23.07.2023

Образи-символи як креативні чинники асоціативного ряду та сюжетної лінії у творах Ясунарі Кавабата

О. Дебейко, Л. Аністратенко

Розглядається структура сюжетів творів Ясунарі Кавабата, зокрема наведено нові аргументи на підтвердження використання письменником методу «асоціативного зв'язку»; а також визначено типи та функції сюжетів.

The work is a consideration of a structure of works by Yasunari Kavabata, and in particular there have been provided some new arguments proving usage by the writer of the method of an associative connection; there have also been defined the types and functions of the olots.

Складність розуміння європейцями творчості Ясунарі Кавабата, яка є виразником специфічної японської ментальності, зумовлює необхідність пошуків нових підходів до вивчення його творчості. Специфіка творчості Я. Кавабата має генетичний зв'язок з творами класичної японської літератури. Твердження про сконцентрованість японської душі в творчості Ясунарі Кавабата знайшла своє відображення і в його промові під час отримання Нобелівської премії, яка була присуджена йому за «за найкраще вираження суті японського образу мислення». У цьому сенсі літературознавчі проблеми художньої манери письменника, його світоглядних засад тощо дотичні до досліджень з металінгвістики. Як свідчать останні роботи з мовної картини світу, когнітивні аспекти мовних знаків в їхніх різновидах літературної творчості виражаються, зокрема, і в структурній побудові текстів. Безпосередній стосунок дослідження структури художнього твору, на нашу думку, має й до текстової лінгвістики, текстової стилістики тощо. Цей зв'язок є додатковим аргументом доцільності розгляду у пропонованій розвідці структури й елементів внутрішньої форми твору, які дають розуміння специфіки образів, побудови сюжетів тощо.

В європейському та світовому літературознавстві є немалий досвід вивчення жанрових особливостей, системи образів тощо у творчості Ясунарі Кавабата. Проте стосовно елементів змістової організації, елементів внутрішньої та зовнішньої форми творів Я. Кавабата серед європейських вчених немає єдиної думки, тому ми спробували вирішити цю проблему, застосувавши методологію українських літературознавців О. Галича, В. Назарця та Є. Васильєва, сформульованого у підручнику «Теорія літератури», вважаючи його найбільш релевантним для дослідження зазначених вище аспектів. Автори підручника зазначають, що внутрішня форма художнього твору - це той його рівень, який вбирає в себе сукупність засобів предметного зображення у творі, на відміну від рівня словесного зображення (сукупності словесних прийомів) та структурно-організуючого рівня – композиції, що зв’язує в єдине цілісне утворення усі рівні форми твору та їхні окремі компоненти. У художньому творі цей рівень форми постає у вигляді динамічної картини зображуваного життя, даної з усіма її індивідуальними подробицями - образами твору, що, розгортаючись у ньому, певним чином між собою взаємодіють. З огляду на це існує двокомпонентна структура внутрішньої форми твору, до якої автори підручника включають систему образів (персонаж, оповідач, розповідач, ліричний герой, образи автора та читача, пейзаж, інтер'єр), які ми плануємо розглянути у подальших роботах, та сюжет, на дослідженні внутрішньої організації якого ми й зупинимося у нашій розвідці. Зазначимо, що розгляд сюжетів, зокрема, побудованих за методом асоціативного зв'язку, неможливий без вивчення й образів-символів, оскільки вони є складовою частиною сюжетної лінії. Тут ще можна згадати відоме твердження про синкретичність японської літератури у всіх її іпостасях, зокрема в неможливості логічного розмежування літературознавчих понять, притаманних європейському, логічному, інтелектуальному мисленню на відміну від східного інтуїтивного. Ми обрали великі за обсягом твори (повість «Країна снігу», роман «Стогін гори» та «Давня столиця»), оскільки в них детальніше можна простежити особливості їхньої структури та внутрішньої організації.

Серед дослідників лишається невирішеним питання про сюжетну побудову творів Ясунарі Кавабата. І. Дзюб вказує на наявність кульмінації та розв’язки в повісті «Країна снігу». Інша дослідниця Кім Рєхо вважає, що Я. Кавабата користується методом «потоку свідомості» в оповіданні «Кришталева фантазія», який запозичив у Джойса. Проте М. Герасимова заперечує ці дві гіпотези, говорячи, що у всіх творах Ясунарі Кавабата відсутні чітко фіксовані зав’язка, кульмінація та розв’язка, а також наголошує на тому, що Я. Кавабата не використовував метод «потоку свідомості». Як помітила М. Герасимова, і сам Ясунарі Кавабата заперечував використання методу «потоку свідомості», тобто незв'язного непослідовного потоку думки, вважаючи його наслідком хворобливого погляду на світ та життя. Натомість дослідниця пропонує свою теорію побудови сюжетів Я. Кавабата, за якою в основі сюжетної лінії лежить «асоціативний зв’язок». Такий принцип побудови твору виключає чітку структуру і справляє враження незавершеності, сприяє виникненню у читача власних асоціацій. Асоціативність як художній прийом поглиблює підтекст і надає творам Я. Кавабата додаткової чарівності. Такий метод використовувався ще в хейанській літературі, де словесний потік ніс співця від асоціації до асоціації, унаслідок чого поступово складалися асоціативні кліше, розраховані на відповідну реакцію слухача. Виникав ланцюг асоціацій, який завершувався в кожного читача по-різному в залежності від характеру, життєвого досвіду, уяви тощо. Японський читач, якому зрозумілі всі ці асоціації, не лише уловлює думку, не висловлену автором словами, але й отримує від цих натяків естетичне задоволення. Точку зору про асоціативні зв’язки підтримує і Н. Чегодарь. Інша відома дослідниця Т. Григорьєва не дає конкретної назви структури творів Ясунарі Кавабата, проте характеризує її як таку, що дозволяє відчувати неповторність кожної миті, кожної сцени, ніяк між собою не пов’язаних.

Як відомо, Я. Кавабата належав до групи неосенсуалістів, в основі творчого методу яких лежав добре відомий на Далекому Сході прийом асоціацій за контрастом, який давно використовувався в японській поезії й живописі. На відміну від Йокоміцу Рііті, голови неосенсуалістів, Я. Кавабата завжди підкреслював нероздільний зв’язок своєї творчості з національною художньою культурою, з класичним японським уявленням про красу.

М. Герасимова наводить деякі приклади використання Ясунарі Кавабата методу асоціативного зв’язку: дослідниця порівнює образ Чумацького шляху з повісті «Країна снігу» зі святом Танабата як символом розлуки, чайну церемонію з повісті «Тисяча журавлів» з гармонією, чистотою та вишуканою простотою.

Проте не варто вважати, що всі образи-символи в творах Ясунарі Кавабата давно знайдені і досліджені. Крім того, трапляються сумнівні варіанти інтерпретації образів, та, як наслідок, асоціативних рядів, пов'язаних з цими образами. Наприклад, у книзі М. Герасимової «Бытие красоты» читаємо: «Сімамура, перебуваючи в домі, де жила Комако, порівнює її кімнату з норою борсука». Переклад М. Герасимової є недосить адекватним, оскільки дослідниця перекладає складові морфеми слова як самостійні лексеми, до того ж беручи за основу не всю лексему, а лише морфему, тобто ототожнює поняття казкового перевертня взагалі лише з борсуком, який в японській літературі і фольклорі мав здатність перетворюватися на предмети, проте часто через власну необачність потрапляв і в комічні ситуації.

Інші вчені для відтворення цього виразу в рідній мові перекладають вже іншу морфему. Наприклад, І. Дзюб переклав це речення так: «Старі меблі й домашнє начиння в кутку, розсунуті між кімнатками, вузенька постіль під закіптявілою стіною і вечірнє кімоно на гачку - усе це разом здалося токійцеві Сімамура лігвом лисиці-чародійки». У перекладі Кім Рєхо читаємо: «Загроможденные всякой рухлядью комнаты с раздвинутыми между ними закопченными сёдзи, узенькой постелью и висевшем на гвоздике вечернем кимоно производили впечатление логова сказочной лисы-колдуньи». На відміну від борсука лисиця (найчастіше білої масті) завжди була хитрою та спритною, тобто асоціативний ряд зі стрижневим словом «лисиця» відрізняється від такого із ключовим словом «борсук». Беручи до уваги, що в оригіналі твору «Країна снігу» Я. Кавабата використав цілісне двоморфемне слово ШШ, можна вважати, що автор намагався викликати у читача асоціації з казковою істотою, перевертнем взагалі, а не з конкретними фольклорними образами лисиці чи борсука. У поморфемному ж перекладі іншими мовами окремі, по лінії борсука чи лисиці, асоціативні ряди ще більше спотворені іншими конотаціями та асоціаціями, пов'язаними з цими фольклорними образами, бо в українській культурі, наприклад, лисиця хоч і хитра, але вона не перевертень, а образ борсука взагалі відсутній.

У повісті «Країна снігу» зустрічається й образ власне лисиці, коли йде мова про порівняння головної героїні Комако з фольклорним персонажем: «Ти як лисиця-чародійка, що збирається заміж». (Зазначимо, що у класичній літературі сюжет одруження лисиці з реальним чоловіком є досить поширеним). Тут Я. Кавабата вжив саме слово як окрему самостійну лексему з наміром викликати традиційні для японця асоціації з ключовим словом «лисиця», а не те, в якому є просто морфосемантема із затьмареним асоціативним рядом, знівельованим присутністю другої морфеми «борсук». Образ лисиці-перевертня зустрічається ще в казках Давнього Китаю, де одруження з дівою-тотемом вважалося способом оволодіти силами природи, якими вона начебто керувала. Згодом у всіх казках, записаних в наш час, тотемна діва перетворюється на діву-перевертня. У казках перевертні далеко не завжди персонажі негативні. Така двозначність казкового образу виникла з поєднання давніх уявлень про тотемну дружину, яка допомагала тому, хто вступав з нею в зв’язок, з більш пізніми переказами про перевертнів-цзин, які шкодили людям. Лисиця могла створювати вражаючі за масштабом галюцинації, або, перетворюючись на молоду красуню, вводити в оману юнаків (детальніше див. Л. С. Васильєв, В. М. Алєксєєв, Е. М. Яншина, В. Маркова). Проте траплялися й позитивні образи лисиці, і, певно, саме з таким образом порівнює Ясунарі Кавабата Комако в повісті «Країна снігу». Особливо слід звернути увагу на казку «Дружина-лисиця», де досить схожа історія: лисиця-перевертень замінює Кадзуноха, справжню дружину головного героя. Робить це лисиця з благородними намірами, як і Комако в повісті «Країна снігу».

Ще один традиційний образ з потужним асоціативним рядом спостерігаємо в образі горщика з цвіркунами: «Цвіркуни народжувались, співали і помирали в одному й тому ж тісному горщику. Це дозволяло зберегти чистоту виду». Порівняймо цей на перший погляд незначний епізод з історичною ситуацією в Японії епохи Хейан. «Хейанців задовольняла досить грубо і спрощено зрозуміла картина світу, - писав Н. Конрад, - усю складність, якої вони не намагалися зрозуміти». Епоху Хейан можна охарактеризувати як період культурного самообмеження, відносної самоізоляції. Унаслідок цього процесу придворна культура набуває суто японських рис. І взагалі просторовий світ стискався до меж японської держави. Такий погляд на світ А. Н. Мещеряков назвав японською «короткозорістю». Аристократам було в столиці спокійно і затишно, а селянину своє рисове поле покидати також не було потреби. Навіть в самому творі горщик з цвіркунами ототожнюється з давньокитайською повістю «Весь світ усередині горщика», за якою горщик являв собою зовсім інший, чарівний світ, відсторонений від марнотного буття. Тож, очевидно, під горщиком Я. Кавабата розумів закритий простір хейанської столиці.

Образ самих цвіркунів в хейанській літературі був символом смутку та передвісника смерті. Такий образ зустрічається і в «Гендзі моногатарі»:

Дзвіночок-цвіркун
Усе плаче-стрекотить, не перестає.
І тим довша туга ночі.
Що не стримать сльози з вій (переклад авторський)

Цей вірш сповнений духу співчуття до однієї з героїнь роману «Тендзі моногатарі», Югей, матері загиблої коханої імператора Кіріцубо. Можливо, саме «Тендзі моногатарі» став джерелом натхнення Я. Кавабата до створення роману «Давня столиця», де оспівується краса тієї ж середньовічної столиці - Хейан (Кіото). Цю ж тему ностальгії за минулим Кіото можна бачити на прикладі такого епізоду. У романі «Давня столиця» знаходимо інший випадок, коли Я. Кавабата використовував метод асоціативного зв’язку: «Тіеко помітила, що на старому клені розквітли фіалки». «Верхній кущ (фіалок) відділяє від нижнього відстань в цілий сяку.... Тіеко нерідко замислювалася: «Чи зустрінуться коли-небудь верхня й нижня фіалки?». Така репліка неодмінно викличе в пам’яті японського читача романтичну легенду про фіалкову криницю, де двоє закоханих через кастову нерівність не могли бути разом. Нагадаємо, що дівчина була високого роду, а хлопець з найнижчої касти ета, їхнє кохання, яке зародилося біля фіалкової криниці, було приречене. Трагічний кінець є проявом специфічної японської мінорної естетики, яка потребує більшої витонченості у сприйнятті і яка через свою унікальність не завжди зрозуміла людям іншої культури. У той же час вишукані фіалки в поєднанні зі старим, могутнім кленом викликають вже інші асоціації. «Гості, які відвідували лавку, захоплювалися кленом, проте майже ніхто не помічав скромних квітнучих фіалок. Старе дерево вражало своєю величчю, а порослий зеленим мохом стовбур викликав повагу і надавав клену особливої естетичності. Два крихітних кущики фіалок, що притулилися на ньому, здавалися зовсім непомітними серед цього апофеозу величі й краси». Тут, на нашу думку, символічність фіалок перегукується з естетичною категорією юген, суть якої полягає в твердженні про існування природної краси у будь-якій природній субстанції і яку далеко не завжди розуміє іноземець. А щодо згаданих вище образів моху, клену тощо, то вони теж мають в японській літературі свої асоціативні ряди, проте розвиток цієї теми ми плануємо здійснити у наших подальших дослідженнях.

Лавка Такітіро була однією з небагатьох крамниць Кіото, господарі якої ще зберігали відданість давнім традиціям: «У лавці Такітіро ще підтримував дух старовиних оптових лавок Кіото». Як і Кіото, лавку Такітіро відвідували іноземці. Ясунарі Кавабата як прихильник старовини певно не схвалював масовий наплив туристів та «модернізацію» давніх японських звичаїв. Проте невпинна індустріалізація знищує традиції тисячолітньої столиці. Навіть улюблене мешканцями Кіото свято Гіон підлаштували під смак іноземних туристів. Такими змінами свого міста дуже переймаються персонажі твору: «Пройде небагато часу, і весь Кіото перетвориться на велетенський готель з ресторанами».

Тож очевидно, що як і відвідувачі лавки Такітіро, які помічали лише велетенський клен, так і іноземні туристи досить поверхово сприймали японську культуру, помічаючи в ній лише величне та яскраве. Аналогічно і покупці крамниці не могли бачити крихітних фіалок, в яких прихована, на думку японців, набагато більша краса, ніж у могутньому клені. Я. Кавабата вкотре натякає на те, що справжня краса є прихованою і осягнути її можуть лише японці, а іноземці з їх пафосним баченням краси так і не зрозуміють душу японця.

Ще одним цікавим містичним образом-символом в японській літературі є образ метеликів. В Японії метеликів колись вважали душами людей, які могли з'являтися уві сні і, отже, викликали асоціації з потойбічним світом, з душами покійників тощо. Нагадаємо відому китайську притчу про Джуан Цзи, який побачив уві сні метелика, а прокинувшись, не міг зрозуміти, чи це йому приснився метелик, чи він сам приснився метеликові. Тобто, ще в китайській традиції метелики були символом зв'язку з потойбічним, із хисткістю межі реального з нереальним, живого з неживим, сучасного з минулим, бо, може, Джуан Цзи у попередньому житті був метеликом. Містичний образ метеликів подибуємо і в творчості Акутагава Рюноске, зокрема в оповіданні «Відьма»: чорні метелики були нібито очима відьми, яка переслідувала головного героя.

Сосна в японській міфології є символом довголіття. Відомою є п’єса театру Но «Такасаго», яка розповідає про вічну сосну в затоці Сумійосі (або Суміное). Ця місцевість стала топонімом ута-макура в японській середньовічній поезії. Випадки його вживання можна знайти в «Кокінсю»:

Коли б у Сумійосі
На березі божествена сосна
Людиною постала
То про віки, що перейшли повз неї
хотів би розпитать (переклад авторський)

Хай безліч літ
Без сліду промайнуло
Одвічно у затоці Суміное
Сосна стражденний
І вік свій просуває (переклад авторський)

Отже, як і в творах Ясунарі Кавабата, так і в «Кокінсю», сосна є символом вічності, а крім того, скорботності земного існування (згідно з апологетикою буддизму про наш явлений світ як юдоль страждання). Бачимо, що і в плані системи образів твори Я. Кавабата є генетично спорідненими з класичними творами японської літератури і фольклору, про що свідчить практична повна, з деякими варіаціями, ідентичність асоціативних рядів у класиці та у творах Я. Кавабата.

Ми описали типові для класичної японської літератури і зокрема для хранителя класичної спадщини письменника-неосенсуаліста Ясунарі Кавабата образи лисиці, борсука, перевертня, сосни, метеликів, горщика з цвіркунами, фіалок, які мають розгалужені, закорінені у прадавній традиції асоціативні ряди. Кожен із зазначених образів зі своїми певними асоціативними типами стають основою формування відповідних сюжетних ходів. Наприклад, одруження казкового персонажу лисиці із земним чоловіком та негативних наслідків такого кроку (хвороби, божевілля), або ж лисиця просто морочить чоловіка (викликає галюцинації, неспокій) або, навпаки, сприяє коханому у його земних справах. Такі сюжети подибуємо у казках, давніх новелах-притчах сєцува, середньовічних переповідках отогідзосі, містичних казках кайданах тощо. Борсук, який часто асоціюється з недолугою істотою, невдахою, формує здебільшого комічні сюжетні лінії (у казках та сецува). Перевертень як містична іпостась характерний більше для буддійських притч, квайданів, для новелок раннього йомі- хон, для новел сьосецу Акутагава Рюноске та, власне, для творів Я. Кавабата. Образ цвіркунів у закритому горщику у романі Я. Кавабата «Давня столиця» формує сюжет про життя Такітіро та його доньку Тіеко, для яких сенс життя був у виготовленні та продажу кімоно, тканину для яких виготовляв батько їхнього знайомого Хідео. Отже, традиційність існування, непорушність плину часу і незмінного способу життя пересічного мешканця столиці зцементовано в сюжет асоціацією з цвіркунами в горщику, які живуть за незмінними законами природи і врешті-решт за кармічними законами. Можна навести ще один приклад використання Ясунарі Кавабата методу асоціативного зв’язку для побудови сюжету. У романі «Стогін гори» письменник змальовує метеликів на фоні могутньої сосни: «Метелики полетіли до сосни біля сусіднього дому. Усі три, один за одним, чітко зберігаючи дистанцію, стрімко піднялися до самої верхівки сосни». Отже, Ясунарі Кавабата порівнює довголітню сосну із недовговічними метеликами, тим самим натякаючи на швидкоплинність часу, яка є одним з проявів притаманної японцям краси смутку. Далі пейзаж з метеликами різко обривається, і головний герой починає розповідати сон про покійників. Це викликає ще одну асоціацію з потойбічним світом. Пейзаж з метеликами є своєрідним прологом до наступного діалогу персонажів, в якому Сінго згадує своїх покійних однолітків. Асоціативний ряд образу сосни включає в себе категорії вічності та життєдайності, і вони проявляються в сюжеті про подружжя, яке після довгого життя в парі проросли здвоєною сосною, яка власне є божественною субстанцією (хіме-мацу), тобто, це сюжет про вічність і безперервність життя через низку кармічних перероджень.

Аналіз сюжетів творів Ясунарі Кавабата був би неповним без визначення їхніх типів та функцій. За О. Галичем, існують дві функції сюжетів: перипетійна та характерологічна. «Характерологічна найбільшою мірою виявляє себе в творах класичної реалістичної літератури й пов’язана з такою формою компонування та зв’язування події, яка цілком або переважно підпорядковується меті розкриття сутності людських характерів, типів, до яких привернута основна увага читача у творі». Безумовно, саме ця функція притаманна всім творам Ясунарі Кавабата, де він заглиблюється у внутрішній світ героя, описує його душевні поривання, часто за допомогою відступів у формі монологів.

На відміну він характерологічної функції сюжету, чисто перипетійну ми не виявили в жодному з розглянутих творів Ясунарі Кавабата, оскільки в творах з перипетійною функцією сюжету характери зображуваних осіб при цьому відступають на другий план або й зовсім не цікавлять автора. Перипетійна функція сюжету виявляє себе в такій формі конкретизації так розгортання фабули твору, яка акцентує увагу читача переважно на самому перебігу подій, на несподіваних і швидких їх змінах, на тісній причинно-наслідковій їх залежності.

О. Галич розрізняє два типи сюжету: хронікальний (такий тип сюжету, в якому події зв’язуються лише через часовий зв’язок) та концентричний в якому події з’єднані причинно-наслідковими зв’язками. Для таких сюжетів характерна концентрованість дії навколо однієї визначальної події, яка поставлена в центр сюжету й до якої привернута вся увага читача твору» (наприклад «Злочин і кара» Ф. Достоєвського). По-перше, у творах Я. Кавабата взагалі немає зосередження на подіях, а тим паче на одній; а по-друге, події в його творах не поєднуються причинно-наслідковими зв’язками, оскільки, як вже було зазначено вище, Я. Кавабата користувався традиційним японським методом «асоціативної структури» сюжету. Тож можна з впевненістю сказати, що зазначеним творам притаманний хронікальний тип сюжетів. Проте варто зазначити, що часовий зв'язок у творах Я. Кавабата не завжди відповідає «хронологічній точності». Незвичний плин часу в повісті «Снігова країна» помітила відома російська дослідниця М. Герасимова. «Минуле і сучасне постають як душевне переживання героїв. У романі «Снігова країна», де розповідається про три роки життя Сімамура, викладаються факти, що мають відношення лише до подій, що відбуваються в селі, де він зустрів Комако, і більшістю передаються в сприйняті самого героя: час іде сам по собі, «як перебіг вечірніх сутінок в дзеркалі». На події, що відбуваються в теперішньому, накладаються спогади про минулі відвідини цих місць, і, таким чином, минуле і теперішнє існують як би одночасно».

Отже, на наш погляд, творам Ясунарі Кавабата притаманний хронікальний тип сюжету. Проте він дещо відрізняється від європейського розуміння цього типу, оскільки в творах часто теперішні події накладаються на спогади минулого. І взагалі Я. Кавабата не приділяв особливої уваги часу чи подіям, основна увага письменника сконцентрована на розкриті внутрішнього світу героїв, що також дозволяє з впевненістю говорити про характерологічну функцію сюжетів творів Я. Кавабата. Надання переваги висвітленню емоційних переживань героїв також є однією зі складових методу «асоціативної структури» сюжету, на підтвердження наявності якої в творах Ясунарі Кавабата було наведено нові аргументи.

Стосовно образів, проаналізованих у статті, можна сказати, що всі вони належать до металогічного різновиду - символу з притаманними їм асоціативними характеристиками: лисиця - перевертень, борсук - хитрун, цвіркуни в горщику - елітна закритість існування, фіалки - потаємна, непомітна краса, метелики - очі в потойбіччя, сосна - вічність життя. Стійкі асоціації упродовж століть в Японії формували сюжети, засновані на асоціативному зв'язку. Описаний нами ряд образів-символів та асоціативних сюжетів є неповним і, на нашу думку, розвідки слід продовжити на прикладах образів моху, клену, камелії, журавлів, а також асоціативних складових елементів пейзажу, інтер'єру тощо.

Л-ра: Вісник КНУ. Східні мови та літератури. – 2006. – № 11. – С. 32-36.

Біографія

Твори

Критика