Біографія Габрієля Шевальє
Габрієль Шевальє – відомий французький прозаїк – народився 3 травня 1895 року в Ліоні в сім'ї юриста.
З цим містом пов'язане, власне, все його життя. Він добре знав свій рідний ліонський край, його людей, побут і минуле; тут він закінчив мистецьку школу, готуючись стати художником, хоч натомість довелося працювати замолоду комівояжером — агентом фірми, що торгувала мотоциклами, — тут-таки розпочалась і тривала протягом кількох десятиріч його досить багатогранна літературна діяльність.
Навчався у релігійній школі Святої Марії у Сен-Шамон. Потім вступив до Вищої національної школи витончених мистецтв Ліона. У 1914 призваний на фронт, через рік був поранений. Після лікування знову повертається на фронт, де залишається до кінця війни.
Наприкінці 1919 повертається до громадянського життя. Змінює кілька професій: ретушер фотографій, комівояжер, журналіст, дизайнер, художник плакатів, учитель мистецтва.
В роки окупації брав участь у Русі Опору, співпрацював у підпільній газеті «Етуаль», входив до Національного комітету журналістів та письменників.
Габрієль Шевальє помер 6 квітня 1969 року в Каннах (Франція), залишивши незакінченим роман «Затемнення».
Творчість Габрієля Шевальє
Першу світову війну Шевальє був на фронті звичайним солдатом. Враження цих років знайшли відображення в одному з перших його романів — «Страх». Про подальше його життя чимало можемо довідатись із низки автобіографічних романів, об'єднаних у цикл «Заспокоєні спогади» («Дюран-комівояжер», «Шляхи самітності», «Клариса Вернон» та інші). З цих творів виразно вимальовується постать самого автора — реаліста, людини, котра гостро відчуває вади буржуазної цивілізації, де над усе ціниться «ієрархія грошей» (вислів із роману «Дюран-комівояжер»), людини, котра розуміє, як важко в цьому суспільстві залишатися чесним і незневіреним.
Але найхарактерніші свої творчі риси — іронію і сарказм, дотепну й дошкульну спостережливість у поєднанні з ліричними нотками — Шевальє виявив у славнозвісному соціально-сатиричному романі «Клошмерль» (1934), Твір цей неодноразово перевидавався у Франції та в інших країнах, його перекладено багатьма мовами; за мотивами цього роману створено кінофільм «Скандал у Клошмерлі», що з успіхом на екрані.
«Клошмерль» — твір дуже цікавий тим, що разючу соціальну критику на провінційно-буржуазний побут та звичаї, на кар'єристів-політиканів часів третьої республік тут подано крізь своєрідну призму чисто галльського гумору та дотепності аж до фривольності. Шевальє — маскуючись під простакуватого провінціала, часом недорікуватого, а частіше глузливого — пише про своїх клошмерлян, у центрі життя яких жінки, вино та плітки, пише, не криючись, про все, часом балансуючи на грані естетично виправданого, але ніде не став в позу циніка. Відвертість автора-оповідача — це мистецький прийом, це специфічна «творча маска», що допомагає йому бути більш нищівним у соціальному плані, гротеск його мав сатиричне спрямування, а іронія часом доходить до болючого сарказму. «Легковажна» форма роману лише відтінює його глибинний серйозний зміст, і тоді гумор відступав на задній план, а перед читачем постають поважні життєві проблеми в усій їх складності.
Роман «Клошмерль» є вершиною творчості Г. Шевальє. Пробуючи після успіху «Клошмерля» Божолейського знову писати в цьому самому ключі (роман «Клошмерль Вавілонський», 1951), він створював тільки невиразні копії свого шедевра. З інших сатиричних творів Шевальє варто ще відзначити антисолдафонський сатиричний роман «Маленький генерал» (1951).
Осібне місце у творчості Г. Шевальє посідав його невелика повість «Моя маленька Ласочка» (1940) —твір підкреслено ліричний, пройнятий теплими емоціями, характерний глибоким проникненням у психологію маленької дівчинки, життя якої її старший друг, що від імені його ведеться розповідь, простежує протягом кількох років. Прикметно, що безпосередність і щирість взаємин оповідача з дівчинкою та й дітей між собою не допускають дволикості й голого розрахунку, через що інтонації цього твору так само далекі від інтонацій клошмерльських, як далеко стоять одна від одної природність і фальш.
Перу Габрієля Шевальє належать також ряд п'єс («Маскарад», 1948, та «Мандрівник», 1953), есеїстичних творів, праць історичного характеру.
Твори
Критика
- Лексико-стилістичні засоби вербалізації соціокультурної домінанти параметру «дистанція влади» (на матеріалі роману Г. Шевальє «Сlochemerle»)
- На перетині художніх світів: Вавилон на чебреці й Клошмерль Вавилонський (про типологічну спорідненість творів В. Земляка і Г. Шевальє)
- Образи «винного комплексу» в художній структурі трилогії Г. Шевальє про Клошмерль
- Сміх проти страху (про маловідомий роман Г. Шевальє «La Peur»)
- Стерніанський розповідний канон у наративній структурі романів Г. Шевальє
- Структура «образу автора» та особливості нарації в романі Г. Шевальє «Клошмерль»
- Характерні риси ідіостилю Г. Шевальє (на матеріалі роману «Clochemerle»)
