Маленьке джерело великої любові
Денис Лукін
Дню Незалежності присвячується
Я знайшов нове джерело любові. Там, де зовсім не очікував. Українська мова.
Прокидаюсь зранку, починаю думати нею, і ніби під'єднююсь до якогось каналу живлення. Мій безкоштовний(насправді ні, за нього заплачено поколіннями життів) наркотик без наслідків, мій кайф.
Виходжу на вулицю. Дивлюсь на український світ. На українське небо. Невже все і раніше було таким, чому я цього не помічав?!.
Вчора прогулянка — це звичайна прогулянка, а сьогодні — метафізична подорож. Я розгадав космічний код любові. І,Ї, Ґ,Є.
Таке відчуття, що я йду проспектом з мільйоном доларів готівкою в руках, але всім байдуже. Я мов у прозорій броні — ніхто не забере в мене найдорожчого.
Проте я можу обдарувати кожного. Просто сказавши щось українською. Я як Мідас, який робив золотим все, до чого доторкався.
Все стало на свої місця. Дріт радості не дотягується до розетки буття без подовжувача мови землі, на якій ти живеш.
Кохаюся в мові. Будь-які шрами життя вилікує українська, що звучить в голові і серці.
Приходжу додому. Дочитую деякі книги, написані російською. Коли закінчу — здам в макулатуру. І більше ніколи не куплю жодної книги з цією ганебною мовою.
Читаю і відчуваю, як втрачаю енергію. Треба робити зусилля над собою.
Натомість українською я можу читати будь-що. Рандомний текст оживає і стає цікавим, коли він написаний гарною українською.
Читаю російською уривками, потроху. Є страх: якщо я буду читати довго, перетворюсь на якогось орка. Чи ще гірше — на росіянина.
Російська заходить в мозок, будить старих демонів. Звернись до мене в цей момент, і я можу несвідомо відповісти тобі на псячій... Хочеться плюнути або помити рот.
Дуже не люблю кидати щось на пів дорозі. Раніше часто так робив, і тепер це мій тригер. Дочитаю. І позбавлю себе усього цього мотлоху.
Коли довго сиджу сам і ні з ким не розмовляю, хочеться поговорити українською — мов повітря дихнути. Я не можу довго мовчати. Я і так довго мовчав. Всі ми тут дуже довго мовчали.
Instagram @deni_look_in
