19.08.2023

Біографія Оноре де Бальзака

Оноре де Бальзак – французький романіст і драматург – народився 20 травня 1799 року в місті Тур (Франція) у сім’ї заможного селянина з Лангедока.

Дід його був селянин, а батько «вийшов у люди» і перетворився з «Бальса» на «Бальзака». Згодом письменник додасть до прізвища шляхетну приставку «де» та стверджуватиме, що походить з давнього французького роду Бальзак д'Антрег.

Змалку мати не цікавилася дитиною і влаштувала його в інтернат. Вона була молодша за чоловіка на тридцять років. Уся її любов дісталася молодшому синові, народженому від аристократа, власника сусіднього замку. Можливо, саме в цій дитячій трагедії закорінені честолюбні задуми Бальзака та його творчий інтерес до проблем сім'ї.

У сім років Оноре почав навчання у Вандомському училищі. Йому там не дуже подобалося: предмети викладали абияк, а дисципліна була сувора. Бальзак не був першим у навчанні, хоча багато читав і захоплювався писанням. Після того як хлопчик захворів (1814), батьки забрали його додому. У 1814 родина Бальзаків оселяється в Парижі. Оноре продовжив навчання у приватних школах, відвідував лекції в Сорбонні, всесвітньо відомому університеті, відвідував практику в адвокатській конторі. Вже за тих років Бальзак відчув на собі французьку дійсність.

Заглиблення в «прозу» життя посилювалось ускладненням власних матеріальних обставин. 1819 року батько Бальзака залишив службу без пенсії, й Оноре, того самого року отримавши диплом юриста, був змушений заробляти собі на хліб. Професія адвоката його не приваблювала. Він мріяв про письменницьку діяльність. Родина не ставала йому на заваді, навіть посильно йому допомагала: на сімейній нараді ухвалено встановити Оноре випробний термін тривалістю два роки та фінансувати його. За той час він мав довести, що в нього є справжнє покликання до письменництва і що він здатний створити значний твір. Бальзак спробував догодити умовам угоди, написавши віршовану драму «Кромвель». І жанр, і естетика твору не відповідали хисту Бальзака. До того ж він робив тільки перші кроки на літературній ниві і не мав досвіду. Отже, твір, попри докази талановитості його автора, виявився невдалим.

З 1821 Бальзак жив у Мансарді, спілкувався з журналістами і створив низку модних тоді «готичних романів», спочатку в співавторстві, а потім самостійно. У них можна побачити набір прийомів і тем, властивих такому типу літератури: руїни замків, таємниці, кістяки та небесно чисте кохання. Ці твори теж не принесли Бальзакові бажаних грошей, але відіграли позитивну роль у становленні письменника: саме на них він вигострював свою майстерність, щоб у 1829, коли з'явився роман «Останній шуан», увійти до французької літератури одним з її найоригінальніших авторів.

Двадцяті роки багато в чому ускладнили життя Бальзака. Боротьба з кредиторами — одна з найпопулярніших тем анекдотів, пов'язаних з його ім'ям. Аби позбутися боргів, Бальзак писав безупинно, створюючи роман за романом, працюючи по 16 годин на добу й одержуючи аванси від видавців за ненаписані твори. Крім того, він був світською людиною, завойовував серця жінок, мав славу трохи кумедного «денді». Встигнути скрізь він міг тільки завдяки життєлюбності та працьовитості, які, мов потік, нуртували і виливались на сторінки його книжок. Бальзак усе життя був боржником, і це його гнітило. Можливо, тому він часто описував фінансові інтриги та спекуляції, а одна з перших його зрілих повістей «Гобсек» (1830) розповідає про лихваря та безмежну владу грошей над людьми. Водночас поява «Гобсека» знаменувала народження нової прози, яка над усе прагла до переконливості деталей.

Від початку 1830-х Бальзак пише великі прозові твори — романи і повісті («Шагренева шкіра», «Полковник Шабер», «Євгенія Гранде», «Історія величі і падіння Цезаря Біротто» тощо). Ще на ранніх етапах творчості Бальзак виявив схильність писати твори циклами, внаслідок чого виник задум об'єднати всі романи в епопею.

У 1840 з'явилась і назва — «Людська комедія», а у 1842 — «Передмова». До епопеї увійшло майже все створене Бальзаком у 1830-х та написане після 1842-го: романи «Втрачені ілюзії», «Кузина Бетта», «Кузен Понс», «Розкоші і злидні куртизанок» тощо. Останній роман Бальзака «Селяни» залишився незавершеним.

У 1832 письменник отримав листа, що надійшов з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була багата поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли у справжнє кохання. Вони не могли одружитись, адже Евеліна мала чоловіка. Ганська була багатою, а Бальзак мав величезні борги, тому важко судити напевне, чому письменник так домагався руки і серця заміжньої жінки.

Венцеслав Ганський помер у 1841, але закоханим через різні обставини довелось чекати на вінчання ще дев'ять років. Вони зустрічались у різних містах і країнах Європи: у Швейцарії, Відні, Дрездені, Санкт-Петербурзі, а одружились у Бердичеві.

Бальзак двічі відвідував Україну: у вересні 1847 – січні 1848 і протягом останніх місяців 1849-го до квітня 1850. Окрім Верхівні, маєтку Ганської, він кілька разів був у Бердичеві. Україна вразила його своїми полями і родючою землею.

Разом з Ганською Бальзак відвідав Київ і так описав його красу і велич у листі до Лори де Сюрвіль: «…Ось я і побачив цей Північний Рим, це татарське місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої Софії українських степів. Добре поглянути на це ще разок…».

У 1847, 1848 і 1850 відвідав Київ (загалом було 6 візитів письменника до Києва). Зупинявся у будинку польських магнатів Ганських на Печерську (неподалік теперішньої вулиці Липської), почав писати нарис «Лист про Київ». Бував у Контрактовому будинку на Подолі під час контрактових ярмарків.

Тривалий час жив у селі Верхівня (нині Житомирської області), в маєтку Ганських (з осені 1847 по лютий 1848 та з осені 1848 року по квітень 1850).

У 1850 одружився з Евеліною Ганською. Вінчання відбулося 2 березня в костьолі Святої Варвари міста Бердичів.

Усе частіше Бальзак скаржиться на біль у серці, сильні головні болі. Фізичні та творчі сили його згасали. Шлюб з Ганською, яку він ідеалізував силою своєї багатої уяви, здавався йому єдиним порятунком. Після одруження він знову сповнився райдужних сподівань на майбутнє. Однак його мріям не судилося здійснитися. Близько двох місяців Бальзак боровся зі смертю.

Оноре де Бальзак помер 18 серпня 1850 року в Парижі.

Вибрані твори:

«Фізіологія шлюбу» / Physiologie Du Marriage (1829).
«Гобсек» / Gobseck (1830), повість.
«Еліксир довголіття» (1830).
«Метр Корнеліус» (1830).
«Шагренева шкіра» (1831).
«Червоний готель» (1831).
«Доручення» (1832).
«Покинута жінка» (1832).
«Полковник Шабер» / Le Colonel Chabert (1832).
«Євгенія Гранде» / Eugénie Grandet (1833).
«Батько Горіо» / Le Père Goriot (1834).
«Пошуки Абсолюту» (1834).
«Драма на березі моря» (1834).
«Прославлений Годісар» (1834).
«Прощений Мельмот» (1835).
«Шлюбний контракт» (1835).
«Обідня безбожника» (1836).
«Дочка Єви» (1838).
«П'єретта» / Pierrette (1839).
«Альбер Саварюс» (1842).
«Уявна коханка» (1842).
«Тридцятирічна жінка» (1842).
«Оноріна» (1843).
«Втрачені ілюзії» / Les Illusions Perdues (1843).
«Провінційна муза» (1844).
«Мачуха» / La Marâtre (1848).

Українські переклади

Переклади творів Бальзака українською мовою з'являються в останній третині XIX ст. У 1884 у Львові вийшов роман «Батько Горіо» (як літературний додаток до журналу «Діло»). Широке входження письменника в українську культуру починається у 20-30-х роках XX ст., коли з'являються в українських перекладах основні його твори. Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою Є. Дроб'язка, В. Підмогильного, М. Рудницького тощо.

З 1989 здійснено 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович тощо. Видано перших п'ять томів. Шостого тома переклав і здав до видавництва В. Шовкун, але його досі не надруковано.

Два Бальзакові романи українською мовою переклала Єлизавета Старинкевич («Розкоші і злидні куртизанок» і «Батько Горіо»).

Існує декілька варіантів українського перекладу роману «Шагренева шкіра». Цей роман перекладали Василь Вражливий (1929 р.), Ольга Крупко.

Одним із перекладачів Бальзака українською мовою був і Анатоль Перепадя («Лілея долини»).

Біографія

Твори

Критика