Теодозія Зарівна. Автобус відходить. І вітер втирає вологу
Автобус відходить. І вітер втирає вологу
на шибах розмитих й на вилицях господу-богу.
І губи шорсткі, залишаючись в плюсквамперфекті,
іще обпікають, як чай в пристанційнім буфеті.
Ще руку відчую — і мить промайне за горою.
Ще тінь поцілую, мов кину гвоздику герою.
З усіх резервацій, де пахне прощально бензином,
я виберу вашу, що пусткою зяє і тліном.
І поки не пізно, забуду квиток і валізи.
Летять папірці — тимчасове означення візи,
а з ними порив (скільки їх цей вертеп потолочить),
що морок освітить надщербленим сторожем ночі.
Ще є дивний двір, що закутий у невід жасмину,
і звір кровожерний, що лащиться й любить невинно,
і вічне безлюддя, і місяць-дарунок-підкова.
І ми ще напроти. І слово в обіймах у слова.
Твори
- Автобус відходить. І вітер втирає вологу
- Розтоплена смола закриє рот пророкам
- Схитнулися приречено
- Цей клаптик порожнього ґрунту
Критика
- «Дівчинка на черешні» Теодозії Зарівної
- Доля жінки у світі рухомих кордонів (на прикладі роману Теодозії Зарівни «Вербовая дощечка»)
- Жінка з обличчям любові
- Опозиція місто / село в романі Теодозії Зарівної «Полювання на птахів небесних»
- Стильові домінанти лірики Теодозії Зарівної (на матеріалі збірки «Провінційні розмисли»)
