(1920–1970)
Доля Пауля Целана — письменника, що так і не знайшов своєї нації, — як і багатьох письменників воєнного і повоєнного періодів, склалася надзвичайно драматично. Упродовж усього життя його насамперед гнітило те, що та нація, мову і традиції якої він ставив на найвищий щабель, стала нацією убивць.
Непростим був і шлях творів П. Целана до читачів. Усі його ранні збірки вийшли уже після війни, а пізня поезія побачила світ після його смерті. Усе своє життя письменник прожив ніби на межі між собою, своїм світосприйняттям, і реальною життєвою дійсністю.
Переплетення ночі, туги і самотності є характерною рисою поезій Пауля Целана. Від туги і самотності ліричний герой спустошується настільки, що всі його емоції, всі його бажання та почуття просто розчиняються у часі і просторі — залишається лише тіло, що живе і рухається за інерцією.
Поет наче намагається вирватися за межі світу і свого власного «Я». Він намагається подолати отой бар’єр, за яким перестають існувати, а відтак і сприйматися, такі «банальні» екзистенційні категорії, як добро і зло. Бачимо нестримне прагнення Целана нарешті відчути справжню свободу, котру неможливо нічим обмежити.
Твори
Критика
- Золотиста коса Маргарити, попеляста коса Суламіт (Вивчення поезії Пауля Целана)
- Мотиви самотності і кохання у поетичній спадщині Пауля Целана
- Пауль Целан і французький символізм
- Пауль Целан у контексті традицій німецької літератури
- «Фуга смерті» Пауля Целана в слов’янських перекладах
- «Я співаю перед чужими»: Пауль Целан і музика
