Пауль Целан. Зима
Йде зараз, мамо, сніг на Україні...
Вінець Христа із тисяч зернят горя...
До тебе мої сльози не долинуть.
Коли я кличу, тиша лиш говорить.
Помремо ми: чому не спиш, бараку?
Немов розрада вітер цей повіє...
Чи ще лишились на замерзлім шлаку
Знамена серця і в руці світильник?
Мені натомість в темряві лишатись:
не знати втіхи і коритись болю?
Моя зоря велить мені порвати
струни моєї арфи голосної...
Услід троянда часу тихо в'яне.
Згасає. Я один... Один-єдиний...
Це, мамо, що: зростання, а чи рана —
Тонути в заметілі України?
Твори
Критика
- Золотиста коса Маргарити, попеляста коса Суламіт (Вивчення поезії Пауля Целана)
- Мотиви самотності і кохання у поетичній спадщині Пауля Целана
- Пауль Целан і французький символізм
- Пауль Целан у контексті традицій німецької літератури
- «Фуга смерті» Пауля Целана в слов’янських перекладах
- «Я співаю перед чужими»: Пауль Целан і музика
