 квітня 1972 року Ясунарі Кавабата наклав на себе руки у відлюдному курортному містечку Дзусі, що на околиці Токіо, отруївшись газом.

Твори цього митця, що відобразили національне японське уявлення про світ, людину, красу, забезпечили йому славу за життя і безсмертя після смерті. В Україні окремі твори Ясунарі Кавабати переклали І. Дзюб, М. Федоришин.

Біографія

Твори

Критика