23.07.2023

Проблема інтерпретації символів роману Ясунарі Кавабата «Давня столиця»

О. Дебейко, Л. Аністратенко

На прикладі національних символів сосни, бамбука, коропа, фіалок і камелій розглядається трансцендентна складова інтерпретації образів-символів у творі Ясунарі Кавабата «Давня столиця».

Based on the naiionai symbols the of pine-tree, bamboo, carp, vioiei and cameiiia the interpretation of the iranscendentai component in Yasunari Kawabata's novel 'Ancient capital' has been considered.

Розуміння національних символів носіями мови відбувається, крім інформаційного та чуттєвого, ще й на підсвідомому, психонетичному рівнях, і їх значення іноземці можуть осягнути лише на свідомому рівні. Психонетичний принцип дослідження полягає в аналізі твору з урахуванням інших ніж мислення смислопороджувальних механізмів свідомості людини (відчуттів, почуттів, інтуїції, трансценденції) і колективного позасвідомого. Психонетика є не заміною мислення як об’єкта дослідження, а розширенням сфери усвідомленої маніпуляції смислами шляхом використання щодо аналізу природної мови тієї сфери свідомості, що була практично витісненою. [15, с. 510]. Для здійснення діалогу автор - читач необхідним є правильне розуміння тексту, що, власне і вивчає герменевтика як наука, спрямована на тлумачення глибинного змісту текстів [15, с. 81]. Вважаємо, що зміст художнього твору неможливо осягнути в усіх його глибинних складових без адекватної інтерпретації образів-символів, оскільки без урахування символізму образної системи відбувається порушення герменевтичного кола.

Власне для цього і варто шукати витоки специфічних японських символів у творах Ясунарі Кавабата, зокрема в романі «Давня столиця», де, на нашу думку, символізм проявляється найяскравіше, починаючи вже з назви твору. Увагу дослідників творчості Ясунарі Кавабата досі було прикуто до найвідоміших повістей «Тисяча журавлів» і «Снігова країна» (див., напр. [9, 16, 5]), а роман «Давня столиця» не користувався такою популярністю серед російських учених, незважаючи на те, що цей роман, як і вищезгадані повісті, написаний за методом асоціативного зв'язку: використання такого методу безумовно породжує безліч символів, витоки яких варто шукати в далекосхідній міфології, релігії, звичаях тощо. Пошук коріння образів символів сприяє адекватному розумінню європейцями особливостей японського світобачення, отже, й максимально адекватної інтерпретації творів художньої літератури. Твір «Давня столиця» має велике значення для дослідження символізму творчості Ясунарі Кавабата ще й тому, що саме в цьому романі письменник показав знаковість тисячолітньої столиці як своєрідної скарбниці давніх традицій, які є основним джерелом підсвідомого, природного для його носіїв і найскладнішого для інтерпретації компоненту образності письменника, оскільки у носіїв іншої культури відсутній цей специфічний досвід на рівні «пам'яті предків».

На нашу думку, складне питання інтерпретації твору неможливо адекватно вирішити лише на рівні літературознавчого аналізу, - тут можуть мати вирішальне значення здобутки інших нелітературознавчих дисциплін, зокрема таких, як лінгвокультурологія, лінгвокраїнознавство, етнологія, міфологія, психолінгвістика, герменевтика тощо.

Запропонований нами метод трьох складових інтерпретації - інформаційного, чуттєвого і трансцендентного, - за нашими даними, не застосовувався жодним із дослідників творчості Ясунарі Кавабата, тому метою пропонованої розвідки є пошук інтерпретаційної домінанти символічності його образів.

У творі, який створює уява письменника, відображається його власний тип ментальності. Письменникові Ясунарі Кавабата притаманна специфічна японська ментальність, породжена неповторною красою Японії, що відобразилося і в назві його Нобелівської промови «Я з прекрасної Японії» і що було також зазначено при врученні йому Нобелівської премії. Через творчість Ясунарі Кавабата можна зрозуміти естетичні заради японського уявлення про світ. Навіть у самій різниці конотаційних аспектів ментальності японців та європейців бачимо приховану проблему, наприклад, відрізняються етичні та естетичні аспекти сприйняття реальності. Якщо з погляду європейців вчинки героїв повісті «Тисяча журавлів» далеко не відповідають нормам європейської етики, то японці віддають перевагу естетичній складовій, загальній тональності твору, бачачи красу в непомітному, яку ще називають «чарівним смутком речей».

В. Гумбольдт надзавданням мистецтва назвав перетворення дійсності в образ. Щоб досягти цієї мети, митець має стерти з пам'яті будь-які спогади про дійсність, а лишити живою лише фантазію. «Запалити силу уяви силою уяви - ось таємниця художника», - писав В. Гумбольдт [3, с. 109]. Його послідовник А. Потебня вважав, що мистецтво - це мова художника, і стовідсотково адекватна передача своєї думки іншій особі неможлива лише за допомогою слова, - можлива лише активізація думки реципієнта [14, с. 28]. Так само й образи тексту читач відтворює на основі індивідуального, у кожному конкретному випадку різного життєвого досвіду [12, с. 48-49]. Неадекватність життєвого і читацького досвіду спричиняє неадекватність сприйняття образної системи, отже, й нерелевантність інтерпрепретації іншомовного художнього тексту, наслідком чого є суттєві труднощі комунікації [12, с. 49].

Тексти здатні виражати не лише те, що підлягає дослівній інтерпретації, але й те, що вкраплено в нього асоціаціями й конотаціями, які, у свою чергу, характеризуються національними і соціокультурними рисами [4, с. 88]. Художній текст як комунікативний посередник між автором і читачем вводить їх у сферу вербального спілкування, унаслідок чого створюються ситуації між- культурного діалогу [4, с. 86]. Кожний художній текст з конкретною системою образів репрезентує індивідуальний набір одиниць з національно-культурним компонентом семантики, або лінгвокультурем, які розвивають країнознавчий потенціал художніх образів [4, с. 88]. Н. Кулібіна звертає увагу на таку тезу Є. Верещагіна і В. Костомарова: «Художній образ... є відображенням життя, але не механічно-документального, а крізь призму письменника: образ пронизаний його думками, почуттями, переживаннями, оцінками, судженнями і настановами. Відповідно письменник вкладає в оповідання чи повість своє сприйняття дійсності» [12, с. 54]. На нашу думку, крім виділених В. Костомаровим та Є. Верещагіним двох принципів сприйняття дійсності, а саме інформаційного та чуттєвого, існує ще й підсвідомий, на основі якого представники тієї чи іншої нації адекватно сприймають і розуміють національні реалії без будь-якого попереднього тлумачення, у тому числі й значення символів. Я. Кавабата саме той письменник, у творах якого знайшов своє відображення специфічний японський менталітет, що й обумовлює специфіку інтерпретації його творів. Проблему адекватного сприйняття іноземцями творів Ясунарі Кавабата ускладнює використання письменником символу як різновиду художнього образу, інтерпретація значень якого неможлива без попередніх лінгвокраїнознавчих знань читача, тобто важливим є когнітивний аспект інтерпретації. Відомо, що іншим важливим її компонентом є відображення у реципієнта психологічного типу героїв, елементів інтер'єру тощо як складових символічної системи образів письменника. Проте, на нашу думку, не менш важливим, а може й домінантним у творчості такого глибинно японського письменника, як Кавабата має бути елемент трансцендентного, колективного підсвідомого як третьої компоненти інтерпретації.

Відома російська дослідниця Т. Григор'єва в есе «Встреча чувств» аналізує творчість Я. Кавабата в загальних рисах, не зупиняючись на якомусь конкретному творі [8]. М. Герасимова в монографії «Бытие красоты» детально розглядає образи-символи повістей 'Тисяча журавлів» та «Країна снігу», проте лишає у затінку образи-символи роману «Давня столиця» [2]. Н. Чегодарь у збірці статей «Литературная жизнь Японии» аналізує образну систему повісті «Танцівниця з Ідзу», а також образи та сюжети деяких інших оповідань та повістей раннього періоду творчості Я. Кавабата. Значну увагу вона приділяє повісті «Країна снігу», детально аналізуючи образи Йоко, Сімамура, Комако та інших персонажів. Щодо роману «Давня столиця», то дослідниця, не зупиняючись на його аналізі, зазначає лише рік видання твору [16, с. 160]. Н. Федоренко, досліджуючи роман «Давня столиця», акцентує увагу лише на ідеї твору, тобто ностальгії письменника Я. Кавабата за давніми традиціями Кіото [5, с. 587] та описує фабулу твору [5, с. 588]. З усіх образів-символів, що можуть бути віднайдені в тексті роману «Давня столиця», Н. Федоренко згадує лише фіалки, які порівнює із сестрами-близнюками Наеко і Тіеко. Проте як і будь-який символ взагалі, образ-символ фіалок може мати декілька інтерпретацій. Офім асоціацій з близнятами, фіалки можуть означати і нещасливе кохання, що яскраво ілюструє така цитата з роману «Давня столиця»: «Тіеко вже давно порівнює їх з нещасливими закоханими. Вони зовсім поряд, а поєднатися ніяк не можуть» [7, с, 154]. Окрім усього сказаного вище, можна зазначити, що фіалки, які росли на верхній і нижній гілках клену, можуть також бути символом кастової нерівності. Як Тіеко і Наеко, так і двоє закоханих із легенди «Фіалкова криниця» розділяла саме соціальна нерівність.

Поряд із фіалками Я. Кавабата згадує й інші квіти, наприклад камелії, які, до речі, зустрічаються мало не в кожному творі письменника, навіть у таких невеликих оповіданнях, як «Осінній дощ» та «Містечко Юміура». Не обійшлося без камелій і в романі «Давня столиця», де читаємо: «Квіти камелії були їй миліші, ніж пурпурні троянди» [7, с. 153]. Троянди - європейські квіти, камелія - традиційна японська квітка. Давня легенда розповідає про богиню гори Фудзі, яка використовувала гілку камелії на зразок чарівної палички європейських чаклунів. Богиня подарувала камелію юнакові на пам'ять як символ свого кохання. Окрім Тіеко, традиційними японськими рослинами захоплюються й інші персонажі: «І все ж Такітіро не міг примусити себе відразу піти: квітучі кущі хаґі були такі гарні [...]. Такітіро, зачарований фа- сою білих квітів, повернувся до воріт призначеного на продаж будинку, щоб іще раз помилуватися ними» [7, с. 130-131]. «Скажу одне: мені не до вподоби тюльпанові поля - занадто вже багато яскравих кольорів, втрачається чарівність» [7, с. 65]. Я. Кавабата черговий раз натякає на те, що справжня краса вишукана, непримітна. «Західні квіти занадто яскраві, вони набридають, мені більше до душі бамбуковий гай» [7, с. 63].

За бамбуковим лісом від цікавих поглядів туристів ховається й жіночий монастир, у якому усамітнився Такітіро. У цьому ж романі Я. Кавабата порізнює головну героїню Тіеко з Каґуя-хіме з «Повісті про дідуся Таке- торі». Та це й не дивно, оскільки Ясунарі Кавабата захоплювався цим моноґатарі, що підтверджують слова з його лекції «існування і відкриття краси», прочитаної в Гонолулу, де він зазначав: «Я вчився в середній школі, коли вперше прочитав початкові рядки «Такеторі моноґатарі» і відразу ж відчув їхню красу. Коли я бачив бамбуковий гай в Саґа, поряд із Кіото, чи молоді бамбукові ліси в Ямадзакі й Мукоматі (вони далі від Кіото, але ближче до мого дому), я уявляв, що в такому ж гарному лісі світиться колінце бамбуку, у якому живе Каґуя-хіме [...]. Я відчув, що автор «Такеторі» відкрив, пережив і створив красу» [6, с. 885-886]. Схожість образів головної героїні роману «Давня столиця» і Каґуя-хіме підтверджує і подальший розвиток сюжету. Тіеко, як і Діва місячного сяйва, мала декілька женихів. Порівняймо одне із завдань Каґуя-хіме - сукню із шерсті Вогняної миші - і завдання Тіеко - пояс із візерунком криптомерій, проте на відміну від правого міністра Абе-но Мімурадзі Хідео герой роману «Давня столиця» виконує завдання. Каґуя-хіме знайшов дід Такеторі, а Тіеко - Такітіро: «Народилася в Ґіоні під квітучими вишнями... Схожа на Сяючу діву Каґуя-хіме з «Повісті про діда Такеторі», яку знайшли в колінці бамбуку» [7, с. 79]. Я. Кавабата для опису Тіеко використовує порівняння з Каґуя-хіме, образ якої, у свою чергу, викликає нові асоціації, корені яких сягають давніх легенд, запозичених із материка. Ці китайські легенди органічно вплетені в композиційну тканину компілятивної повісті «Такеторі-моногатарі», і в японців, які з дитинства знайомі із цими легендами, на психонетичному рівні, окрім асоціацій з надприродною, неземною красою місячної принцеси Кагуя-хіме, виникає маса нових асоціацій духовної чистоти, вишуканості тощо, пов'язаних із культурною спадщиною свого народу.

Китайський міф розповідає про прекрасних феніксів, які мешкали в бамбуковому лісі: «За легендою, Мен Сі, нащадок Бо-! (у якого вже тоді було тіло птаха і який знав мову людей) разом зі своїми супутниками феніксами вирушив у ті місця, щоб заснувати власну країну. Там росло багато бамбуку висотою до тисячі чжанів. У бамбуковому лісі фенікси вили гнізда і їли плоди дерев. Цими плодами харчувався і Мен Сі. Так виникла країна Мен - країна птахів» [18, с. 208]. «У Північній пустелі був пагорб Вейцю, який мав у діаметрі триста лі. На південному схилі пагорбу ріс бамбуковий гай, який належав Ді-Цзюню. Бамбук у лісі був такий великий, що з одного його колінця можна було зробити два човни. Такий бамбук, за переказом, ріс і в Південній пустелі. Він називався тічжу - «бамбук сліз» [18, с. 120].

У японських писемних джерелах уперше бамбук згадується в «Кодзікі», де Ідзанаґі, втікаючи від фурій, насланих Ідзанамі, витяг сяючий гребінь і кинув його, і так народилися пагони бамбуку, які стали однією з тимчасових перешкод на шляху фурій [10]. У романі «Давня столиця» детально описується свято бамбуку, учасники якого змагалися у зрубуванні бамбуку. «Кожен учасник одягає традиційний одяг із грубого шовку, взуває солом'яні сандалії, зав'язані шнурками, підв'язує рукави стрічками...» [7, с. 83].

Бамбук - рослина священна. У бамбуковому гаю завжди панує напівтемрява - наскільки тісно ростуть його стовбури [13, с. 56-58]. У бамбуковому лісі всі дерева квітнуть одночасно, незалежно від віку. До того ж, роблять це дуже рідко - один раз на вісімдесят чи навіть сто років. Після цвітіння наземна частина бамбуку засихає і помирає, тому вважалося, що цвітіння бамбуку - до нещастя. Проте корені рослини лишаються живими і дають нові пагони [13, с. 55]. Бамбук уособлює досконалу людину, яка гнеться, але не ламається в біді [17, с. 125].

Окрім бамбуку, стійкістю перед вітрами вирізняється й сосна, яка ще є символом довголіття. Образ сосни дуже популярний у японській літературі: за підрахунками А. Мещерякова, сосна в «Манйосю» зустрічається у 81 вірші [13, с. 51]. У романі «Давня столиця» читаємо: «Крізь просвіти між зеленими гілками сосни видно було вдалині рожеві квіти гірських вишень» [7, с. 60]. Порівняння недовговічних квітів сакури з вічнозеленою сосною є давно відомим у японській літературі прийомом, що виражає нетривкість цього світу. Це зіставлення двох протилежних символів - сакури (як символу скороминучості) і сосни (як символу вічності).

На фоні сосни розгортається й інший, на перший погляд незначний епізод:

- Пане Хідео, куди ви дивитесь?

- На зелені сосни. Ну і на процесію також. На фоні зелених гілок вона здається ще яскравішою [7, с. 148].

Процесія, про яку йдеться в цитаті - це церемонія Свята епох: «Учасники процесії показували глядачам, як змінювалися вподобання і звичаї міста упродовж тисячі з лишком років. На них можна побачити одяг різних епох, багато хто з учасників зображає відомих в народі історичних особистостей і персонажів. [...] Тут Кадзуномія і Ренґецу, куртизанка Йосіно... Оно-но Коматі, Мурасакі Сікібу [...], Ода Нобунаґа, безліч придворних аристократів і воїнів» [7, с. 146-147]. «На Святі епох він [Хідео] дивився не стільки на яскраву процесію, скільки милувався зеленим вбранням сосен у просторому саду палацу. Мабуть тому, що це відволікало його від повсякденного життя» [7, с. 161].

Змінюються епохи, лише сосни лишаються вічними. Ясунарі Кавабата в цьому епізоді показує, як на фоні вічних сосен проходять епохи, вся історія Кіото. Сосна є й обов'язковим атрибутом театру Но - на фоні сосни проходить все театральне дійство. Отже, сприйняття сосни як символу вічності зі швидкоплинним людським життям, що неначе мить проходить повз дерево, не лишаючи і сліду. Лише сосна лишається мовчазним свідком цього театру людського життя. Вважаємо, що у героя спрацював підсвідомий фактор сприйняття дійсності як театру Но, у якому обов'язковою декорацією є сосна на задньому плані, а також закон повернення героїв у попередні, давно минулі епохи. Він побачив, як у життєвій метушні минають цілі покоління, витрачаючи енергію і час на дрібні марнотні справи, а врешті-решт вони минають, розсіюються як хмаринки, не лишаючи по собі нічого. Можливо, на рівні підсвідомості Хідео відчув зв'язок із минулим, з давніми традиціями японського народу, його історією, те, що може відчути лише японець. Таке відчуття на Сході люблять називати кармінними перевтіленнями, а на Заході - пам'яттю предків.

Образами-символами в романі «Давня столиця» є представники як флори, так і фауни. Одним із них є короп: «Незабаром вона повернулася і почала кидати в озеро корм. Відразу підпливла ціла зграйка коропів, деякі навіть вистрибували з води, намагаючись спіймати корм у польоті. По воді пішли кола. Заколихалося відображення вишень і сосен» [7, с. 27]. Під час милування тюльпанами Такітіро, Сіґе і Тіеко знов зустрічають коропів: «Перед тюльпановим полем було озеро з коропами» [7, с. 62]. Головна героїня роману Тіеко бачить коропів і уві сні: «Різнокольорові коропи зібралися перед Тіеко, яка сиділа на березі озера, вони тулилися один на одного, інші навіть висували із води голову. Ось і весь сон. А наяву вона опустила руку у воду і злегка поворушила пальцями. До її руки відразу підпливли коропи. Тіеко здивовано дивилася на них і раптом відчула до цих коропів невимовну ніжність» [7, с. 135-136] На відміну від Тіеко, яка відчула зв'язок коропа з національними традиціями, в іноземців не виникає ніяких порухів душі, оскільки на підсвідомому рівні ця рибка не викликає в них ніяких асоціацій, тому максимум чим вони спроможні захоплюватися, спостерігаючи коропів - це лише зовнішня краса, про що, власне, і говорить герой роману «Давня столиця», ділячись своїми враженнями від прогулянки з іноземцями: «Ми ходили в тутешній сад, а там в озері - різнокольорові коропи. Я розгубився; думаю: почнуть детально розпитувати, а я пояснити не зможу. Навіть не знаю, як англійською сказати, наприклад, «короп у смужку». На щастя, вони лише в захопленні повторювали: «Які гарні» [7, с. 135]. Отже, іноземці навіть не підозрюють існування глибинного символізму коропа та його значення для японців. Короп з давніх-давен був дуже шанованою рибою в Кіото. А. Мещеряков в «Книге японских символов» пише: «Коли мешканці далекого від моря середньовічного Кіото говорили просто «риба», вони завжди мали на увазі саме прісноводного коропа. Через свій смак, а головне через зв'язки з національними обрядами й особливим ставленням до особи імператора короп посідав осібне місце» [13, с. 168].

Коропи згадуються ще у китайському міфі про дракона Юя: «Юй розділив гору на дві частини, щоб річка текла між двома стрімкими скелями, що нагадували стулки воріт. Це місце і назвали Лунмень, що означає «Ворота дракона» [...]. Говорили ще, що на околицях Лунмена був струмок Ліюйцзянь - «Струмок коропів», у ньому водилося багато цих риб. Вони виходили зі своїх нір і пливли три місяці проти течії до Лунменя. Ті, які зуміли подолати течію, ставали драконами» [18, с. 172]. У Японії асоціація коропа із сильною істотою знайшла своє відображення у прислів'ї' «Краще бути хвостом коропа, ніж головою івасі», а також у надзвичайно популярному святі хлопчиків, під час якого виставляють зображення коропа як символу чоловічої сили.

Коропів із драконами пов'язувала вода, оскільки, як зауважила Е. Яншина, у Давньому Китаї, як і в більшості інших країн, змії-дракони уособлюють водяну стихію [19, с. 59]. Самі дракони, згідно з давніми віруваннями, лише підіймалися на небо, а жили вони в річках, джерелах, криницях [19, с. 59]. Саме культ дракона - дароносця дощу сприяв гарній репутації дракона в китайській міфології, чого не можна сказати про дракона європейського [1, с. 408]. Важливість водяних драконів визначається й тим, що в умовах залежності Китаю від води - її наявності, рівня, поведінки - залежало дуже багато, і в першу чергу, добробут країни й народу [1, с. 403]. Окрім того, певною мірою зіграв тут свою роль і культ дракона - патрона імператора і, врешті-решт, всього Китаю як імперії [1, с. 408]. Порівняймо це з особливим ставленням особи японського імператора до коропа. Не дивно, що ця риба посідала осібне місце в японській культурі [13, с. 168]. Китайський дракон і японський короп мають асоціативний зв’язок через водну стихію, а випадки перетворення коропів на драконів та шанобливе ставлення імператорів до цих тварин спричинило значущий на глибинному, трансцендентному рівнях збіг традицій, коли в Китаї свято дракона припадає на той самий день, що і японське свято хлопчиків, символом якого є короп.

Мужність і холоднокровність, які приписують коропу, має як легендарні, так і побутові основи. Японці звернули увагу на те, що на відміну від інших риб короп фаталістично очікує своєї долі на обробному столі. Цей стоїцизм був наскільки в пошані, що саме короп став символом свята хлопчиків [13, с. 169-170].

У висновках зазначимо, що в роботі проведено детальний аналіз важливих для інтерпретації творчості Ясунарі Кавабата складових образів-символів роману «Давня столиця», і зокрема, його підсвідомої, трансцендентної складової. Образ-символ коропа - улюбленої риби жителів Кіото - має безпосередній зв'язок з ідеєю твору «Давня столиця». Короп є символом витривалості та мужності, про що свідчать, зокрема, китайські міфи та архаїчні зв'язки між японським коропом і китайським драконом.

Не менш цікавим виявився образ сосни, повз яку на Святі епох проходять цілі століття. Цей образ може викликати в уяві японського читача будь-яку із п'єс театру Но, де сосна є символом вічності. Таким чином, Я. Кавабата порівнює швидкоплинне людське життя із вічною сосною. Як і в театрі Но, у романі «Давня столиця» під час церемонії Свята епох актори зображають персонажів із різних епох, тим самим показуючи безперервний зв’язок з минулим, що, на нашу думку, японці також асоціюють із реінкарнацією, а європейці з пам'яттю предків.

Проаналізовано також образи-символи національних японських квітів (камелії, хаґі), витончену красу яких, слідом за японськими поетами, підкреслює у своєму романі Я. Кавабата. Багатогранним є образ- символ двох фіалок, розділених відстанню у цілий сяку, які одночасно є символом нещасливого кохання, а також символом розлучених сестер-близнюків та кастової нерівності.

Захоплення Я. Кавабата стародавньою повістю «Такеторі-моноґатарі» знайшло своє відображення в романі «Давня столиця», де письменник порівнює головну героїню Тіеко із Дівою місячного сяйва, що неодмінно ви-кликає у підсвідомості японського читача асоціації з неземною красою та духовною чистотою дівчини. Одним із основних символів «Такеторі-моноґатарі» є бамбук, в якому було знайдено прекрасну Каґуя-хіме; за китайським міфом, серед бамбуку жили й чарівні фенікси, У той же час бамбук є природною перешкодою, за якою ховався Ідзанаґі від розлючених фурій, а в романі «Давня столиця» старовинний буддійський храм ховається за бамбуковим гаєм від цікавих поглядів туристів як осередок японської культури, іще не зачеплений іноземним впливом.

Усі наведені вище асоціативні підтексти проаналізованих нами образів-символів у японця викликають асоціації на підсвідомому рівні, а іноземний читач може здійснити адекватну інтерпретацію цих образів лише після експлікації усіх складових підсвідомого у вигляді пояснень, трактувань, наукових інтерпретацій тощо. Тому, на нашу думку, до творів Я. Кавабата потрібно додавати словничок японських символів. Таким чином іноземний читач зрозуміє на інформаційному рівні те, що японцю доступно і на підсвідомому.

Зазначимо, що обсяг статті не дозволяє провести ґрунтовний аналіз усіх образів-символів творчості Ясунарі Кавабата, тому у подальших дослідженнях вважаємо за необхідне розглянути символізм творчості письменника на матеріалі більшої кількості образів та з урахуванням інших складових інтерпретації.

Література:

1. Васильев Л.С. Культы, традиции, религии в Китае. - М., 1970. 2. Герасимова М. П. Бытие красоты: Традиции и современность в творчестве Кавабата Ясунари. - М., 1990. 3. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. - М., 1985. 4. Дідківська П.П. Національно-культурні конотації в діалозі «автор-читач» // Мова і культура. - 2002. - Вип. 4, т. 2, ч. 1. 5. Кавабата Я. Избранные произведения / Послесл. Н. Федоренко. - М., 1986. 6. Кавабата Я. Отраженная луна. – Спб., 2001. 7. Кавабата Я. Старая столица / Предисл. Н. Федоренко. - М., 1984. 8. Кавабата Я. Стон горы / Предисл. Т. Григорьевой. - Спб., 2005. 9. Кавабата Я. Тысячекрылый журавль. Снежная страна / Предисл. Ким Рехо. - М., 1971. 10. Кодзики: Мифы Древней Японии, - Екатеринбург, 2005. 11. Конрад Н.И. Очерки японской литературы. - М., 1973. 12. Кулибина Н.В. Методика лингвострановедческой работы над художественным текстом. - М., 1987. 13. Мещеряков А.Н. Книга японских символов. - М., 2003. 14. Потебня A.A. Теоретическая поэтика. - М., 1990. 15. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава, 2006. 16. Чегодарь Н.И. Литературная жизнь Японии. - М., 2004. 17. Энциклопедия символов, знаков, эмблем / Сост. К. Королез. - СПб., 2005. 18. Юань Кэ. Мифы Древнего Китая. - М., 1987. 19. Яншина Э.М. Формирование и развитие древнекитайской мифологии. - М., 1984.

Л-ра: Вісник КНУ. Східні мови та літератури. – 2007. – № 12. – С. 44-47.

Біографія

Твори

Критика