19.08.2023

Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек»

О. В. Єременко

Для європейської літератури образ лихваря був характерним від самих її витоків (пригадайте фольклорні образи здирників, Мольєрового Гарпагона та шекспірівського Шейлока). Та створений Бальзаком персонаж значно складніший, величніший, значущіший від попередників, оскільки в ньому втілена глибока філософська проблема влади грошей у суспільстві. В таємничій могутності Гобсека є щось містичне, як, зрештою, і в самих грошах - золотому ідолові, вигаданому людьми в якості умовного еталону матеріальних (та й чи лише матеріальних?!) цінностей.

Бальзаківський лихвар не накопичує заради накопичення. Гроші - зовсім не мета його життя, а основа світогляду, засіб і спосіб буття як такого. Коли Гобсек угледів діаманти графині де Ресто, очі його гарячково спалахують, як і в згаданих попередників за подібних обставин. Та це не вияв жадоби збагачення, а нестримний вогонь самореалізації через владу над іншою живою істотою. Коли в попередні епохи цю владу давала фізична сила, краса, розум, освіченість чи становище в суспільстві, то згодом, і це переконливо доводить Бальзак у повісті, - лише гроші. В суспільстві, де все продається і все купується, вони - володарі усього сущого. Ось чому Гобсек висловлюється так категорично: «... із усіх земних благ варто домагатися тільки золота». На думку лихваря, сила грошей непорушна й незмірна, бо все в світі має свій грошовий еквівалент. Той, хто має гроші, - править світом, незалежно від віку, становища, сили та розуму.

Чи не тому і сьогодні такий близький і цікавий світові Бальзак, що зумів створити ще один вічний образ - тип людини, для якої гроші - засіб і спосіб буття?

Та чи знав його герой, що таке любов, дружба, справжнє людське тепло? Ось над чим слід задуматися, читаючи безсмертний твір Бальзака.

Поки гроші підвладні йому, Гобсек - володар життя, цар і бог, що може вирішувати долі інших. Та, обплутавши незримим павутинням душі людей, він мимоволі знекровлює й власну душу, до краплі висушуючи в ній співчуття, милосердя, повагу до інших, довіру й любов. Процеси, що відбуваються з героєм, психологічно досить точно вмотивовані письменником. Лихвар надто часто зіштовхується з найпідлішими людськими вчинками, виявами найогидніших інстинктів та забаганок. Його клієнти - здебільшого марнотратці, що піддалися власним найнижчим потягам і пристрастям («гордощі, ревнощі, прагнення до втіх, до світської марноти»), як вчинили це Анастазі де Ресто та Максим де Трай.

Історія родини де Ресто - ще один доказ слушності тверджень Гобсека і водночас яскрава ілюстрація його «механізмів» визискування. Кожен з персонажів має свій зиск: пройдисвіт та ловелас де Трай «віддячує» коханням за розкоші й розваги, «визискуючи» Анастазі, та, в свою чергу, «платить» майбутнім дітей за своє почуття, «визискуючи» родину, її чоловік, «викуповуючи» долю синів, «продає» дружину і т. д. Гобсек, врешті, лише мудро забирає у «поганих гравців» фігури - гроші, владу, силу, адже їх «підводять» почуття (жага, любов, ненависть), а лихвар давно вже їх позбувся. Лише його смерть та бездоганна чесність Дервіля повертають нерозважливій удові її спадок.

Образ лихваря у Бальзака неоднозначний (на відміну від його попередників). За словами Дервіля, «в ньому співіснують двоє людей: скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне».

Так, лихвар щиро прагне допомогти графові, та, збагнувши, які великі статки самі пливуть до нього, не роздумуючи, вступає у володіння ними. Характерно, що, крім банальної скнарості, Гобсеком керує й бажання відчути себе вершителем долі графині Анастазі. Така структура мотиваційної сфери вчинків героя коріниться в його минулому, пунктирно відтвореному в розповіді Дервіля (сам герой лише іноді прохоплюється кількома словами про бурхливі події зі свого життя: полювання на тигра, абордажні сутички, уміле володіння шпагою і пістолетом).

У Гобсека витончений розум, який може бути спрямований як на здійснення складних фінансових махінацій, так і на глибокий аналіз людських слабкостей, як на розв'язання міжнародних проблем, так і на філософські роздуми про первинні категорії буття. Це виняткова, непересічна особистість. Зовнішність героя асоціюється в оповідача із зображенням давніх римлян, а з докладного портретного опису на початку твору виразно акцентується автором символічна риса - колір обличчя, що порівнюється зі сріблом, нагадуючи істинну сутність персонажа - заглибленість у світ грошей. Поєднання докладних деталей - реалістичних і тих, які несуть багатозначне смислове навантаження, дає змогу уявити портрет Гобсека художньо глибоким і особливо важливим для моделювання образу.

Слід зауважити, що в архітектоніці твору превалюють компоненти, пов‘язані із системою образів. У тканину «Гобсека» щільно вплетені різнопланові образи: центральний персонаж - Гобсек, оповідач Дервіль, герої першого плану - Максим де Трай і подружжя де Ресто; другорядні персонажі - віконтеса де Гренльє і її дочка Камілла, Ернест де Ресто, швачка Фанні Мальво. Чимало також у «Гобсеку» змальованих кількома штрихами постатей, які, проте, докладніше зображаються в інших творах «Людської комедії»: прекрасна Голландка та її дочка Естер - родички Гобсека, пані де Босеан та багато інших представників і представниць вищого світу. Елементи композиції твору позначені явною доцентровістю, орієнтованою на образ центрального персонажа. Скажімо, прийом обрамлення набуває парадоксального значення. Під формальним приводом - розповісти віконтесі де Гранльє про перспективи молодого графа де Ресто - Дервіль подає місткий філософсько-психологічний портрет Гобсека як людини і соціального явища. Водночас він досліджує проблему всемогутності грошей у суспільстві: «Невже усе зводиться до грошей?» - гірко запитує він себе, усвідомлюючи величезну залежність від них: добробут і кар‘єра самого Дервіля пов’язана з позичкою, наданою тим самим Гобсеком, як і втілення мрій Камілли та молодого де Ресто. Сюжет твору, що відтворює тенденцію доцентровості, можна уявити як спіраль з багатьох химерно спрямованих векторів, що примхливо перетинаються, зорієнтовані на певні групи персонажів, які, в свою чергу, підпорядковуються розкриттю визначальної проблеми твору. Одні з них за моральними якостями гідні Гобсека - так само прагнуть грошей і влади, хоча позбавлені його енергійності та розуму (Максим де Трай, графиня Анастазі, пані де Гранльє). Інші - Дервіль із дружиною Фанні - втілюють ідеал письменника, ідеал моральний, який все ж суперечить життєвим реаліям часу Бальзака. Про Дервіля кажуть: ніколи він нічого не досягне, зате буде найщасливішим і найпоряднішим із людей».

Отже, щодо центральної проблематики твору (у чом; сенс буття, щастя, чи втілюються ці поняття у грошах багатстві) Дервіль і Гобсек - антагоністи. Лихвар помирає самотнім, збожеволівши серед численних скарбів. Дервіль знаходить гармонію у щасливому шлюбі та можливості заробляти гроші завдяки розумові, знанням, моральним чеснотам, - рисам, які притаманні кращим персонажам Оноре де Бальзака.

«Всевладний» Гобсек гине, набуті ним гроші – мертві. Єдине, що лишається по ньому - пам‘ять Дервіля, людини, яка обрала протилежний шлях.

Гроші всевладні лише в матеріальному світі: еквівалент праці, дії, реалізованості особистості. Але ні любов, ні благополуччя, ні щастя, ні, врешті, здоров'я та життя не мають грошового еквівалента. Філософія Гобсека виявилася помилковою: володіти можна тим, що має ціну, а безцінне (те, що і є справжньою сутністю людського світу) підвладне лише Любові.

Люди! Зупиніться в безкінечній гонитві за наживою, обмежте свій егоїзм. Цінуйте те, що непідвладне золоту, - щирість людських стосунків. Цей заклик лейтмотивом звучить у творі.

Л-ра: Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 5. – С. 23-24.

Біографія

Твори

Критика