23.10.2018

Бальзак в Україні

Шолом Вядро

[...]

Українською мовою книги Бальзака видаються, починаючи з 30-х років, у перекладах Є. Дроб'язка, Є. Ненадкевича, Є. Ржевуської, Є. Старинкевич. Їх тираж на Україні дорівнюється 313 тисячам примірників.

Творчість Бальзака вивчають у середніх школах і вузах, йому присвячені десятки науково-дослідних робіт, у тому числі такі широко відомі, як праці В. Р. Гриба, Б. О. Грифцова, Л. П. Гроссмана, Р. А. Рєзник, Б. Г. Реїзова, Д. Д. Обломієвського, О. І. Пузікова, а з українських — праці О. І. Білецького, С. І. Родзевича, О. В. Чичеріна, T. К. Якимович та ін. За творами О. Бальзака інсценізовано театральні спектаклі, поставлено кінофільми.

Знайомство з «Людською комедією» приносить читачеві не тільки естетичну насолоду, а й розкриває цілий світ життя і дій її героїв, суспільного буття Франції першої половини XIX сторіччя. «Батько Горіо», «Втрачені ілюзії», «Гобсек», «Євгенія Гранде», «Шагренева шкіра», «Селяни», «Мачуха» і багато інших шедеврів Бальзака користуються найширшою популярністю.

Але особливі почуття до творця цієї епопеї в його українських читачів. Адже велика і хвилююча сторінка його незвичайної, повної трагізму, перемог, поразок, біографії зв'язана з Україною. Про це ми знаємо з його листів, із спогадів сучасників, з таких тепер широко відомих робіт, як історико-літературознавча праця Леоніда Гроссмана «Бальзак в России», книга Стефана Цвейга «Бальзак», роман Натана Рибака «Помилка Оноре де Бальзака», дослідження Андре Вюрмсера «Бесчеловечная комедия», белетризована біографія, написана Андре Моруа, «Прометей, або життя Бальзака», перекладена українською мовою (К., 1969).

І коли в лютому 1832 року письменник одержав з далекої Верхівні на Київщині (тепер Ружинський - район Житомирської області) листа з відзивом на роман «Шагренева шкіра», підписаний «Чужоземка», він виділив його з багатьох десятків і сотень кореспонденцій своїх шанувальників, а надто шанувальниць. «Лист цей, — зауважує Стефан Цвейг («Бальзак», М., 1961, стор. 236), — прибув у фатальний день, 28 лютого 1832 року, коли Бальзак уперше дістав запрошення від герцогині де Кастрі відвідати її в передмісті Сен-Жермен. Але лист цей визначить усе життя Бальзака», хоч треба сказати, сам він навряд чи думав про це, коли розкривав його.

Зустрітися з «Чужоземкою» — Евеліною Ганською стає його метою. Поміж ними зав'язується широке листування, в якому не раз висловлюється бажання Оноре Бальзака приїхати до Верхівні. Восени 1833 року, після зустрічі з Ганською в Невшателі (Швейцарія), він пише з цього приводу своїй сестрі Лаурі Сюрвіль: «Я поїду побачити Україну, і ми пообіцяли собі чудову й світлу подорож до Криму, мало відому, як знаєш, країну, і яка, кажуть, у тисячу разів краща за Швейцарію та Італію».

Завжди сповнений різних практичних проектів, він навіть обмірковує, як зручніше, а головне — дешевше дістатися до Верхівні. «Подумати тільки, — пише він Е. Ганській з Фрапеля 2 березня 1838 року, — через два тижні я буду на Середземному морі, а звідти — до Одеси тільки море (як у нас у Парижі кажуть, тільки бруківка), а з Одеси до Бердичева лише один крок». А в листі від 28 серпня того ж року: «З Одеси до Бердичева не коштуватиме дорого, особливо, коли Ви виїдете до Києва мені назустріч. Ви бачите, що скрізь я думаю про Вашу дорогу Верхівню».

А коли 1839 року в О. Бальзака побував літератор С. П. Шевирьов, він про це розповів так: «Цими днями мене відвідав один російський професор з Москви, п. Шевирьов, а я люблю все, що кінчається на ов по причині Бердичева. Я по-дитячому вірю, що це наближає мене до Вас».

Та тільки через півтора десятиріччя після початку листування з Е. Ганською йому вдалося приїхати вперше на Україну, до Верхівні (в 1843 р. Бальзак побував у Петербурзі, зустрівшись там із Ганською). Через Броди, Радзивилів, Дубно, Житомир, Бердичів прибув він до Верхівні 13 вересня 1847 p. І, побачивши верхівнянський замок Ганських (тепер тут сільськогосподарський технікум і музей письменника), прирівняв його за красою до Луврського, як пізніше, відвідавши Вишневець (тепер Збаразький район, Тернопільської області), назвав його «Польським Версалем». Починаючи з 1847 і до 1850 р. Бальзак тричі приїжджав на Україну і провів у Верхівні загалом близько двох років. Тут він написав деякі твори, що ввійшли до «Людської комедії», зокрема, «Утаємничений» (друга частина «Зворотного боку сучасної історії»), п'єсу «Мачуха», яка і досі з великим успіхом іде на нашій сцені, «Незакінчений лист з Києва» (він одвідав Київ разом з Е. Ганською) тощо.

Перебуваючи у Верхівні, Бальзак виношував чимало інших творчих планів (задумав написати п’єси «Петро Перший та Катерина», «Король жебраків» з епохи Людовика XII, «Сцени військового життя»), які, на жаль, лишилися нереалізованими. І це, звичайно, не було чимось випадковим. Мрії великого французького романіста про шлюб з Евеліною Ганською, хоч на той час її чоловік, Вацлав Ганський, давно вже помер, лишалйся не здійсненими, а здоров'я письменника дедалі погіршувалося. Евеліна ж Ганська, зайнята своїми корисливими інтересами, прагненням зберегти свої величезні багатства, не бажаючи поривати із світом польської та російської аристократії, щоразу зволікала з вирішенням життєвого для Бальзака питання.

Тож не дивно, що перший біограф і дослідник творчості письменника Шпульберг де Лованжуль записав у своїх нотатках: «Скільки романів, задуманих у ті довгі місяці уявної бездіяльності, які він провів у Росії! Скільки невиданих сторінок, помічених Верхівнею, знайшли ми серед його паперів — безперечні докази праці, яку ніщо не могло перервати, навіть жахливі приступи хвороби, що скоро мала його забрати».

І тільки 2 (14) березня 1850 року, вже тяжко хворий, п’ятдесятирічний Оноре Бальзак разом із теж уже немолодою і теж не зовсім дужою Евеліною Ганською виїхав із Верхівні до Бердичева, щоб «з'єднатися з нею таїнством шлюбу». Сталося це, до речі, у невеликому, що й досі зберігся, костьолі св. Варвари (а не в розкішному костьолі «Босих кармелітів»), де прелат Віктор Ожаровський, що прибув із Житомира, в присутності буквально двох-трьох найближчих родичів і друзів Е. Ганської освятив цей запізнілий союз...

«Дізнавшись, що я став чоловіком троюрідної племінниці королеви Марії Лещинської, зятем флігель-ад'ютанта його величності імператора всеросійського графа Адама Ржевуського (який є тестем графа Орлова), племінником графині Розалії Ржевуської, першої статс-дами її величності імператриці, зятем графа Генріха Ржевуського, цього Вальтера Скотта Польщі тією ж мірою, якою Міцкевич є тут лордом Байроном; вітчимом графа Мнішека, представника одного з найславніших родів Півночі, і т. п., і т. п., я стану, мабуть, мішенню для численних жартів», — писав він після вінчання своєму щирому другові доктору Наккару.

Але передові уми того часу добре розуміли і велич Бальзака-письменника, і трагедію Бальзака-людини, який усе своє життя гнався за уявним щастям, та так і не знайшов його...

Не примарними графськими титулами, не порідненням із нащадками польських королів увійшов Оноре де Бальзак до історії світової літератури, а своєю титанічною творчою працею, наслідком якої була безсмертна «Людська комедія».

Україна свято шанує геніального сина Франції. Верхівнянці, незважаючи на випробування, які випали на їх долю під час імперіалістичної, громадянської та Великої Вітчизняної воєн, зберегли цінну архітектурну і культурну пам'ятку початку XIX сторіччя, створену руками кріпаків. На могутніх колонах центрального входу — меморіальна дошка, котра нагадує, що «У цьому будинку в 1847-1850 pp. жив великий французький письменник Оноре де Бальзак». У кімнатах, де він жив і працював, оздоблених під мармур, із старовинними вікнами, каміном, каріатидами, розташована бібліотека і невелика музейна експозиція.

[...]

«Подорожуючи місцями, де побував Бальзак, — писала швейцарська дослідниця творчості письменника Флоранс Лонг, — я зустрілася з гостинним, дружнім, розумним і дотепним українським народом. Щиро вдячна всім, хто допоміг мені здійснити цю подорож».

Ім'я, твори Оноре Бальзака — у великій пошані його українських читачів.

Л-ра: Дніпро. – 1970. – № 12. – С. 122-124.

Біографія

Твори

Критика